Мене називають Червоний
Шрифт:
Двері відчинилися, зайшла Хайріє з гарячим, щойно з печі, хлібом у руках. Глянувши на неї, я відразу збагнула, що вона мені анітрохи не рада. Ну й спадок дістався Шекюре після смерті Еніште: таке за двері викидай — не викинеш, продавай — не продаси. Шекюре зі свіжою хлібиною в руках обернулася до дітей, і тут мене, немов осінило: чи то її перший муж, чи то Хасан, чи то Кара — ніхто з них не є тим коханим, якого Шекюре шукала й не могла знайти, — ця жінка шукає собі чоловіка, якого полюбили б її діти з переляканими очима. І з власної волі вона ладна покохати всіх чоловіків, які їй підходять.
—
— Сьогодні ж негайно повертаюся з дітьми до Кари, — теж випалила Шекюре, — але за умови!.. — Вона хвильку помовчала. — Щоб добре ставився до Шевкета й Орхана, щоб не зводив зі мною рахунки через те, що була вимушена перебратися сюди, і щоб поводився згідно з умовами нашого шлюбу — він знає, про що кажу. Вчора вночі він-бо залишив мене саму беззахисною перед убивцею, злодіями, харцизами та Хасаном.
— Я думаю, він досі не знайшов убивцю твого батька, однак мені велів передати, що вивів душогуба на чисту воду.
— Чи вертатися мені до нього?
Я не встигла відповісти, як озвався свекор Шекюре, що вже давно дочитав листа:
— Скажи Карі-челебі, що я — не мій син, тож не можу взяти на себе відповідальність і віддати йому невістку.
— Ти про якого сина? — запитала я м'яким, але в'їдливим голосочком.
— Про Хасана, — відповів він і засоромився, адже був дуже ґречним чоловіком, — а мій старший син вже повертається з Персії, на те є свідки.
— Де ж Хасан? — запитала я і проковтнула дві ложки юшки, яку насипала мені Шекюре.
— Він пішов збирати своїх людей на митниці Емінлік, секретарів і хамалів, — якось по-дитячому відповів старий, як добра й глупа людина, що ніколи тобі не збреше. — До речі, цієї ночі після вчорашнього заколоту прибічників Ерзурумійця вулиці повсюди патрулюють яничари.
— Ми не зустріли жодного яничара, — промовила я, прямуючи до дверей.
— То таке твоє останнє слово?
Я запитувала свекра, щоб залякати його, однак Шекюре чудово розуміла, що питання моє спрямоване до неї. Чи вона справді така спантеличена, чи щось приховує? Може, чекає на повернення Хасана з його людьми? Та навіть ця нерішучість Шекюре мені подобалася.
— Ми не хочемо до Кари, — сміливо запротестував Шевкет, — і ти теж сюди більше не приходь, товстухо!
— А хто ж тоді приноситиме твоїй мамі помережані укривала, подушечки, розшиті квітами й птахами, які вона любить, червоні сорочки, що тобі до вподоби? — запитала я і поклала свій клунок посеред кімнати. — Беріть, розв'язуйте, дивіться, а я повернуся і заберу, вдягайте, що хочете, що хочете приміряйте, перекроюйте, перешивайте.
Виходила я пригнічена, сум переймав до глибини: я ще ніколи не бачила очі Шекюре такими повними сліз. Не встигла я й звикнути до холоду, як на розгрузлій дорозі мене зупинив Кара з шаблею в руці.
— Хасана вдома немає, — промовила до нього я, — мабуть, пішов на базар купити вина, щоб відсвяткувати повернення Шекюре. Або ж невдовзі появиться тут зі своїми посіпаками: таке почула там. А він — божевільний, тож доведеться вам битися.
— Що сказала Шекюре?
— її свекор відмовивсь віддавати невістку. Але ж ти переживаєш не за нього, а за Шекюре. Якщо запитуєш про неї,
Дивлячись Карі у вічі, я перерахувала йому умови Шекюре. Він одразу на все погодився, наче розмовляв зі справжнім послом.
— І в мене до тебе теж умова, — докинула я, — зараз знову повертаюся до них, — я кивнула на віконниці, за якими сидів свекор, — ви ж трохи почекайте, а потім починайте ломитися в двері. Коли я закричу, то перестаньте. А якщо прийде Хасан, то бийтеся собі скільки завгодно.
Певна річ, слова Естер не були мовою гордого посла, який не несе відповідальності за те, що йому доручили передати, однак ця справа мене захопила. «Торговко!» — тільки-но гукнув він мене, як двері на цей раз несподівано відчинилися. Переді мною стояв свекор Шекюре.
— Все махаллє, включно з тутешнім кадієм, кожен знає про те, що Шекюре давно розлучилася й вдруге вийшла заміж згідно з Куран-и Керімом, — почала я, — навіть якщо твій давно загиблий син воскресне й повернеться до нас із раю, просто від пророка Муси, то, однаково, нічого не зможе вдіяти: він уже розлучений з Шекюре. Ви вкрали заміжню жінку й тримаєте її в себе силою. Кара переказує тобі, що розбереться з цим злочином раніше за кадія.
— Ти не туди заблукала, — тонким голосом відповів свекор, — ми не примушували Шекюре тікати сюди! Я ж — хвала Аллаху! — дідусь її дітей. А Хасан — їхній дядько. Що мала робити Шекюре, залишившись сама? Вона прибігла до нас. І якщо забажає, може відразу повернутися з дітьми назад. Та не забувай: тут народилися й у щасті зростали її діти!
— Шекюре, — довго не роздумуючи, звернулася я до неї, — ти хочеш повернутися в батьківський дім?
Почувши про свій рідний дім, вона розплакалася. «Тата більше немає», — відповіла Шекюре. Чи це мені вчулося? Діти спершу підповзли до неї, а потім вмостилися їй на колінах і притислися головами до грудей; вони обіймалися й плакали. Та Естер — не дурна. Ридаючи, Шекюре ловила двох зайців одразу, не заявляючи про свій вибір, хоча я й знала: плаче вона щиро. Я теж стала схлипувати. Потім помітила, що слізьми вмивається й перелякана Хайріє.
Не плакала в домі тільки одна людина, зеленоокий свекор-вельможа, через якого почався наступ Кари та його ватаги на будинок. Кара почав грюкати у віконниці, налягати на двері. Два чоловіки загупали в двері саморобним тараном-колодою — кожен удар лунав у домі, як рев гармати.
— Ти пам'ятаєш кращі часи, ти — вихований, добрий чоловік, — заблагала я свекра, — відчини двері й відпусти Шекюре, хай заспокояться оскаженілі пси на вулиці.
— Якби ти була на моєму місці, то чи викинула б за двері до тих псів беззахисну жінку, що прибилася до твого дому і є тобі невісткою?