Моксель, або Московія. Книга друга
Шрифт:
Хочу нагадати: в російській історичній науці є й інші джерела, які остаточно спростовують "перетікання смоленських кривичів" у так звану ростовсько-суздальську землю. Цитуючи "Літописець Переяславля-Суздальского”, професор Д. О. Корсаков свідчив:
"Смольняни проникли лише раз у Ростовсько-Суздальську землю — у війську Мстислава Мстиславича Торопецького (у 1216 р.). З літописного свідчення про Смольнян під цим роком видно, що Смольняни вважали Ростовсько-Суздальську землю геть для себе чужою" [9, с. 147].
Здається, коротше не скажеш. Ростовсько-суздадьска земля тому й була "геть чужа" для смоленських кривичів, що була заселена "геть чужим" фінським етносом.
Той же професор Д.
Отже, перетікання не могло бути здійснене внаслідок географічних особливостей місцевості. Рух у ті далекі часи здійснювався по ріках.
Дуже пізно "радянський археолог" О. А. Спіцин узявся за свою брудну й невдячну роботу. Як кажуть самі росіяни: поїзд давно пішов.
Однак російським науковим мужам і нині ввижається все та ж вигадана історична дилема. Не може ні серцем, ні розумом сприйняти російський шовініст праці свого співвітчизника археолога О. С. Уварова. Бажає бути слов’янином — і все тут.
7
Я дещо вагався, чи підключати російську антропологію XIX століття до наших історичних досліджень. Навіть радився з друзями й істориками. Однак їхні думки розділилися. Вирішальним фактором щодо включення цього розділу в книгу стали одкровення російських політичних шовіністів, які виказують нову тугу за "слов’янським братерством трьох народів". Така їх охопила туга за цим "братерством", що вони навіть спробували відняти в одного "молодшого брата" острів Тузлу, а другого "молодшого брата" серед зими відключили від газу. "Старший брат" проявляв споконвічну "справжню любов" до "молодшого". Після цього мої сумніви, укотре вже, розвіялися. Однак непокоїла десь у глибині свідомості все та ж настирлива думка: невже "старший брат" ніколи не порозумнішає? Невже й далі буде намагатися будувати імперію на людських кістках?
Ось чому автор вирішив залучити, для ознайомлення читачів, антропологічні праці знаменитого вченого XIX століття професора А. П. Богданова.
Хочу звернути вашу увагу: ВРЕ (третє видання, т. 3, с. 443) визнала А. П. Богданова "одним із засновників антропології в Росії", "організатором перших антропологічних установ і популяризатором природничо-наукових знань”. Він був професором Московського університету (з 1867 рову) і членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук з 1890 року. Виходить, і в цьому випадку ми маємо справу з великим російським ученим кінця XIX століття.
Дозволю собі розкрити читачам деякі основні поняття антропологи. Це "...наука про походження й еволюцію людини, формування людських рас і про нормальні варіації фізичної будови людини" [ВРЕ, т. 2, с. 107). На тій
Професор А. П. Богданов, вивчаючи мерян, у своїй праці "Курганне плем'я Московської губернії" приділив головну увагу краніологічним дослідженням. А "краніологія" — це наука про будову черепа людини і тварин.
Сподіваюся, читачі добре пам’ятають видатні праці в цій галузі знаменитого радянського вченого М. М. Герасимова і його школи.
Згідно з "Великою Медичною Енциклопедією" (видання третє) і світовими стандартами, людські черепи характеризуються трьома головними типами: доліхоцефалія, мезоцефалія, брахіцефалія — за так званим поздовжньо-широтним індексом черепа. Цей індекс обчислюється по формулі: (поперечний діаметр: поздовжній діаметр) х 100 [17, т 11, с. 481].
Погляньмо, як Медична енциклопедія характеризує ці три характерних будови черепа:
"Брахіцефалія... — короткоголовість, форма голови, що відрізняється високим відношенням показника найбільшої ширини голови до її найбільшої довжини. Обчислюють по формулі: (в:а) х 100, де а — поздовжній діаметр голови від надбрівної точки (глабела) до потиличної (опістокраніон), в — поперечний діаметр між тім’яними точками. Цей індекс, введений у 1842 р. шведським антропологом А. Ретціусом, отримав назву "головного показника". Головний показник застосовують в антропології — для характеристики процесу округлення голови (форми черепної коробки в межах виду сучасної людини). Брахіцефалія майже не зустрічається у викопних гомінідів, не належних до виду Homo sapiens, себто у неандертальців, синантропів і пітекантропів. У сучасної людини Брахіцефалія характеризується індексом 81,0 і вище" (17, т. 3 с. 372).
Саме брахіцефальні черепи, згідно з дослідженнями антропологів, характерні слов’янським племенам, зокрема — українцям.
"Доліхоцефалія... — довгоголовість; значна перевага поздовжнього діаметра мозкового черепа над поперечним. Термін уведений в антропологію в 1864 р. А. Ретціусом... Головний показник (відношення найбільшої довжини голови до її ширини при Доліхоцефалії (за міжнародною згодою краніологів у 1886 р.) коливається між 55—74,9" [17, т. 7, с. 452].
Доліхоцефалія за старих часів була властива фінським племенам, що жили на території сучасної Московії: від Липецька, іуди і Смоленська до Білого моря та Закам’я.
"Мезоцефалія... — проміжна між брахіцефалією і доліхоцефалією форма голови, що характеризується величиною головного покажчика від 76 до 80,9 у чоловіків і від 77,0 до 81,9 у жінок. М(езоцифалія) зустрічається в представників окремих рас і етнічних груп, які населяють усі континенти, за винятком Австралії" [17, т. 14, с. 482].
Після того як ми познайомилися з деякими поняттями медицини й антропології, звернемося до робіт російського професора Анатолія Петровича Богданова (1834—1896). Праця "Меряни з точки зору антропології" написана професором і видана в 1879 році; інша — "Курганне плем’я Московської губернії" — написана й видана значно раніше, у 1865 році, й опублікована в 3-му випуску "Московських Університетських Відомостей". А оскільки "московське курганне плем’я" є лише частиною мерянського племені й усього фінського етносу, то ми вивчимо спочатку загальне, а за ним — часткове. Тим паче, що "московська частка" абсолютно тотожна "мерянському загальному".