Меч і хрест
Шрифт:
«Що сталося?» – збентежилася Катерина.
І негайно дістала відповідь.
Червоною кулястою блискавкою по пішохідному Хрещатику промайнув шокуюче-червоний мопед, на якому сиділа зовсім гола Дарина Чуб із жовто-блакитним прапором у руках.
Катя витріщила безвірні очі.
– Дівчино в національному прапорі, зупиніться! – загугнявив на всю вулицю спотворений рупором голос.
За Дариною гналася міліція!
Розділ п’ятнадцятий,
що складається майже із суцільної
Шервинський (співає): и будешь ты царицей МИРА!!!
– Ну, що? – Сані стояв на терасі.
– Тримай… – Дарина вдоволено віддала йому шубу. – Що ти там запитати хотів, дорогою?
Вона уривчасто зітхнула, – спокушати Сані раптом зовсім розхотілося. Розхотілось і все! «От якби п’ятнадцять хвилин тому… А так виходить: тільки роззнайомились, і я відразу його зраджую… А раптом Ян дізнається?»
Утім, Дарину терзав аж ніяк не страх викриття – як одна з тих, хто переживає прикрощі винятково в міру їх надходження, вона ніколи не заглядала навіть на два кроки вперед – просто якось гидко здавалося робити це зараз, коли все так шалено прекрасно!
А прекрасне було шаленим, оскільки по дорозі від воріт до «сюди» Дарина встигла прийняти єдино правильне й запаморочливо святкове рішення, від якого в неї буквально перехопило подих:
Навіть якщо Київ провалиться крізь землю, вона однаково піде на побачення з Яном!
«Врешті-решт, – осяяло її, – можна віддати Завзятій мопед і грошима. Катя мені позичить. Вона ж нормальна тітка!»
Сані приміряв шубу на себе, мовби перевіряв, чи не зменшилася вона в розмірі. Він любив свої речі й трясся над ними, й те, що він позичив їй свою коронну екіпіровку, було його особистим подвигом Камо.
– З чим тобі допомогти? – засяяла вона. – Хочу, щоб свято було землепотрясним. Ми з Яном сьогодні прийдемо сюди. Він мені квиток купить! Оце прикол!
– Явлення Анни Кареніної в гранд-опера! – оцінив начитаний Сані. – Директора інсульт поб’є.
– Особливо коли я всі свої конкурси сама виграю! І приз зажадаю…
– …безкоштовний вхід на півроку. Він помре! Дивися, – простягнув він їй її власну книгу про народні свята, – Віталійович мені віддав. Але в тебе тут так начеркано… Я не зрозумів, навіщо нам намети?
– Курені! Головна фішка – для «пойдём, красотка, в нумера!» Зрозумів? Побачиш, до години ночі всі будуть зайняті. А що, дітей на Купала зачинати саме час…
– А хто такий Кочержник? І ось іще, що за ганчірки ми спалюватимемо?
– Де? – Дарина розгорнула купальський розділ і прочитала криво обведений олівцем абзац. Потім перечитала його знов і знов, і на третьому заході відчула, що планомірно непритомніє. – Це ж… Це… – залопотала вона. – Боже! Сьогодні!!!
– Ну звичайно, сьогодні, – здивувався її здивуванню Сані. – За годину вантажівка з папороттю приїде. Що мені з нею робити?
– Я сьогодні помру! – обірвала його Землепотрясна, не в змозі повірити в сенс своїх тремтячих слів.
– Я, мабуть, теж, – приречено зітхнув танцівник. – Я на собі все свято не витягну.
– Ти не зрозумів, я помру насправді! – відчайдушно заволала вона. – Пробач, мені треба бігти…
– Але, Зем!
– О-о-о, хто до нас завітав! Зірка сумнівного щастя! – Воістину Завзята мала рідкісний талант з’являтися в найбільш непідходящий момент. – Алексе! Алексе, біжи сюди! – завищала цирульниця.
– Та не кричи ти! – гаркнула очманіла Чуб. – Я програла. Я все віддам. Увечері. Грошима. – Вона кинулася до виходу.
– Якими грошима? Звідки вони в тебе?
Наздогнавши, Завзята схопила Дарину за кисть.
Та неприязно вирвала зап’ясток і зробила крок до дверей. Звідкись тривожно запахло чадом.
– Алексе!!!
Перукарка вхопилась обома руками за Даринин одяг: спідницю і топ. Даринина спина сіпнулася геть…
– А-й-й…
Спідниця благополучно тріснула до кінця, повиснувши в руці Завзятої.
Чуб істерично ойкнула й сіла, прикриваючи рослинність між ніг залишками топа. Із-за сцени з’явився довгожданий Алекс і завмер, широко роззявивши рота.
– Що, ніколи мене голою не бачив?! – розлютилася Землепотрясна.
Якщо не брати до уваги скромного клаптика стрингів, її улюблений купальник був анітрохи не більш цнотливим. Але охоронець чомусь приголомшено подивився на неї, повільно глитнув і заволав, захлинаючись деренчливим криком:
– Чьо ти з нею зробила, суко? Зовсім знахабніла? Та за такі речі пику бити треба! Чого ти до нормальної дівчини прикопалася?!
Дарина інстинктивно втягла голову в плечі перед криком у відповідь: за свій напад справедливості Алекс заслужив таку порцію злості, що краще тихо-тихо відповзати.
– Господи, пробач мені, Даринко! – несподівано простогнала Завзята зі сльозою. – Я не хотіла! Сані! Сані, дай їй…
І тут, нарешті, Дарина побачила, що танцівник стоїть, немов уражений громом, тримаючи на долоні розв’язаний вузлик із присухою, забутий нею в кишені червоної шуби.
– Мені зле, – підломлено сказав він, поглядаючи на розсипчасту суміш. – Раптом так зле… Такий відходняк! Усе безглуздо. Плоско, – здається, він збирався заплакати. – Навіщо ви це робите? Навіщо? Невже ви не розумієте: без Землепотрясної клубу не буде! Вона справжня артистка! Вона зірка! Ви просто заздрите їй. Ви – обивателі! Добриво! Ви – гній, на якому ростуть такі квіти! – Він засунув руки в кишені шуби і, зігнувшись, звів їх до живота, ніби його корчило від болю.
Мабуть, його справді звали Сашком.
– Ми гній? – загрозливо почервонів Алекс. – Та якби не вона, я б тебе… Шубу дівчині дай! – стиснувши кулаки, він рушив на блакитного.
«Алекс! Він теж Сашко!» – очманіла Чуб.
– Даринко, візьми! Ці мужики… тільки битися. – Завзята раптом самовіддано задерла плаття, оголяючи ґудзикові груди, і застрибала, намагаючись вивільнити голову з отвору.
«Завзята, що, і Завзята?!»
– Як тебе звуть? – закричала Дарина.
– Саша, – скуйовджена голова виринула з плаття, цирульниця догідливо простягнула його їй.