Маклена Граса
Шрифт:
Зарембський(повернувшись до Грасів, умисне, щоб чули й вони). Я міг би, звісно, мою відповідь почати з того, що для народного демократа не такі вже низькі й темні рідні підвали, щоб йому згинатися і битися лобом. Якщо й зараз увесь світ темний і незрозумілий, то над Польщею, як над новою печерою, стане нова віфліємська зоря - тут мусить народитися порятунок світові. Я повинен був би нагадати, що наша з паном Зброжеком угода порушена з тої хвилі, як він на комісійні гроші хотів купити всю мою комісію, але я,
Зброжек.То ви з патрона хочете стати маклером?
Зарембський.Я стану хазяїном без маклера. А ось із пана маклера вже ніколи не вийде хазяїн. Більше - він із маклера стане моїм квартирантом. Хоча йому ще лишається виселити Грасів. Прошу! (До Грасів). Добраніч!
Граса підводиться.
Маклена.Лежіть!
Граса.Я зараз. Я тільки вийду за паном. (Через силу, перемагаючи себе, виходить за Зарембським).
Зброжек.Граса вже боїться, щоб пан не розбив собі лоба.
Пауза.
Маклена, кинувшись за батьком, спинилася біля дверей. Зброжек - внизу.
Знадвору уривками чути голос Граси:
"Я прошу пана зачекати!… В мене є надія, що через тиждень я… Ні-ні! Їй-богу, не помру! Справлюся… Їй-богу, справлюся із здоров'ям і з грошима панові… Я страйкував, але я перший і відступився… Відстрочте ж, як ви вже сказали, на три дні… Заради дітей, благаю…"
Ще пауза. Повернувся.
Зброжек.Ну як?
Граса.Провів.
Зброжек.Чому ж коліна мокрі?
Граса.Це я… впав… Спіткнувся і впав трохи.
Зброжек.Невже так слизько перед паном Зарембським?… Ну і що пан на це? Що ти собі випрохав?
Граса.Я не просив. Так поговорили. Він згоден відстрочити на три дні, коли, каже, пан Зброжек не буде проти. До вас послав…
Зброжек.Треба було з мене починати! А Граса теж захотів перескочити через маклера. І пан хоче стати хазяїном без маклера, і Граса - без маклера! Прошу звернути увагу - без маклера хочуть! Хо-хо! Хіба може бути Бог без ксьондза, пан без лакея, генерал без ад'ютанта? Щоб між днем і ніччю не було вечора, між числами - знака? Хіба може бути світ без маклера? Це від запаморочення в нас. Атож! Бо навіть я не стану хазяїном без маклера. Але маклером у себе буду я! І на фабриці! Мій дух - а буде хазяїном. Моє ім'я!
Граса.То дозвольте мені бути квартирантом. Відстрочте, будь ласка, і ви на три дні.
Зброжек.Граса
Граса.Так.
Зброжек.Як хазяїна?
Граса.Так.
Зброжек.А навколішки, як перед ним? Навколішки стане Граса?
Граса.Я не ставав… Кажу, я спіткнувся… Адже ж я на ноги слабий.
Зброжек.Спіткнися і переді мною!
Граса(дивиться на нього. Тихо). У мене слабі ноги, але не голова ще…
Зброжек.Спіткнись ногами…
Граса дивиться на нього.
Маклена(вся затремтівши, сплеснула руками). Не смійте! (До Зброжека). Ти! (Увібрала повітря). Тиран ти! Тиран!… Я зараз дістану грошей і отакечки жбурну їх тобі в обличчя! Отакечки! Дістану! Зараз же! Я побіжу й дістану!
II
1
Вибігла Макленанадвір. Темнота. Вітер. Дощ.
– Зараз дістану! Я зараз! (Спиняється). Чого ж я стала? Адже потрібно зараз! Що, темно? Але ж у мене в очах, усередині ще горить: дістану! Дістану!… Мушу дістати!… Треба тільки хотіти… дуже… ось отак хотіти! Отак! Отак! (Спинилась). А може, мені тільки так здалося, - де я дістану?… Ну, гори ще!… (Навіть затулила руками од вітру ту гарячу неусвідомлену думку, яка штовхнула її надвір і тепер загасла). Гори!…
2
Вибігла Макленана вулицю. Де-не-де ліхтарі. Проходять ще люди.
– Дощику, не гаси! Ти, вітре, роздмухай!… (Спинилася). Де ж я дістану! В кого? (Подумала). Дурна, не випросиш, адже тепер всі просять. Мільйон, кажуть, рук… (Озирнулася). А люди проходять і навіть голови не повертають, хіба ти не бачила? Тільки так, як Ванда зробила - і заробила! Стала ось так і - хоч як страшно було і соромно - дивилася на чоловіків… (Дивиться. Побачивши, що наближається перехожий, по-дитячому обсмикнулася. Завмерла, зирнула на нього).
Той пройшов, навіть не помітивши її.
Ху-у! Слава Ісусу, пройшов! А я ж на нього дивилася… (Тихенько сплеснула руками). Дивилась, а сама й не глянула в дзеркало, яка то я. Може, така, що буду цілу ніч отут на чоловіків дивитися, а на мене ніхто - така нечупара. Мабуть, тричі нечупара!… О, лишенько! Та я ж іще маленька і така худа! Ну, ж і худюча! А спитають, скільки років, що я скажу? Тринадцять?
Наближається ще хтось.
Збрешу. (Злякано дивиться).