Мiнiмакс - кишеньковия дракон, або День без батькiв (на украинском языке)
Шрифт:
Лiзка розмахнулася вдруге -- i поцiлила дракончиковi точно помiж вухами. Молоток дзвiнко брязнув об щитки -- iз очей Максика вихопився жмут блакитних iскорок, вiд яких дракончик дуже спритно прикурив сигарету, наче робив це все своє життя. От що значить тютюновий ген! Вiн перемiг опiр iнших генiв i направив на шкiдливий вчинок бiдолашного дракончика, який нi сном нi духом не вiдав, що його чекає...
– - Красотища!
– - мовив Мiнiмакс, глибоко затягаючись, мружачи очi й випускаючи в повiтря густий струмiнь тютюнового диму.
– -
Вiд ядучого диму Лiзка закашлялась -- аж сльози з очей побiгли -замахала руками, розганяючи дим, i благально попросила дракончика:
– - Максику, ти краще вийди в садок i там покури, поки я приберу, а то твiй дим очi менi виїсть.
– - Нема питань, -- вiдразу згодився Мiнiмакс, ухопив пачку з сигаретами i вискочив надвiр.
Там вiн розлiгся на прохолоднiй травичцi пiд вишнею, поклав поруч коробочку з отрутою i почав смалити сигарету за сигаретою, припалюючи одну вiд одної...
Лiзка тим часом скiнчила прибирати й покликала Максика, та їй нiхто не вiдповiв. Вона вийшла в садок i роззирнулася навкруги: дракончика нiде не було. Раптом погляд малої впав на пачку вiд сигарет i купку недопалкiв пiд вишнею. Мала пiдбiгла до дерева й уважно подивилася в травi. Максика i тут не було!
Тодi навколiшках вона облазила весь садок, навiть колючi заростi малини, та дракончик -- як у воду впав!..
Тодi Лiзка почала голосно схлипувати i шморгати носом. На цi звуки з-за паркану вистромилася голова Iзольди Сократiвни i спитала:
– - Чого, дитинко, рюмсаєш? Загубила щось?
– - Дракончика, -- схлипнула Лiзка, але вчасно схаменулася й додала: -- Ящiрку! Вона на дракончика схожа. Я для школи впiймала, для живого куточка, а вона десь утекла.
– - Пхе-хе!
– - реготнула сусiдка.
– - Та цього добра бiля озера -хоч греблю гати. Збiгай i впiймай.
– - З цими словами Iзольда Сократiвна крутнулася на мiсцi i зникла у своєму будинку, де, як ви пам'ятаєте, на неї чекав непритомний Мiнiмакс, котрого хвилин п'ять тому принiс Креня.
Так, так! У цьому нема нiчого дивного.
Якщо ви не забули, Креня весь час стежив за подiями на дачi, сидячи на яблунi. Коли Мiнiмакс вийшов у садок курити, птах, який був насторожi, нечутно й непомiтно перелетiв на вишню.
Чекати йому довелося не так уже й довго.
Вже пiсля сьомої сигарети в головi Максиковi запаморочилося, в ротi зробилося страшенно гiрко, жахливо защипало язика, його занудило, перед очима попливли хиткi кольоровi кола -- i дракончик знепритомнiв.
Креня зразу ж злетiв з вишнi, вправно i обережно пiдхопив дзьобом нерухоме й безпорадне тiльце дракончика -- i полетiв до хазяйки.
– - Що це за гидоту ти в хату принiс?!
– - накинулась на птаха Iзольда, коли Креня поклав свою здобич перед нею на столик.
– - Ти що собi дозволяєш?! Усяку здохлятину додому тягнеш! Та я тебе зараз до мiлiцiї запроторю!
– - I намiрилась була змахнути
Од такої нечуваної поведiнки птаха Iзольда аж присiла, заклiпала очима, а тодi заверещала:
– - Та я тебе! Та я тобi!..
– - Вона несамовито шукала очима, чим би важким огрiти Креньку.
Про всяк випадок птах злетiв аж на шафу -- далi вiд грiха!
– - i вже звiдти, щоб трохи остудити хазяйку, каркнув, наслiдуючи її сина Бобчика:
– - Ша, хазяєчко! Без панiки! Не робiть хвилi -- гра варта свiчок...
Кренинi слова вiдразу нагадали Iзольдi її рiдного синочка, що досить частенько висловлювався у такий спосiб на своєму пунктi склотари. Вона заспокоїлась, але все ще роздратовано спитала:
– - Ти що там: варнякаєш, бiсова мара?
Птах вирiшив на образи поки що не звертати уваги -- адже перевага була зараз на його сторонi, -- а тiльки недбало кинув:
– - Мiж iншим, ця, як ви кажете, гидота -- справжнiй дракон на iм'я Мiнiмакс Перший.
– - Ото цей?..
– - Iзольда бридливо пересунула Мiнiмакса лакованим нiгтем, але знову назвати загадкове створiння "гидотою" вже не наважилась.
– - Так, саме вiн, -- пiдтвердив Креня i розповiв Iзольдi про все, що побачив i почув...
– - Та це ж справжнiй скарб!
– - вигукнула Iзольда, коли вислухала птахову розповiдь.
– - Тепер я побудую теплицю i пiдключу до неї дракона: хай дихає полум'ям та обiгрiває її. Ох, i квiточок же в мене буде -- i цiлий рiк! А грошеня-а-ток!..
– - Iзольда у захватi вiд небачених прибуткiв аж заплющилась.
Раптом вона замислилась.
– - А як його приручити?
– - спитала вона Креню.
– - Вiн же ось-ось оговтається, розiзлиться, коли побачить, де вiн, i все тут потрощить!
– - Не бiйтеся, -- заспокоїв хазяйку птах.
– - Якось-то обдурите його. Полякайте, наприклад, як i мене, мiлiцiєю.
– - Ти маєш рацiю, -- зрадiла Iзольда.
– - Так i вчиню. Тiльки-но вiн прийде до тями, я зразу ж розповiм йому про паспортний режим. Прописка в нього є? Нема, хо-хо! А паспорт є? Теж, хе-хе, нема! А коли так, -- будьте ласкавi, голубе, до райвiддiлу -- для з'ясування особи.
– - I вона зареготала, пишаючись собою, а Креня лиш презирливо скривився.
– - Давай приведем його до тями, -- мовила Iзольда, видобуваючи з шухляди пляшечку з нашатирем.
Креня, що вже й сам трохи оговтався, вiдсахнувся, бо вже колись нюхав цю гидоту, i ненароком зачепив пляшечку: вона впала й розбилася. Кiмната вiдразу наповнилась ядучим запахом -- й Iзольда, затуливши носа, прожогом кинулась до дверей, ледь не пристукнувши бiдолашного птаха, що теж шугонув навздогiн.
– - Чого це ви, Iзольдо Сократiвно, дверима б'єтеся?
– - образився Креня, поправляючи прим'яте пiр'я.
– - Оце така шана за все, що я зробив?