Ім'я рози
Шрифт:
На урочистий знак абата увійшли вервечкою дівиці. То була пишна процесія багато зодягнених дів, і мені раптом здалося, що посеред них я бачу свою матір, але потім я зрозумів, що помилився, бо то була, звісно, та сама дівчина, грізна, мов рать під знаменами. Одначе на голові вона мала корону з білих перлів у два ряди, два перлові підвіски звисали з обох боків її обличчя, змішуючись з ще двома разками перлів, які спадали їй на груди, а до кожної перли підвішений був діамант розміром зі сливку. Крім того, з вух її струменіли ковтки з блакитних перлів, які з'єднувались внизу шиї, білої і високої, мов ліванська вежа. Накидка її була пурпурового кольору, в руці вона тримала золоту чашу, оздоблену діамантами, де — як я дізнався, сам не знаю як — містилося смертельне зілля, вкрадене колись у Северина. За цією жоною, прегарною, наче вранішня зоря, йшли інші жіночі постаті: одна була одягнена у білу вишиту накидку поверх темної туніки, прикрашеної подвійною золотистою єпитрахиллю, вишитою польовими
Тут абат заволав: «Ану шуруйте тепер сюди ви, filii de puta [287] !» — і в трапезну увійшла ще одна статечна вервечка священних постатей, яких я одразу впізнав. Усі вони були строго й пишно вдягнені, а в центрі виднів сидячий на престолі — був то Наш Господь, але водночас Адам, у пурпуровій мантії, яку тримала йому на плечах препишна червоно-біла клямра з рубінів та перлів, на голові у нього красувався вінець, подібно як у дівчини, в руці ж тримав він велику чашу, повну свинячої крові. Його віночком оточували інші пресвяті постаті, про яких я ще розповім, усі добре мені знайомі, а поруч з ними крокувала шерега лучників французького короля, одягнених у зелене і червоне, зі смарагдовими щитами, на яких вимальовувалася монограма Христа. Старший цієї компанії підійшов, щоб висловити свою пошану абатові, і простягнув йому чашу зі словами: «Вскую печална єси, душе моя? Вскую смущаєши мя? Уповаю на Бога, яко исповімся єму». На що абат відповів: «Age primum et septimum de quatuor», і всі затягли: «In finibus Africae, amen [288] ». Тоді усі sederunt.
287
Скурві сини (лат.).
288
На краю Африки, амінь (лат.).
Дві протилеглі лави розсипались, і, на звеління абата, Соломон узявся накривати на стіл, Яків з Андрієм принесли оберемок сіна, Адам вмостився посередині, Єва простяглася на листку, Каїн притяг плуг, Авель прийшов з відром, налаштовуючись доїти Гнідого, Ной переможно привеслував на ковчезі, Авраам сів собі під деревом, Ісаак уклався на золотому церковному вівтарі, Мойсей скулився на камені, Даниїл з'явився на катафалку біля Малахіїної руки, Товит ліг на ліжко, Йосиф кинувся на корець, Веніямін розпластався на мішку, а потім — але тут видіння стало розпливатися — Давид опинився на пагорбі, Йоан — на землі, Фараон — на піску (ясна річ, подумав я, але чому?), Лазар — на столі, Ісус — на краю колодязя, Закхей — на гілках дерева, Матей — на ослоні, Рахав — на клоччі, Рут — на соломі, Текля — на підвіконні (зовні з'явилося бліде обличчя Адельма, який попереджав її, що так можна впасти вниз в урвище), Сусаннана городі, Юда — поміж гробами, Петро — на кафедрі, Яків — на неводі, Ілія — на сідлі, Рахіль — на згортку. Павло-апостол, відклавши меч, слухав, як бурчить Ісав, а тим часом Йов завивав на кізяках, на поміч йому поспішали Ревека з одягом, Юдитта з ковдрою, Агар із саваном, кілька новіціїв несли великий паруючий мідник, з якого вистрибнув Венанцій з Сальвамека, червоний мов рак, і почав роздавати свинячу кров'янку.
Трапезна дедалі більше залюднювалася, усі наминали їжу, аж гай шумів, Йона приніс до столу гарбузи, Ісая — городину, Єзекиїл — ожину, Закхей — квіти сикомору, Адам — цитрини, Даниїл — вовчі боби, Фараон — паприку, Каїн — артишоки, Єва — смокви, Рахіль — яблука, Ананія — сливи розміром з діамант, Лія — цибулю, Арон — оливки, Йосиф — яйце, Ной — виноград, Симеон — персикові кісточки, а тим часом Ісус співав Dies irae і весело поливав усі страви оцтом, витискаючи його з невеличкої губки, знятої зі списа одного з лучників французького короля.
«Діти мої, овечки мої любі, - сказав у той мент уже добряче захмелілий абат, — не будете ж ви вечеряти, вбрані отак, наче жебраки, ходіть-но, ходіть». І вдарив він по першому і сьомому з чотирьох, і вийшли вони перекошеними привидами з глибини дзеркала, а саме дзеркало розбилось на друзки, а з нього посипалась на землю, по залах лабіринту, оздоблена самоцвітами барвиста одіж, пошматована й брудна. Отож узяв собі Закхей туніку білую, Авраам — сірую, Лот — жовтую, Йона — лазурную, Текля — червоную, Даниїл — левиную, Йоан — триклинную, Адам — хутряную, Юда ж взяв обшиту срібляниками, Рахав — шарлатную, Єва — барви дерева пізнання добра
І тут Хорхе, знявши з носа vitra ad legendum, запалив неопалиму купину, для чого Сара принесла дрова, які назбирав Їфтах, привіз на возі Ісаак, нарубав Йосиф, а поки Яків відкривав колодязь, а Даниїл сидів собі біля озера, челядники принесли води, Ной — вина, Агар — міх, Авраам — тельця, якого Рахав прив'язала до стовпа, а Ісус подав їй мотузку, Ілія ж зв'язав йому ноги; тоді Авесалом повісив його за руно, Петро простяг меч, Каїн вбив його, Ірод злив його кров, Сим викинув нутрощі і фекалії, Яків додав олії, Молесадон посолив, Антиох поставив на вогонь, Ревека зварила, а Єва першою покуштувала, і від цього вхопила її колька, та Адам примовляв — хай не зважає, і плескав по спині Северина, який радив додати духмяних трав. Тоді Ісус зламав хліб, роздав рибини, Яків верещав, бо Ісав з'їв йому всю сочевицю, Ісаак напихався смаженим козеням, а Йона — вареним китом, Ісус же постив сорок день і сорок ночей.
Тимчасом кожен виходив і заходив, несучи вишукану дичину всілякої барви і постаті, з якої Веніямин завжди забирав собі часть більшу, а Марія — часть кращу, Марта ж скаржилася, що їй завжди доводиться мити весь посуд. Тоді вони розділили тельця, який тимчасом непомірно зріс, і Йоан дістав зашийок, Авесалом — шию, Арон — язик, Самсон — щелепу, Петро — вухо, Олоферн — голову, Лія — гузно, Саул — гамалик, Йона — черево, Товит — жовч, Єва — ребро, Марія — груди, Єлизавета — лоно, Мойсей — хвіст, Лот — стегна, а Єзекиїл — кістки. Ісус наминав осла, святий Франциск — вовка, Авель — вівцю, Єва — мурену, Йоан Хреститель — сарану, Фараон — поліпа (ясна річ, подумав я, але чому?), а Давид налигався шпанки і кинувся на дівчину, яка була nigra sed formosa [289] , а поки Самсон надкушував спину лева, Текля з вереском тікала, бо за нею гнався чорний волохатий павук.
289
Чорна, але гарна (лат.).Див.: ПП 1,5.
Усі були вже, очевидно, п'яні — хто ковзав по вині, хто падав у горщики, виставивши з них лише схрещені ноги, немов два патики; усі пальці Ісуса були чорні, і він роздавав сторінки з книжки, кажучи: прийміть і їжте, це загадки Симфозієві, а серед них — загадка про рибину, яка є сином Божим і спасителем вашим. І всі кинулись пити — Ісус пив вино родзинкове, Йона — марсикійське, Фараон — соррентійське (чому?), Мойсей — ґадитанське, Ісаак — критське, Арон — адріанське, Закхей — арбустійське, Текля — арсинське, Йоан — албанське, Авель — кампанійське, Марія — сиґнійське, Рахіль — флорентійське.
Адам лежав навзнак, в горлі йому булькотіло, а вино витікало йому з ребра, Ной проклинав уві сні Хама, Олоферн хропів, нічого не підозрюючи, Йона глибоко спав, Петро чував, аж поки півні не запіли, а Ісус прокинувся раптом, почувши, як Бернард Ґі з Бертрандом з Поджетто змовляються спалити дівчину, і вигукнув: отче, якщо можливо, віддали від мене сю чашу! Хто погано наливав, хто добре пив, хто помирав, сміючись, а хто сміявся, вмираючи, хто носив сулії, а хто пив з чужої чарки. Сусанна волала, що ніколи не віддасть своє прекрасне біле тіло келареві і Сальваторові за якесь нещасне коров'яче серце, Пилат блукав по трапезній, мов страчена душа, просячи води вмити руки, а фра Дольчино, з пером у капелюсі, приніс йому її, а відтак, шкірячись, відгорнув одяг і показав соромітне місце, червоне від крові, а Каїн глузував собі з нього, обіймаючи прегарну Маргариту з Тренто; Дольчино зарюмсав, поклавши голову на плече Бернарда Ґі і називаючи його ангельським папою, Убертин потішав його деревом життя, Михаїл з Чезени — капшуком із золотом, Марії намазували його олійками, а Адам переконував вкусити щойно зірвану кислицю.
Тоді отворилося склепіння Вежі, і зійшов з небес Роджер Бекон на летючій машині, unico nomine regente. Тоді Давид заграв на цитрі, Саломея затанцювала з сімома серпанками, і з падінням кожного серпанку сурмила в одну з семи сурем, і показувала одну з семи печатей, аж поки не зосталася лише amicta sole. Усі говорили, що зроду не бачили такої веселої обителі, а Беренґарій піднімав кожному одежу, чоловікам і жінкам, і цілував їх у копчик. І пішли всі у танок: Ісус, одягнений учителем, Йоан — сторожем, Петро — ретіярієм, Німрод — мисливцем, Юда — вивідачем, Адам — садівником, Єва — ткалею, Каїн — злодієм, Авель — пастирем, Яків — посильним, Захарія — священиком, Давид — царем, Ювал — кифаредом, Яків — рибалкою, Антіох — кухарем, Ревека — водоносом, Молесадон — дурнем, Марта — слугинею, Ірод — буйним божевільцем, Товит — лікарем, Йосиф — теслею, Ной — пияком, Ісаак — селянином, Йов — журливим чоловіком, Даниїл — суддею, Тамар — повією, Марія — господинею, яка наказала челядникам принести ще вина, бо той її нерозумний син уперся й не хоче перетворювати на вино воду.