Моксель, або Московія. Книга трейтя
Шрифт:
Згодом професор передав мені зроблену на ксероксі копію книги досліджень доповіді Іоана де Плано Карпіні, авторства італійського професора Енріко Менесто і його колег. Але моя радість була передчасною. В книзі не виявилося оригіналу тексту доповіді Плано Карпіні. Потрібно було продовжити пошуки в цьому напрямі.
Свого часу професор Б. І. Яценко дуже делікатно та ввічливо дорікнув мені за перебільшення ролі Катерини II у фальсифікації російської історії: мовляв, вона справді доклала свого розуму і своїх зусиль до цієї брудної роботи, але не була головною дійовою особою. В ті роки я не міг звернутися до великого свідка XIII століття — Плано Карпіні. Якщо мені не вдасться це здійснити, пропоную молодим ученим виконати це завдання.
Нагадаю нашим читачам: книга Іоана де Плано Карпіні
Вдруге книга побачила світ в імперії у 1911 році у видавництві A. C. Суворіна під редакцією А. І. Малеїна. Редактор засвідчив: він перевидав катерининський текст без змін. Панові Малеїну доводиться вірити на слово, тому що знайти катерининський текст 1795 року видання нема ні найменшої можливості. Принаймні у мене.
Думаю, що Малеїн не мав потреби вносити спотворення до тексту. Якби він спотворював текст Плано Карпіні, то ніколи б не пропустив у праці Вільгельма де Рубрука «Мандрівка у Східні країни» (обидві праці були видані єдиною книгою) навіть найменшої згадки про «Країну Моксель». Отже, редактор Малеїн залишається поза підозрами.
Книгу Плано Карпіні було перевидано в радянській російській імперії Академією наук СРСР 1957 року. Маючи на руках два останні видання, 1911 та 1957 років, я зміг без особливих зусиль звірити тексти — і тут уже засвідчую їх повну ідентичність, зрозуміло, з урахуванням сучасного правопису.
Навіть вивчаючи ці тексти книги Плано Карпіні, спостережливий читач не може не помітити виразних недоречностей, явно не авторського походження. їх чимало. Зупинимося на двох явних недоречностях, що впадають в око.
Оскільки автор не міг допустити таких відверто грубих помилок, адже знав справжній стан речей, то цілком очевидно, що маємо справу з неприхованою фальсифікацією тексту в катерининському варіанті.
Отже, про що йдеться?
1. У Плано Карпіні (катерининський варіант книги) у багатьох місцях згадується: «князь Руссії», «великий князь Руссії», «в землі Руссії», ба, навіть більше — «над Русскими людьми», «письмена русские», «люди князя Русского» тощо. Але що цікаво: в розділі сьомому, у підрозділі «Про назви земель, які вони собі підкорили» нема згадки про «Руссію». Там чомусь наша земля і наш народ поіменовані «Руфени». (Латиною Ruthenia — Україна. Сполучення th — грецьке за походженням і може читатися залежно від часу запозичення слова і традиції (католицької або православної) як «т» або «ф». Наприклад: Феофан — Теофан, Федір — Теодор, Атанасій — Афанасій.)
Велетенський парадокс! Плано Карпіні знає про підкорення татарами народу руфени, але землю нашу і князів тієї землі чомусь називає «русскими»!
У книзі 1957 року видання радянські професори на сторінці 254 у «Покажчику до книги Плано Карпіні» навіть зробили роз’яснення: «Руфени, див. русские».
Цікаво, що, за катерининським варіантом книги, Плано Карпіні знав такі речі, про які не відав жоден так званий «загальноросійський літописний звід», бо вже в 1246 році називав «суздальську землю» руською, а князів тієї землі — руськими. Це щось схоже на те, якби індіанців Сполучених Штатів називали американцями, скажімо, у XII ст.
Ця відверта фальсифікація тексту доповіді Плано Карпіні впала мені в око ще у вісімдесяті роки минулого століття. Однак досліджувати подібну тему в ті часи не було можливості. Довелося тільки вказати на існування фальсифікації.
2. Друга очевидна фальсифікація тексту виявляється при зіставленні даних про так званого Олександра Невського. Зауважте, Олександр згадується в книзі Плано Карпіні на сторінці 56 з таким текстом: «В інших же, яким вони дозволяють вернутися (йдеться про правителів поневолених татарами хана Батия народів. — В. Б.), вони вимагають їхніх синів чи братів, яких більше ніколи не відпускають, як було зроблено з сином Ярослава, якимсь вождем Аланів, і дуже багатьма іншими» [28, с. 34].
Тобто Карпіні підтвердив, що хан Батий, призначивши Ярослава Всеволодовича Великим володимирським
Отже, в іншому місці Плано Карпіні засвідчив перебування Олександра, так званого Невського, тлумачем при ставці хана Батия. І, що цікаво, цей «син князя Ярослава» — посланець–перекладач — винятково наближена до хана Батия людина. Тому що, як засвідчив усе той же Карпіні, ані хан Гуюк, ані Батий ніколи не спілкувалися з іноземцями (послами, васалами тощо) безпосередньо, навіть якщо ті знали їхню мову, а виключно через довірену і наближену особу.
Послухаймо свідчення:
«У Татарського імператора звичай, що він ніколи не говорить з іноземцем власними вустами, який би той не був великий, але слухає і відповідає через особу посередника, як було сказано. Щоразу, однак, як вони викладають справу перед Кадаком (довіреною особою хана Гуюка. — В. Б.) або вислуховують імператора, ті, хто йому підвладний, стоять на колінах до кінця промови, якими б вони не були великими… І інші князі татар чинять так само в тому, що їх стосується» [28, с. 58–59].
Отже, в 1246 році Олександр, так званий Невський, перебував при ставці хана Батия. Він був винятково наближеною до хана людиною. Досконало знав уйгурську (тюркську) мову, якою велося діловодство в імперії та спілкувалися люди, і перебував у становищі «сина князя Ярослава».
До речі, при виданні книги Іоанна де Плано Карпіні «Історія Монгалів» у 1911 році А. І. Малеїн чи то не смів, чи то не мав дозволу дати у виносках пояснення: коли йдеться про «сина князя Ярослава», то мають на увазі саме Олександра, так званого Невського. Видання Академії наук СРСР 1957 року частково заповнило зроблену Катериною II прогалину і у «Покажчику до книги Плано Карпіні» на сторінці 252 точно визначило, що на цитованих нами сторінках ідеться про Олександра Невського. Як бачимо, в нашому випадку навіть різночитань немає.
А Плано Карпіні у своїй доповіді Папі особливо підкреслив статус Олександра, так званого Невського, коли послідовно описав титули Олександра і його батька Ярослава. Послухаймо:
«У Батия ми знайшли сина князя Ярослава… В імператора Татарів ми знайшли князя Ярослава, там померлого…» [28, с. 61].
Вся анекдотичність ситуації виникає далі, коли Катерина II зі своїми помічниками, щоби звеличити Олександра, вносять фальсифікації (вставки) до тексту Плано Карпіні. Послухаймо:
«VII. У той же час помер Ярослав, який був великим князем в одній частині Русії, яка називається Суздаль. Він щойно був запрошений до матері імператора (хана Гуюка. — В. Б.), яка, нібито на знак пошани, дала йому їсти й пити з власних рук; і вернувся у своє приміщення, відразу ж занедужав і помер через сім днів, і все тіло його дивним чином посиніло. Тому всі вірили, що там його підпоїли, щоби безперешкодно й остаточно заволодіти його землею. І доказом цього служить те, що мати імператора, без відома присутніх там його людей, негайно відправила гінця в Русію до його сина Олександра (так званого Невського. — В. Б.), щоб він з’явився до неї, бо вона хоче подарувати йому батькову землю. Той не захотів поїхати, а залишився, і в той час вона посилала грамоти, щоби він з’явився для отримання землі свого батька. Однак усі вірили, що коли він з’явиться, вона умертвить його або навіть полонить навічно» [28, с. 57].