Моксель, або Московія. Книга трейтя
Шрифт:
Як бачимо, Джувейні та Вільгельм де Рубрук ведуть мову про один і той самий лісовий народ Моксель. У зв’язку з тим, що обидва автори однаково називають народ і країну, можна впевнено заявити, що в 1253 році хани Золотої Орди цей народ і цю країну називали іменем Моксель. Не могли самовільно два абсолютно незалежні джерела однаково іменувати той самий народ і землю, які в 1253 році, за свідченням Рубрука, становили ядро «країни Сартаха».
Цілком реально припустити, що обидва великі історики в 1253–1255 рр. сиділи в ханській юрті для гостей, пили терпкий індійський чай, вели довгі розмови, просвіщаючи один одного. Могли не тільки розмовляти
Але вернімося до країни Моксель і свідчення Вільгельма де Рубрука. Дружина країни Моксель, відразу ж після завоювання, разом з військами хана Батия відійшла на південь, у прикаспійські степи. Очолював мерянське військове з’єднання сам «государ країни Моксель». І ще одне свідчення: дружина країни Моксель брала участь у воєнному поході на Європу 1240–1242 років, де майже вся загинула разом зі своїм «государем». Так повідав Рубрук. Погодьмося: він у 1253 році не мав жодної причини перекручувати факти про країну Моксель, так само як не мав її і Джувейні при написанні книги «Історія завойовника світу».
Отже, після завоювання Рязанського та Володимирського князівств хан Батий з полонених та підкорених фінських племен сформував військовий загін, який «Татари вели із собою». Очолював військову дружину особисто «государ» країни Моксель. Як нам відомо, «государем» землі в 1237 році був великий князь Юрій Всеволодович.
Маємо незаперечні докази:
а) країна Моксель увійшла до складу імперії Чингісидів і її військова сила влилася у військові сили імперії;
б) очолював військову дружину землі Моксель у складі військ хана Батия особисто князь Юрій Всеволодович;
в) хан Батий залишив у підкореній землі панівним серед своїх нових підданих рід Юрія Всеволодовича;
г) беручи участь у війнах своєї нової вітчизни, князь Юрій загинув у воєнному поході Батия в Європу.
Не наводитиму ще з десяток супутніх істин, які випливають зі свідчень великих істориків.
Факт формування в 1238 році військової дружини з фінських племен є прямим свідченням установлення влади хана в ростово–суздальській землі. І, природно, раз дружину очолив сам «государ», значить, Батий залишив за князем Юрієм його «княжий стіл». На період воєнного походу на стіл тимчасово був посаджений молодший брат Юрія — Ярослав.
Однак у новій державі в Юрія та Ярослава управлінська влада була мінімальною. Адже хан Батий для керування новим улусом залишив військового намісника — Великого баскака, а на місцях — удільних баскаків.
Звертаю особливу увагу: баскаки були призначені на посади і приступили до виконання обов’язків на початку
1237 року, ще до відходу на південь військ хана Батия. Для наведення та підтримання порядку в розпорядженні Великого баскака було залишено мобільний військовий загін із найманців. Швидше за все, військовий контингент складався з 1–2 тисяч людей. Свідчення цього є в російській історіографії. Про них ми поговоримо трохи пізніше.
Які ще історичні висновки можна зробити з наведеного вище матеріалу?
Без сумніву, молодші брати великого князя Юрія, як і він сам, не чинили збройного спротиву військам Батия. Вони покірно сприйняли вимоги хана і, згідно з Ясою Чингісхана, залишилися сидіти на своїх столах. Оскільки великий князь Юрій разом із військовим загоном своєї землі пішов із
У зв’язку з тим, що Ярослав зайняв тимчасово великокняжий стіл, його старшого сина — спадкоємця Олександра, якому на той час виповнилося 5–6 років, Батий забрав в аманати (заручники). Ця вимога була складовою великої Яси. І Плано Карпіні, який побував 1246 року в ставці хана Батия, засвідчив усе це.
Послухаймо: «Башафів, або намісників своїх, вони ставлять у землі тих, кому дозволяють вернутися (тобто залишитися у своїй землі. — В. Б.)» [28, с. 34].
На тій самій сторінці він уточнив і стосовно старшого сина князя Ярослава, так званого Олександра Невського. «В інших же, яким вони дозволяють вернутися, вони вимагають їхніх синів або братів, яких більше ніколи не відпускають, як було зроблено із сином Ярослава, якимсь вождем Аланів та дуже багатьма іншими» [28, с. 34].
Така історична дійсність: Великий баскак з’явився у землі Моксель в один день із Великим князем. І свідчення цього, крім Плано Карпіні, існують у російській історії. Хоча ці свідчення дотичні.
Послухаймо: «Городець — одне з найдавніших поселень на Волзі, засн(ований) у 2–й пол(овині) 12 ст…. В 1239 Городець) спалений… (татарами. — В. Б.)» [18, том 7, с. 122].
А в Новому Енциклопедичному словнику йдеться про подібну акцію Великого баскака щодо Мурома: «За Ярослава Юрійовича в 1239 р. татари спалили Муром…» [47, том 27, с. 529].
Цілком очевидно, що війська хана Батия в 1239 році вдруге не поверталися в країну Моксель, оскільки вже рушили на Київ та Європу. А у баскаків країни Моксель не було потреби кликати хана Батия на допомогу. Вони могли будь–яку непокору придушити власними силами. Тим більше, що у напівдиких фінських племен ще був свіжий у пам’яті погром Батия. Та й Православна Церква повністю перейшла на бік великого Царя (Хана).
Так країна Моксель, або, по–іншому, Володимирське та Рязанське князівства, в 1238 році увійшли до складу Золотої Орди і стали звичайними улусами імперії Чингісидів.
3
Розглянемо уважно, хто і як управляв Золотою Ордою, окремими її улусами, які закони діяли на її території, які чиновники та які служби з 1238 року з’явилися у новоствореному Володимирському улусі нової держави. І щоби навіть московити, чи, як вони себе сьогодні називають, — росіяни, не стали нам перечити, звернемося передусім до російських джерел і давніх ханських ярликів.
Сподіваюся, всі розуміють, що ханські ярлики московським митрополитам і князям є найвагомішими документами, які дійшли до наших часів. І хоча московські царі у своєму шовіністичному запалі трохи попсували ці великі реліквії, але ми будемо користуватися фактологічним матеріалом тих ярликів, який не викликає жодних сумнівів. Хоча сам процес московської фальсифікації ханських ярликів, коли замість оригіналів пропонують декілька варіантів перекладів, говорить про велику московську історичну брехню. Єдиний документ не міг мати декілька перекладів (короткого, розширеного, змішаного та інших). Тим більше, що ще в середині XIX століття в московських архівах зберігалися сотні оригіналів документів, починаючи з грамот хана Батия.