Мігрант
Шрифт:
– А…
Він був вилицюватий, дуже блідий, схожий на розмальовану гіпсову статую. Очі не червоні, як в альбіносів, а карі, з таким же бузковим відтінком, як в інструктора Айри. З очей Крокодил зрозумів, що парубкові дуже самотньо, дуже незатишно тут, що він готується до найгіршого й страшенно радіє, що Крокодил із ним заговорив.
– Ти чув про Землю? – зацікавився Крокодил.
– Тільки те, що з неї бувають мігранти. Не часто.
– А звідки найбільше за все приїжджає мігрантів?
– Раніше багато було з Лоа, – подумавши,
– Чому? – спитав Крокодил зацікавлено.
Метис знизав плечима:
– А навіщо? Вони не розрізняють… не мають уявлення про те, повноправний чи залежний. У них у рідній мові слів таких нема, тому вони спершу плутали… плутались.
– Так, – сказав Крокодил. – А тепер мігрантів із Лоа менше?
– Тепер зовсім нема, – зеленоволосий провів по землі ногою в запорошеній сандалії. – їхня планета вибухнула, тільки пилюка лишилась.
– A, – здушено сказав Крокодил. – Тоді зрозуміло, чому вони мігрували.
– Це вони спершу мігрували, розумніші. А потім Лоа перевели в зону лиха, а жителів усіх – до категорії біженців, і стали купами засилати на нові світи, де взагалі нічого нема, лише атмосфера штучна. Навіть ґрунту нема. А на Раа їм закрили договір.
– Закрили договір?
– Ну, перестали приймати на Раа…
«Певно, я теж трохи плутаюся після переустановлення мови, – подумав Крокодил. – Мені досі здається, що я думаю російською, але «любов» і «кров» у цій мові не римують».
– Тобі, виходить, багато траплялося мігрантів? Як у вас на Раа до чужинців ставляться?
Тонкі парубійкові губи ледве напружились. Ніби розмову завернуло на прикру для нього тему.
– Раніше було більше, – сказав він ніби понад силу. – А ставляться по-різному. Як звичайно до людей.
Від вогнів ішли, весело перемовляючись, троє – із явним наміром ощасливити вбиральню. Біла шкіра Тимор-Алка раптом різко порожевіла, він ніяково кивнув Крокодилові й пішов у ліс, мовляв, у терміновій справі.
Після полудня, коли новоприбула група встигла поїсти, розібрати гамаки, знову зголодніти, сяк-так добути харчів і ще раз поїсти, до табору повернулися підлітки, що вже склали свою Пробу, – колишні володарі табору, нині повноправні громадяни Раа. Усі вони були напівголі, в коротких рваних штанах, схожих на пов'язки на стегнах. Усі трималися надзвичайно бундючно – наче «діди», які вперше вітають свіжаків.
Із розмов, поштивих з одного боку й поблажливих із другого, з'ясувалося, що:
• із тридцяти п'яти претендентів у їхній групі четверо попливли додому завчасу, так і не отримавши статусу;
• у їхній групі був інший інструктор, не Айра;
• сьогодні, коли споночіє, на галявині біля багать відбудеться посвячення, потім святкування, і на світанку нові громадяни відпливуть на материк.
«Старі» притягай з собою величезну, вже оббіловану тушу велетенського звіра – завбільшки
Він і досі тримався осторонь. Колектив майже сформувався – стало зрозуміло, хто чий друг, хто лідер, хто веселун, хто ледар. Двоє чужаків – мігрант і метис – тільки підкреслювали своєю присутністю логічність і цільність цієї спільноти.
Розпакували тюк з одежиною – хтось зі «старих» виконував обов'язки інтенданта. Усередині не було нічого, крім штанів із цупкої матерії – коротких широких штанів приблизно одного розміру. Такі самі, тільки бувалі в бувальцях, прикривали сором «старих»; претендентам пояснили, що штани, в яких складають Пробу, кожен відвозить додому й береже потім, як реліквію. Крокодил хмикнув.
Бійки за одяг не сталося – не було за що битись. Не було чого надіти з білизни, бахмату одіж тримав на талії широкий м'який ремінь. На думку Крокодила, претенденти на звання повноправного громадянина були просто сміховинні; в пальмових спідничках вони б мали природніший вигляд. Цікаво, яким же бачать на Раа повноправного громадянина, якщо на шляху до цього звання випадає спати в гамаку й ходити по лісу напівголим?
Він майже заспокоївся. Ця їхня славнозвісна Проба скидалась на юнацький ритуал на кшталт присяги в армії або посвячення в студенти. Хлопці, звиклі до комфорту, мусили продемонструвати сильне бажання стати громадянином – на острові, в джунглях, босоніж по камінню. Цікаво, як таке випробування проходять дівчата?
Потемки повернувся Айра з чотирма кандидатами. Дивно, але з Полос-Нада збило пиху: юний красень спав на виду, пропахнув кислим потом, на руках проступали свіжі шрами. Крокодил очам своїм не йняв віри: зранку жодних шрамів на хлопцеві не було. Троє його товаришів ледь волочили ноги, голосно дихали і, ледве дотягнувшись до табору, мішками попадали на землю.
– Не вийшло, – з жалем сказав Айра.
Цей був таким само свіжим, як уранці на березі. Хіба що пилу, прилиплого до його голого торсу, плечей, лиця й шиї, стало помітно більше – з бронзово-засмаглого Айра перетворився на брунатного.
«І це теж виховний момент, – подумав Крокодил. – Вирізнити найзавзятіших і насправді пояснити, що вони нічим не кращі за інших». Звичайно, він не зарахував би достроково пройденого випробування за жодних умов – це така гра.
Він прислухався до себе і зауважив, що майже не тривожиться. Подумав якось про дівчат – як вони проходять випробування, – він уже не міг зупинитися, і фантазія його сягала далі, ніж хотілося б. Уявити «тубільний» табір, повний дівчат від п'ятнадцяти до сімнадцяти… Це педофілія, панове, негайно стоп!