Мiй прадiдусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке)
Шрифт:
– - Коробок з дiамантами нiхто в рятувальнi човни не бере!
– вигукнув вiн.
– - У такому човнi дорогий кожен дюйм мiсця! Туди беруть барильця з водою, ящики з сухарями та запаснi весла. Оце справжнi коштовностi для жертв корабельної аварiї. Дiаманти викидають за борт! Бо це тiльки зайвий баласт!
– - Прадiда просто-таки розгнiвили тi дiаманти.
Але горiшня бабуся тiльки похитала головою й ущипливо сказала:
– - Ви говорите так, наче вас щойно самих змило в море. З такими думками не жартують.
Ми з прадiдусем слухняно вийшли з кухнi, взяли по два щорiчники й пiднялись нагору до своїх спалень, у яких було дуже затишно, хоч надворi завивав вiтер i вiконницi стукотiли.
Коли я вже лежав у лiжку й читав оповiдку про матроса, що знав тюленячу мову, за дверима почулась тиха хода, потiм дверi рипнули, i до мене прослизнув прадiдусь iз дошкою пiд пахвою.
– - Хлопчак, -- сказав вiн, -- а я пiсля обiду склав ще одного вiрша, дуже важкого. Хочеш послухати?
– - Авжеж! Це теж вiрш про "я-ти-вiн-вона-воно"?
– - Звичайно. Вся премудрiсть "я-ти-вiн-вона-воно" в шести рядках. Слухай же!
Прадiдусь прокашлявся й розказав коротенького вiршика:
_Я_ -- цiсар,
_Ти_ -- мiй щирий-друг,
А _вiн_, _вона_, _воно_ -- знайомi.
_Ми_ маєм найвiрнiших слуг,
_Ви_ всiх вiтаєте навкруг,
_Вони_ живуть не в нашiм домi.
– - Ну, Хлопчак, як тобi подобається?
– - спитав прадiдусь, гордо пiдпершись дошкою.
Я сказав, що вiрш короткий i влучний! Це потiшило прадiдуся. Вiн сказав "добранiч" i потихеньку вийшов.
Але, на жаль, горiшня бабуся щось помiтила. Я почув, як вона, гупаючи ногами, збiгла по сходах i розкричалась:
– - Ви вже й уночi починаєте вiршувати? Чи ви вже з глузду схибнулись? У моєму домi таких богемних звичаїв не буде, чули? Ми простi люди з моторним катером, а не якiсь там лаццаронi й туттi-фруттi!
– - Ох, Маргарето!
– - простогнав прадiдусь.
– - Не вживай чужоземних слiв, коли не розумiєш їх!
Але те зауваження тiльки пiддало жару бабусi.
– - Справдешнi туттi-фруттi -- обидва!
– - повторила вона.
– - Й лаццаронi! Я знаю, що кажу! Давай сюди оту дошку -- i гайда в лiжко!
Я почув, як прадiдусь почовгав геть, а сам хутенько вимкнув свiтло i вдав, нiби сплю.
Але горiшня бабуся тiльки на мить просунула голову в дверi, сказала "добранiч" i спустилась униз, до своєї спальнi.
А я скоро заснув, не дочитавши оповiдки про матроса, що знав тюленячу мову.
ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ,
у який я познайомлю вас зi своїм горiшнiм дiдом,
дядьками Гаррi та Яспером i чотирма золотими рибками.
Виникає сильна пiдозра, що горiшня бабуся потай вiршує.
Надходить радiсна звiстка
що прибуває наш моторний катер.
З'ясовується, мiж iншим, що малi слова
так само важливi, як великi,
i що моряки -- страшеннi ласуни.
На ранок вiтер трохи вщух. Правда, вiдчиняючи вiкно, я чув, що прибiй ще шумить на березi, але вiконницi вже не торохтiли, а внизу, на Трафальгарськiй вулицi, стрибали горобцi. Отже, вiтер був невеликий. За снiданком бабуся не називала нас нi "фруттi", нi "лаццаронi", а тiльки сказала:
– - Вiрш про "я-ти-вiн-вона-воно" стоїть у сiнях.
Прадiдусь моргнув менi. Це означало: "Буря минула!" Ми обмотали шиї шарфами, понадягали шапки, щоб iти через вулицю; прадiдусь узяв пiд пахву дошку з вiршем, а я -- "Моряцький щорiчник".
– - Нащо тобi книжка?
– - спитав прадiдусь.
– - Я хочу прочитати вам оповiдку про матроса, що знав тюленячу мову.
– - Молодець, Хлопчак! Але до рiзницi мiж мовами ми ще не дiйшли. Крiм того, про це я розповiм тобi iншу оповiдку. Кращу вiд твоєї, що в книжцi.
Я вiднiс "Щорiчник" назад у вiтальню.
Ми перейшли вулицю, на якiй, сердито цвiрiнькаючи, спурхнули три горобцi, й пiднялись по драбинi в токарню, до Шкiряної Лiзбет. Прадiдусь уже хотiв був поставити свою дошку до iнших списаних вiршами, та раптом примружив очi, придивився до дошки зблизька й запитливо глянув на мене:
– - Ти що, ставиш моїм вiршам оцiнки?
– - Нi, прадiдусю, а що?
– - Ось тут пiд вiршем стоїть "три-чотири".
– - Ага! Це горiшня бабуся!
– - переможно вигукнув я.
– - Що це означає?
– - Я, прадiдусю, вже давно догадувався, що вона потай цiкавиться вiршами!
– - Господи!
– - щиро жахнувся прадiдусь.
– - Що це ти вигадав, Хлопчак! Коли твоя горiшня бабуся почне вiршувати, це буде так, нiби риба захотiла лiтати!
– - А є летючi риби, прадiдусю!
– - Бувають, бувають! Але ж твоя горiшня бабуся -- не летюча риба! Скорiш уже долiшня бабуся! Про ту я б повiрив!
– - Помиляєтесь, прадiдусю, ще й дуже! Долiшня бабуся як вогню боїться вiршування. Ви ж знаєте, яка вона весела й мила. Але думати вона любить не дуже. А горiшня бабуся не така весела, зате думає бiльше!
Прадiдусь здивовано глянув на мене й сказав:
– - Таке мале, а вже таке розумне!
Потiм вiн звiв розмову на iнше й почав шукати оцiнок на всiх дошках. I справдi, пiд усiма вiршами стояли цифри. Я дiстав п'ятiрку за "Химерного шпака", а прадiдусь -- за вiрша про яхту. А взагалi здебiльшого стояли четвiрки й часом "три-чотири".
– - Ну, коли цi оцiнки справдi ставила горiшня бабуся, то вона дещо тямить у вiршуваннi! Але я не повiрю, не повiрю нiзащо!
– - А я вам доведу!