Майже опівночі
Шрифт:
— Атож. Нині такі пари вже не дивина, як ото раніше, але й не таке поширене явище, щоб не привертати до себе уваги.
Шерідан кивнув і потягся за сигарою. Акуратно надрізаз кінчик і поверх сигари глянув на Вінсента.
— Ви ж не для того сюди зайшли, щоб розповісти мені про це.
Вінсент стулив губи.
— Ні-і-і, — протягло мовив він. — Ясна річ, не для того. Правду кажучи, я прийшов із наміром…
— …розворушити мій мозок, — закінчив замість нього Шерідан.
Вінсент опустив ноги додолу.
— Ну, не зовсім так. Я вам, пригадую, якось сказав,
— Справді. Не знаю тільки, чи ображатися мені на це, чи навпаки…
— Вважайте це за комплімент. А зараз я беру ті свої слова назад. Мені треба, щоб пробудилися всі злочинні інстинкти, які ховаються під прилизаною машкарою вашого розуму.
Шерідан скривився.
— І знов я не збагну, куди ви хилите.
— Зараз поясню, — сказав Вінсент. — Розумієте, Артуре, ми потребуємо деякої екстраполяції у тій сфері, де комп'ютер нам не допоможе.
Шерідан очікувально мовчав. Вінсент непомітно перейшов від жартівливого тону до ділового.
— Наскільки ми це собі уявляємо, — повів він далі, — Мальйоні, перебуваючи в Лос-Анджелесі, примудрився якимось чином змінити свою зовнішність. Зрештою, це не так важко. Ми не знаємо, чи з ним ця дівчина Леслі Холл. Ну, а якщо вони вдвох…
— А чи в такому разі не будуть вони впадати у вічі, наче прищ на носі? — запитав Шерідан.
— Взагалі-то так, — погодився Вінсент. — Але ми маємо справу з людьми, які чудово усвідомлюють собі, що роблять. Ми припускаємо, що Мальйоні — з дівчиною чи без неї — зумів вибратися з Лос-Анджелеса і подався на схід. Перед Мальйоні стоїть одне завдання…
— Вибратися з країни цілим і неушкодженим, — сказав Шерідан.
— Саме так. Особисто я схиляюся до думки, що дівчина при ньому і…
— Чому?
— Ми ретельно вивчили його спосіб життя. Він не має нікого, крім кількох близьких друзів. І ті друзі важать для нього більше, ніж будь-що.
— Навіть ніж гроші? — скептично спитав Шерідан.
— Хоч як це дивно, але так, — одразу ж відказав Вінсент. — Гроші для нього, мабуть, ніколи не були…
— Тоді якого біса він устряв у всю цю колотнечу? — голосніше, ніж хотів, запитав Шерідан.
— 3 тих, кого я знаю, — спокійно сказав Вінсент, — ви мо-. жете зрозуміти це краще, аніж будь-хто. Мальйоні — колишній льотчик морської авіації, покалічений в авіакатастрофі. Нещасливий випадок під час посадки на авіаносець. На думку більшості пілотів, які служили там же, з ним повелися несправедливо. Він мало не став безробітним. Та ось він зустрів Майка Джеффріза, — а то неабияка особистість, це для нас стає чимдалі очевидніше, — і тільки в нього Мальйоні дістав постійну роботу. Він хотів літати, бо без цього просто не мислив свого життя…
— Усе ясно, — урвав його Шерідан. Вінсент кивнув головою.
— Ну що ж, тепер ви маєте загальне уявлення.
— Справді, — похмуро сказав Шерідан. — Але зрадника не може виправдати ніщо.
Вінсент зітхнув.
— Ця оцінка справі не допоможе. І я не хотів би, щоб вона вплинула на ваші висновки.
Артур Шерідан промовчав.
— Якби ви були Тоні Мальйоні, Артуре, що
Шерідан не квапився з відповіддю. Він подумав про загородження на всіх дорогах, які перетинали кордон, про посилені патрулі, крізь які не проскочити нікому — навіть уночі або за поганої погоди. Пильнували й мексіканці, готові схопити кожного перебіжчика кордону, — адже Сполучені Штати оголосили винагороду в п'ятдесят тисяч доларів за кожного члена банди. Жоден рейсовий літак не вилетів за межі країни без найретель-нішої перевірки. Кожне судно, кожен приватний літак — усі транспортні засоби, що мали покинути Сполучені Штати, проходили крізь густе сито найпильнішого огляду.
Усе це миттю промайнуло в голові Шерідана.
— То, кажете, Мальйоні подався на схід від Лос-Анджелеса?
— Наскільки ми можемо судити, — уточнив Вінсент.
— їхати на північ йому нема сенсу, — почав міркувати Шерідан уголос і затягся сигарою. — Ні, певно, ви таки маєте рацію, Боб. Найімовірніше, що він мав би податися саме на схід. — Шерідан звів очі на Вінсента. — Мав би, — наголосив генерал.
— Чому мав би? — запитав Вінсент.
— А тому… — всміхнувся Шерідан. — Я, здається, здогадуюся, що збирається вчинити наш приятель. Хочете, поб'ємось об заклад?..
— Тоні, не вбивай його.
Тоні втупив у неї здивований погляд.
— Не вбивай його, — повторила вона. — Це має колись скінчитися. То чому не зараз?
— Я тебе не розумію, Леслі. — Він обернувся в її бік, щоб краще роздивитися її обличчя. — Ти ж бо знаєш, нам конче треба…
— Ну й нехай, — із запалом відказала вона. — Прошу тебе. Заради мене. Заради нас. Я… я… ну прошу тебе, Тоні.
Він стенув плечима — вона побачила це навіть при тьмяноту світлі місяця.
— Гаразд, — пообіцяв він. — Картина мені вже ясна. Тут лише один нічний сторож. І о цій порі він не буде надміру пильний. Бачиш його? Дивись за отим рядом літаків. Там світить його ліхтарик.
— Бачу.
— Чудово. Ти знаєш, що тобі робити.
Вони вибралися з рівчака. Мальйоні, низько припадаючи до землі, попрямував понад краєм льотного поля до східного ангара. Леслі зачекала, поки він зник за кущами, а тоді випросталася на повен зріст і рушила вздовж позначеної синіми вогнями вирулюваної доріжки. Зовсім не ховаючись. Тоні обміркував усе чітко. Коли вона підійде до ангара, сторож теж підійде туди з другого боку. Вони опиняться зовсім поруч. Віч-на-віч. Білий чоловік о третій годині ранку, сам-один на віддаленому аеродромі, радий вітати першу-ліпшу жінку. Будь-якого кольору шкіри.
Вона помахала рукою.
— Гей, там!..
Ліхтарик засвітив у її бік. Вона помітила відблиск металу рушничної цівки, і в думці у неї промайнуло: «О Боже!»
Та тривожитися не було підстав. У подібній ситуації Тоні був наче лютий звір. Охоронник присвітив ліхтариком їй в обличчя, і вона зрозуміла, що він усміхається. О такій порі — хто дізнається? Чорнопика вона чи ні — а фігурка в неї мов виточена…
Тоні ребром долоні зі страшною силою вдарив сторожа збоку по шиї. Той одразу знепритомнів.