Марсіанська хроніка
Шрифт:
— Що таке? Що з вами сталося? — запитав Ііі. — Чого ви чекаєте? — він підійшов до капітана й почав вдивлятися йому в обличчя своїм пронизливим поглядом. — Що там у вас, кажіть!
— Все ж таки, я гадаю, можна було б… — почав, затинаючись, капітан. — Я маю на увазі, що коли подумати про те, як ми… Бачите, це була дуже небезпечна подорож, ми подолали величезну відстань. То чи не могли б ви потиснути нам руки і сказати: “Ви, хлопці, молодці!” Як на вашу думку?.. — капітанів голос завмер.
Ііі простяг йому свою
— Вітаю вас! — промовив він з холодною посмішкою. — Вітаю! А тепер мушу залишити вас. Ідіть з ключем туди, куди я наказав.
І, вже не звертаючи на гостей ніякої уваги — так, ніби вони провалилися крізь підлогу, — Ііі почав ходити по кімнаті, шукаючи потрібні йому папери і складаючи їх у маленьку папку. Він пробув у кімнаті ще хвилин п’ять, але не сказав жодного слова четвірці людей, що стояли, схиливши голови. Ноги у них підгиналися, в головах наморочилося. Коли Ііі виходив з кімнати, він пильно вивчав свої нігті…
Земляни мовчки побрели світлим коридором до великих дверей, що сяяли сріблом. Одімкнули їх срібним ключем, переступили через поріг і щільно причинили Двері.
Вони опинились у величезній залі, залитій сонячним світлом. У залі було багато марсіан. Чоловіки й жінки сиділи за столами або стояли групами, ведучи жваві розмови. Зачувши стукіт дверей, усі повернулися до новоприбулих.
Один марсіанин вийшов наперед і вклонився.
— Я містер Ууу, — відрекомендувався він.
— А я капітан Джонатан Вільямс із Землі, з міста Нью-Йорка, — без особливого ентузіазму відповів капітан.
І зразу зал вибухнув вітальними вигуками. Від крику задрижало склепіння. Всі кинулися до землян, вимахуючи руками, радісно галасуючи, перекидаючи столи. Марсіани схопили чотирьох гостей і посадовили їх собі на плечі. Шість разів пронесли їх галопом навколо залу, шість разів усі зробили повне коло, підстрибуючи й співаючи.
Земляни були такі приголомшені, що якусь хвилину безтямно дивилися на вируючий за ними натовп і аж потім почали сміятися й перегукуватися:
— Ого-го! Це вже по-моєму!
— Оце, хлопці, зустріч! Ура!
Щасливі, вони моргали один одному, плескали в долоні, знявши над головою руки.
— Слава! — ревів натовп.
Нарешті земляни опинилися на столі. Крики завмерли, і в залі стало тихо.
Капітан від зворушення мало не плакав.
— Дякую вам. Мені дуже-дуже приємно, що ви нас щиро привітали.
— Ми хочемо почути вашу розповідь, — сказав Ууу.
Капітан відкашлявся й почав.
Зал охав і ахав, слухаючи про те, як вони потрапили на Марс. В кінці свого виступу капітан одрекомендував членів своєї команди. Кожен з них виголосив невеличку промову і був винагороджений громовими оплесками.
Ууу поплескав капітана по плечу.
— Як приємно зустріти земляка. Адже я теж прибув із Землі.
— Яким чином?
— Нас тут багато з Землі.
— Ви?
— З Туїереол. Я перенісся сюди багато років тому за допомогою духовної енергії мого тіла.
— Туїереол? Такої країни я не знаю. А що це за духовна енергія тіла?
— І міс Ррр теж із Землі. Чи правду я кажу, міс Ррр?
Міс Ррр хитнула головою і якось дивно засміялася.
— Тут є й інші вихідці з Землі: містер Ввв, і містер Ггг, і містер Ффф.
— А я з Юпітера, — заявив один, кокетливо підморгуючи.
— А я з Сатурна, — озвався інший, лукаво позираючи на капітана.
— Юпітер, Сатурн, — пробурмотів капітан, збентежено блимаючи очима.
У залі запала тиша. Капітан обвів поглядом людей, що стояли навколо нього і сиділи за столами, їхні жовті очі гарячкове блищали, щоки у них позападали. Не зауважив капітан ніяких готувань до бенкету: столи були порожні. Зате помітив він, що в залі немає вікон-світло, здавалося, проникало крізь стіни — і були тільки одні двері.
Капітан наморщив лоба:
— Нічого не розумію. В якій частині земної кулі розташована країна Туїереол? Чи далеко вона від Америки?
— А що таке Америка?
— Невже ви ніколи не чули про Америку? Ви кажете, що прибули з Землі, — і не знаєте Америки.
Ууу сердито випростався:
— Землю вкривають моря, і тільки моря. На ній жодного клаптика суходолу. Я сам із Землі, і я це добре знаю.
— Чекайте-но, — промовив капітан, втомлено сідаючи на стілець. — На вигляд ви справжній марсіанин. У вас жовті очі, брунатна шкіра.
— Землю вкривають не моря, а джунглі, — гордо заявила Ррр. — Я з країни Оррі, що на Землі. Цивілізація досягла там срібної доби.
Капітан подивився на обличчя людей, що оточували його: на Ввв і Ззз, на Ннн, і Ххх, і Ббб. їхні жовті очі то спалахували, то гасли, зіниці в них то звужувались, то розширялися. І, дивлячись на них, він відчув, що його проймає дрож. Врешті капітан повернувся до своїх супутників.
— Чи знаєте ви, куди ми з вами потрапили? — похмуро запитав він.
— Куди, сер?
— Не на свято з приводу нашого прибуття. І не на бенкет. Тут немає представників від уряду. Не думайте, що нам приготували зустріч-сюрприз. Подивіться на їхні очі. Прислухайтесь до їхньої мови!
Зал завмер. Чудні господарі застигли нерухомо і тільки глипали очима.
— Тепер мені зрозуміло, чому нам давали записки і посилали від одного до іншого, — лунав ніби здаля голос капітана, — аж поки ми не потрапили до містера Ііі, який наказав нам пройти коридором до дверей і зачинити їх за собою. І от ми з вами тут…