Іміджмейкер із Москви
Шрифт:
– Ну, козлы! Вы мне за базар ответите!! Да я за свои бабки купил эту голимую партию и семь дипломов о высшем образовании! Я даже изменил биографию!!! Теперь вся братва тащится – как это я лоханулся… за пол-лимона зелени проиграл выборы нищему профессору, который на моем же рынке книжками торгует!
Обурений власник джипів хотів сказати ще щось – принаймні, Артурчикові так здалося, – але «демократові», мабуть, забракло слів чи він просто зірвав голос. Тому голомозий завершив свій монолог по-своему, але теж цілком логічно – розрядив пістолет у блискучу табличку на дверях офісу. Асистент знову відскочив від
– Артурчик, Университетский округ тоже запишем себе в актив. Ведь это именно мы, фактически, привели к победе простого россиянина… Скорей всего, во всей Государственной Думе он будет единственным представителем простых россиян.
Асистент здивовано звів очі на шефа. Той, перегортаючи сторінку записника і не підводячи голови, спокійно вів далі:
– Конечно, формально мы вели этого так называемого демократа – ведь откуда у простого россиянина пятьсот тысяч баксов? Но, положа руку на сердце, скажите, Артур, неужели вы хотели, чтобы этот бандит получил депутатскую неприкосновенность?!
З вулиці знову долинуло несамовите ревіння голомозого демократа:
– Волчары позорные! Только попадитесь – повешу рядом с вашим идиотским плакатом «Демократия – это право на жизнь»!
Іміджмейкер з асистентом ще посиділи в куточку, прислухаючись, як грюкають дверцята, як джипи, буксуючи по сніговій бруківці, від'їжджають, як стихає свист шипованої гуми і ревіння двигунів…
Артурчик визирнув у вікно, щоб пересвідчитись, що небезпека позаду. Потім добув з-під вішака дивом уціліле пальто Нестора Євграфовича і, струсивши з нього сміття, накинув на шефові плечі. Нестор Євграфович, ступаючи по розбитому склі, не по-здоровому задумливо розмірковував:
– Вот видите, Артур, до чего демократы довели великую страну… Еще тогда, когда Ельцин взбирался на танк, у меня было плохое предчувствие. Я всегда говорил, что коммунисты и патриоты, в сущности, совсем неплохие ребята… Ну, я надеюсь, на сегодня уже все кончилось – и округа и кандидаты…?
Артурчик дістав і надягнув свою прошиту кулями дублянку. Потім, розгрібши туфлею побите скло та всілякий мотлох, сів на паркет біля ноутбука і, здмухнувши з нього сміття, підняв кришку монітора:
– Еще остался лидер Партии Христианских либералов по Церковно-приходскому избирательному округу… – втомлено промовив він після паузи. Нестор Євграфович, повільно оминаючи уламки офісного начиння, підійшов до вікна. Запхавши руки глибоко в кишені пальта, він загойдався взад-вперед. Під підошвами захрумтіло.
– Вот здесь осечки быть не может! Я им написал просто божественную предвыборную программу: «Не убий, не укради, не возжелай…»!!! – впевнено сказав він. Остаточно виснажений стресами асистент знову спробував спрямувати розмову в оптимістичне русло:
– Да, шеф, это было гениально… И как она вам только пришла в голову? – тихо і, мабуть, занадто шанобливо промовив він. Втім, розчулений словами свого відданого помічника, який завжди попри все визнавав його геніальні здібності, іміджмейкер вів далі:
– По правде говоря, я вычитал это в каком-то переводном учебнике… Там же я взял идею нашей роскошной и сравнительно недорогой пиар-акции – кандидат лично кормит пятью хлебами пять тысяч избирателей…
Артурчик,
– Конечно, шоу получилось грандиозное. Только знаєте, Нестор Евграфович, мне тога показалось, что последние четыре тысячи девятьсот девяносто пять избирателей остались чем-то не удовлетворены…
Іміджмейкер підняв було руку для жеста, що мав би підсилити його думку щодо тих невдячних чотирьох тисяч дев'ятсот дев'яноста п'яти виборців, та й самих християнських лібералів, але несподівано його увагу привернув зелений шестисотий мерседес з розп'яттям на капоті і хрестами на дверцятах. Авто зупинилося навпроти офісу. Шофер-монах запопадливо відчинив задні дверцята, і з машини поважно вийшов здоровенний мужлан… у коштовній рясі.
– Во имя Отца, Сына, и Святаго Духа… – вельми смиренно привітався божий чоловік, побачивши у віконному квадраті іміджмейкера.
– Аминь! – тихо відповів Нестор Євграфович, ніяковіючи. Здоровань у рясі кілька секунд свердлив політтехнолога очима. Опісля підняв свою величезну руку, і, вказуючи на іміджмейкера пальцем із масивним діамантовим перстнем, низьким і напрочуд дужим голосом протяжно проспівав:
– Ка-айся-а! Ибо сказано – не укради! Миллион баксов!
Перстень з діамантами холодно зблиснув, і серце Нестора Євграфовича стиснулось у недоброму передчутті. І справді, – служитель храму мовчки і не кваплячись дістав із салону мерседесу гранатомет. Іміджмейкер і асистент за його плечима заціпеніли, ошелешені смертоносною трубою в руках християнського ліберала. Тим часом «місіонер», ступивши у бік офісу два кроки, цілком звичним рухом закинув гранатомет на плече, націлився на вікно і, скорчивши люту гримасу, проказав:
– А вот тебе, грешник, за твое сребролюбие геенна огненная!
Артурчик з шефом, не змовляючись, стрибонули до забарикадованих дверей і силкувалися втиснутися за спинку дивана – під гору офісних меблів. Наступної миті прогримів вибух.
…Асистент лежав під купою потрощеного офісного начиння і почергово рухав руками і ногами, перевіряючи, наскільки вони вціліли. У голові гуло, у вухах пищало. Вільною рукою він намацав на голові чималу ґулю. Звільнившись від мотлоху, Артурчик сів на підлозі і ошелешено роззирнувся навколо – у розгромленому приміщенні панував цілковитий розгардіяш: щось ще горіло, щось вже димілося. Його шеф, гепнувшись на коліна, шукав на понівеченому паркеті свої презентабельні окуляри. Побачивши асистента живим і малоушкодженим, Нестор Євграфович, не припиняючи пошуки окулярів, ніби між іншим, продовжив ділитися з помічником своїми міркуваннями:
– Знаєте, Артурчик, как все-таки хорошо, что это был не какой-нибудь заезжий ваххабит, а наш, простой русский христианский либерал…
– Да, Нестор Евграфович… – за звичкою погодився остаточно очманілий асистент, меланхолійно струшуючи сміття з рідкого волосся довкола ґулі.
– Ваххабит за свой лимон мог ведь и не полениться – зайти и сделать контрольный выстрел… – розмірковував іміджмейкер. Нарешті він знайшов свої окуляри, щоправда, розбиті, і зводячись на ноги та обтрушуючись, продовжив: