Мiй прадiдусь, героi i я (на украинском языке)
Шрифт:
Штурман хотiв ще щось заперечити, та капiтан так рвучко вiдвернувся, що пiдлеглий тiльки промурмотiв:
– - Слухаюсь!
– - I подався з каюти.
З допомогою команди капiтанiв наказ виконали, хоча дехто з пасажирiв скорився йому й неохоче. Лише по-справжньому хворим дозволили зостатися в каютах. Тим, хто страждав вiд хитавицi, роздали про всяк випадок паперовi торбинки.
Отож людей розмiстили в салонi, де ясно горiли лампи, -- кого на пригвинчених до пiдлоги стiльцях, а кого й просто долi на килимi попiд стiною. Трохи згодом до салону зайшов капiтан i гучним голосом заявив
Капiтан хотiв додати ще щось, коли враз дверi салону позад нього вiдчинилися навстiж i хтось дуже строкато вбраний пiдкотився йому до нiг, обхопив їх обома руками й, поволi пiдвiвшись, iз широчезним усмiхом утупився в нього очима. То був Пепе, розмальований, як i годиться клоуновi, в широких штанях, розмаяному халатi й велетенських бiлих рукавичках.
Це сталося так несподiвано для пасажирiв i навiть для всiєї циркової трупи, що вони, серед ревища стихiї й гуркоту корабельних машин, як один, гримнули реготом. Просто-таки залп реготу здвигнув салон.
Коли ж Пепе своїм довжелезним пальцем полоскотав капiтановi пiд пiдборiддям, а сам вiдразу перекинувся через голову назад, усi в салонi звеселилися, пiдбадьорились i стали дивитися виставу зi справжньою цiкавiстю та втiхою. Навiть власне безупинне гойдання й совання туди-сюди й мимовiльнi взаємнi штовхани несподiвано почали смiшити пасажирiв.
А як Пепе вдруге впав i став випростуватись перед капiтаном, вп'явшись у нього поглядом i зненацька замашненько ляпнув його по кишенi кiтеля, -- корабель саме добряче перехилило, -- капiтан прошепотiв до клоуна:
– - Смiшiть, смiшiть їх! Якщо ви забавите всiх їх надовше, я з командою зможемо подумати про корабель. Будь ласка, допоможiть нам!
Пепе почепився капiтановi на шию, наче закохана дiвчина, й пошепки вiдповiв:
– - Я зроблю все, що зможу.
Тодi знов бухнувся додолу й зробив марну спробу стати в розгойданому салонi на голову. Капiтан тим часом якомога непомiтнiш постарався вислизнути в коридор.
Цiлих двi години клоун Пепе широко всмiхався пасажирам яскраво-червоним велетенським ротом, що виразно жарiв на тлi його густо набiленого обличчя, цiлих двi години демонстрував глядачам дивовижну майстернiсть, бо тут, у розгойданому салонi цирковi трюки несподiвано набували незвичайної принадностi. Колеги-циркачi, якi бачили Пепе на аренi, може, вже сотню разiв, смiялись i аплодували разом з усiма, так немов оце вперше прийшли на його виставу.
– - Так гарно вiн ще нiколи не виступав!
– - вигукнув Рамон, дресирувальник, а директор, музичний ексцентрик, еквiлiбрист i акробат на трапецiї одностайно це пiдтвердили.
Найкращий свiй номер -- вiртуозну гру на скрипочцi у два пальцi завбiльшки -- Пепе залишив насамкiнець. Скрипочку вiн заздалегiдь спритно примостив у однiй з люстр, що звисали зi стелi в салонi.
Тепер, коли в нього вже поприлипали до тiла строкатi клоунськi шати й голова йшла обертом, коли вiн уже почав задихатися з утоми й весь був у синцях, -- аж тепер нарештi вiн вирiшив показати номер зi скрипочкою.
Але
Коли Пепе пiд захопленi вигуки глядачiв знов кинувся на шию цьому плечистому чоловiковi, капiтан сказав так тихо, щоб його чув тiльки старий клоун:
– - У трюмi вже вода. Матроси не вiдходять вiд помп. Не знаю, скiльки ми витримаємо. А ви тут скiльки ще зможете витримати?
Геть знеможеного Пепе ця звiстка вразила дужче, нiж капiтан сподiвався.
– - Не знаю, скiльки я ще витримаю, капiтане, -- пробурмотiв Пепе, i кутики його вуст опустилися донизу.
На жаль, густо набiлене клоунове обличчя не могло сховати анiнайменшого поруху його душi. Тiєї митi пасажири легко помiтили на тiй бiлiй масцi величезну втому й розпач Пепе. Ще хвилина -- й замiсть веселощiв їх опанує страх. Пепе без слiв повiдомив пасажирам лиху новину.
Проте, завваживши, що глядачi спостерегли його вiдчай, вiн миттю виправив становище. Обличчя його скривилося в плаксиву гримасу, й вiн, мов мавпа, вчепившись однiєю рукою за шию капiтановi, голосно зарюмсав, обернувшись до публiки:
– - Вiн мене не лю-у-у-бить!
Тодi пустив капiтана й виконав номер, який у його виступах посiдав друге мiсце пiсля гри на манiсiнькiй скрипочцi. То був кумедно-голосiльний номер, що звався "Покинута наречена моряка", виконуючи який Пепе помiж риданнями й схлипуваннями знов i знов починав пiсню про дiвчину, яку покинув моряк.
I навiть тут, на кораблi, який кидало то туди, то сюди, то пiдiймало вгору, то грiзно перехиляло набiк, тут, у салонi, що шалено розгойдувався й аж трiщав пiд ударами хвиль, "Покинута наречена моряка", як завжди, мала величезний успiх: глядачi реготалися до слiз.
Нiхто не помiчав, що сльози на обличчi в старого клоуна течуть тепер зовсiм не вiд смiху, -- що то розпачливi сльози знеможеної людини. Пролитi нiбито задля потiхи публiки, вони були гарячi й солонi, як бувають лише справжнi сльози. Сили Пепе доходили краю.
Але старий штукар був завзятий i добре знав глядачiв. Вiн знав, що, досхочу нареготавшись, вони волiють номер, овiяний легенькою усмiшкою, щось мило-мрiйливе -- задля рiвноваги й перепочинку. I на такий номер Пепе був ще спроможний. Вiн потягся вгору, до люстри й соромливо, наче тендiтна дiвчина, всмiхаючись, дiстав iз неї скрипочку. Тодi знайшов точку опори -- спроквола закинув праву ногу на спинку стiльця i пiд бурхання шторму видобув з iнструмента кiлька високих звукiв -- неначе пурхнула на вiтрi зграйка голуб'ят...
I знову Пепе заволодiв публiкою. Майже на годину прикував вiн її серця до своєї скрипочки -- та нi, не скрипочки, не iнструмента -просто мовби дитячої iграшки!
А за ту годину, поки клоун вигравав на скрипочцi -- то солодко й нiжно, то палко й жагуче -- i поки чверть екiпажу, важко дихаючи, працювала бiля помп, -- за цю годину вирiшилася доля корабля: буря почала помалу вщухати. А з Тенерифа надiйшов катер рятувальної служби, на якiй почули переданий з корабля в ефiр сигнал бiди. Хоч море ще й вирувало, катеровi пощастило пришвартуватися до правого борту корабля.