Менсфілд-парк
Шрифт:
— Це ти навчив мене думати про неї і відчувати її, кузене.
— У мене була дуже здібна учениця. Поглянь, як яскраво світить Арктур.
— Так, і Велика Ведмедиця. От якби побачити Кассіопею.
— Тоді треба вийти на газон. Ти не боїшся?
— Анітрохи. Ми вже так давно не дивилися на зорі.
— Та й справді. Не знаю, чому так сталося. — Почалися співи. — Почекаймо, поки вони скінчать, Фанні, — мовив Едмунд, відвертаючись од вікна; та співам не було кінця, і він помалу став присуватися до фортепіано, а коли ті перестали співати, він вже був коло них — і висловив найпалкіше бажання послухати ще.
Фанні зітхала на самоті біля вікна, поки місіс Норріс не висварила її — коли б не застудилася! —
Розділ дванадцятий
Сер Томас мав повернутися в листопаді, а старшого сина справи покликали додому раніше. Наприкінці серпня надійшла звістка про містера Бертрама — спочатку в листі до лісника, потім в листі до Едмунда; а згодом приїхав і він сам — готовий бути веселим, люб'язним і галантним, як того вимагали обставини або присутність міс Кроуфорд, і розповідати про перегони та Веймаут, про вечірки та друзів, що вона півтора місяця тому слухала б із певною цікавістю, але тепер ці розповіді ще глибше переконали її в тому, що молодший брат їй набагато миліший.
Це було дуже прикро, і вона щиро шкодувала, що так сталося; але це сталося, і тепер вона була така далека від наміру стати дружиною старшого, що навіть не робила спроб його причарувати — просто поводилася, як личить визнаній усіма красуні; його надто тривала відсутність, спричинена самим лише прагненням розважатися та вдовольняти власні забаганки, свідчила про те, як вона зрозуміла, що він її не любить; але його байдужість наразилася на таку саму, якщо не більшу, байдужість з її боку, і навіть якби він уже зараз став власником Менсфілд-парку, новим сером Томасом, яким йому судилося стати згодом, навряд чи вона поставилася б до нього інакше.
Пора року і ті ж справи, що повернули містера Бертрама у Менсфілд, змусили містера Кроуфорда вирушити до Норфолку. На початку вересня він був так потрібний в Еврінгемі. Він поїхав на два тижні, — два тижні такої безпросвітної нудьги для сестер Бертрам, що вони мимоволі насторожилися, і навіть Джулія, незважаючи на свої ревнощі до сестри, зауважила, що йому не можна довіряти і хай він краще не повертається зовсім; за два тижні в нього було досить вільного часу між полюванням та сном, і якби цей джентльмен більше звик розмірковувати про мотиви своєї поведінки і передбачати, до чого може призвести його суєтне марнославство, він зрозумів би, що йому не слід поспішати додому; але, розбещений багатством і наслідуючи поганий приклад інших, він виріс безтурботним себелюбцем і не мав звички зазирати в завтрашній день. Сестри Бертрам — гарненькі, розумні, з видами на майбутнє — тішили його пересичену душу; і, не знайшовши у Норфолку нічого, що могло б зрівнятися з радощами Менсфілду, він охоче повернувся туди у призначений час і зустрів гостинний прийом у тих, за ким мав намір упадати й далі.
Марія, на яку звертав увагу лише містер Рашворт, — приречена день у день вислуховувати його докладні розповіді про одні й ті самі дрібні успіхи та невдачі, його хвалькуваті теревені про собак, заздрісні нарікання на сусідів та гнівні скарги на браконьєрів — предмети, що знаходять шлях до жіночого серця лише за умови, що оповідач має певний дар красномовства, а співбесідниця — певну прихильність до нього, — страшенно нудьгувала без містера Кроуфорда; а Джулія, не заручена й нічим не зайнята, вважала, що має повне право нудьгувати ще більше. Кожна з сестер уявляла, що перевагу віддано їй. Джулію спонукали до цього натяки місіс Грант, яка вірила в те, чого їй хотілося; а Марію — натяки самого містера Кроуфорда. Після його повернення все пішло так, як було до від'їзду; він поводився з кожною сестрою в тій приязній та жвавій манері, яка не дозволяла втратити прихильності іншої, але не виказував тієї щирої відданості, турботи, душевної
Фанні, єдина з усього товариства, вбачала у цьому щось неприємне; але від того дня у Созертоні вона, побачивши містера Кроуфорда з котроюсь із сестер, мимохіть спостерігала за ними з несхвальним подивом; і якби вона не сумнівалася, що її судження в цьому випадку такі ж справедливі, як і в усіх інших, якби вона була впевнена, що ясно бачить і неупереджено судить про те, що відбувається, вона б, певно, наважилася на серйозну розмову з тим, кому завжди повіряла свої потаємні думки. Та коли вона зрештою насмілилася зробити один-єдиний натяк, він лишився непоміченим.
— Мене трохи дивує, — сказала вона, — що містер Кроуфорд так скоро повернувся, після того як пробув тут так довго, цілих сім тижнів; наскільки я зрозуміла, він полюбляє нові враження та переїзди, і мені здавалося, що як він уже поїхав, то щось неодмінно покличе його кудись іще. Він звик до веселіших місць, ніж Менсфілд.
— Це робить йому честь, — відповів Едмунд, — і його сестру, по-моєму, це тішить. Вона не схвалювала мінливість його настрою.
— Як він подобається моїм кузинам!
— Так, його поводження з жінками повинно здаватися їм приємним. Я бачу, місіс Грант запідозрила, що він віддає перевагу Джулії; я ніколи не помічав нічого подібного, але тільки радітиму, якщо це так. У нього немає таких вад, які б не могло подолати серйозне почуття.
— Якби міс Бертрам не була заручена, — обережно мовила Фанні, — я б подумала що він захопився нею більше, ніж Джулією.
— Що, напевно, все ж свідчить про його прихильність до Джулії, адже часто так буває — перш ніж прийняти остаточне рішення, чоловік приділяє більшу увагу сестрі або близькій подрузі тієї, хто його справді цікавить, а не їй самій. Кроуфорд надто обачливий, щоб лишатися тут, якби йому загрожувала хоч якась небезпека з боку Марії; а за неї я зовсім не хвилююся — вона переконливо довела, що не здатна на сильні почуття.
Фанні подумала, що, мабуть, помилилася, і вирішила, що відтепер буде іншої думки; та попри всю свою схильність коритися Едмундові і попри натяки інших, які вона часом чула і які начебто свідчили, що містер Кроуфорд обрав Джулію, вона іноді не знала, що й думати. Одного вечора вона стала свідком розмови своєї тітоньки Норріс з місіс Рашворт, — і не могла не здивуватись, що вони нічого не помічають; вона була б рада не слухати, та ця розмова відбувалася тоді, коли всі молоді люди танцювали, а вона, на превеликий жаль, мусила сидіти серед немолодих леді біля каміна, понад усе бажаючи, щоб до кімнати скоріше повернувся її старший кузен, на якого вона покладала всі надії як на партнера у танцях. То був перший бал Фанні — хоча й без тих приготувань та блиску, які зазвичай притаманні першому балу юної леді; його вирішили нашвидкуруч влаштувати лише сьогодні після обіду, у зв'язку з тим, що в людській віднедавна з'явився скрипаль, і з допомогою місіс Грант утворилося п'ять пар танцюючих, оскільки до містера Бертрама щойно приїхав один із його друзів. Але Фанні була надзвичайно щаслива, протанцювавши перші чотири танці, і їй було прикро втрачати навіть чверть години. І, в нетерплячому чеканні позираючи то на танцюючих, то на двері, вона мимохіть почула розмову двох вищезгаданих леді.
— Погляньте, мем, — сказала місіс Норріс, не зводячи очей з містера Рашворта і Марії, що вдруге танцювали разом, — зараз ми обидві знову побачимо щасливі обличчя.
— Так, безперечно, — відповіла місіс Рашворт із поважною усмішкою, — це вельми втішне видовище, і як на мене, дуже шкода, що вони повинні були розійтися. Молодих людей у їхньому становищі можна вибачити, якщо вони в дечому відступають від заведених правил. Дивно, що мій син цього не запропонував.