Москва Ординська. Книга друга
Шрифт:
Маючи підтримку своїх сателітів (Московське князівство, Кримське ханство, Валахія, Молдова), Османська імперія продовжувала свої завоювання: «В 1514–15 турки завоевали Армению, Курдистан и Сев(ерную) Месопотамию до г. Мосула включительно. В 1516–1517 в состав Т(урции) были включены Сирия, Палестина, Египет, Хиджаз, в 1519 — часть Алжира. В 16 в. мощный османский флот контролировал почти весь Средиземноморский бассейн. В 1521 тур(ецкие) войска завоевали Белград. В Мохачской битве 1526 они нанесли тяжелое поражение венг(ерско) — чеш(ским) войскам, а затем захватили значит(ельную) часть
В ці ж роки Московське князівство, маючи безмежну підтримку Кримського, Касимовського та Казанського ханств, завойовує Новгород та його землі (1483–1488 роки), отримує від Кримського хана дозвіл на окупацію Тверського Князівства (1485 рік), завойовує Псков та його землі (1510 рік), приєднує Смоленське князівство (1514 рік) та отримує ярлик Кримського хана на «Мещерские города и места», тобто на території сучасних Калузької і Брянської областей і частини Тульської, Орловської і Смоленської.
Так спрацював договір між Москвою і Кримом 1474 року під пильним оком династії Османів.
3
Звичайно, кращі уми Європи ще у першій половині XV століття розуміли необхідність об’єднання зусиль для протидії навалі Османів. Ось чому розпочався процес об’єднання Візантійської і Римської гілок християнської релігії, який закінчився Флорентійським об’єднавчим Собором 1439 року.
Але Москва той Собор не визнала, і під тиском Московського хана Улу–Мухаммеда обрала собі неканонічного митрополита Іону в 1448 році.
Об’єднані військові сили Європи, зібрані за наполяганням Папи і кинуті проти Османів, були розбиті двічі у 1444 та 1448 роках. У битві 1444 року під Варною навіть загинув король Польщі Владислав Другий (Ягеллон), який «1439–го взяв сторону Угорців і, виступивши з армією своєю проти Турків, розбив їх двічі у Трансільванії» [169, с. 48].
Ще раз переконуємося, що напочатку протидіяли Османській імперії, в першу чергу, велике Литовсько–Руське князівство і Польща.
У двох битвах 1439 року в Трансільванії брали участь «сорок три тисячі сімсот чоловік під командою воєвод: київського Світольдовича і сіверського Ольговського та полковників: Блудича, Дулепи, Претича, Саная, Бурлія і Артазія…» [169, с. 48].
Ще раз наголошуємо: вивчати історію Східної Європи треба в тісній взаємодії усіх тогочасних країн та обставин. Кожному зрозуміло, що вивчати війну Італії та Німеччини в Північній Африці часів Другої Світової війни, не пов’язуючи її з діями Німеччини в Європі, в кращому випадку — некоректно. Таким же чином треба поєднувати воєнні дії союзних країн: Османської імперії, Московського князівства і Кримського ханства у 1470–1520 та 1550–1600 роках.
Ми далі говоритимемо, чому саме в ті роки.
Декілька слів про спільні дії проти ворогів Москви та Криму в 1470–1490 роках… Послухаємо кілька таких свідчень від російського історика М. І. Шишкіна.
«После Касима владельцем… (Касимовського царства. — В. Б.) был сын его Даньяр. Даньяр упоминается в 1471 году по поводу похода великого князя Московскаго на Новгород. Даньяр принимал
«Под 1472 г. Летописцы описывают поход хана Ахмата (Великої Орди. — В. Б.) на… (Московію. — В. Б.)… в числе наших войск, выступивших против неприятеля, находился и Даньяр со своими татарами; он стоял в Коломне. Хан во время набега весьма опасался, чтобы Даньяр или царевич татарский… Муртаза (Казанський хан зі своїм військом. — В. Б.) не взяли орды и жен его, которых он оставил на своей границе» [96, с. 10].
А ось про спільні дії з Кримом:
«В 1475 году хан Кримский просит выслать против Ахмата, царя Золотой Орды, Даньяра царя Касимовского…» [96, с. 10].
«В 1477 году Даньяр с городецкими татарами был в рядах великокняжескаго войска, которое шло на Новгород, и участвовал при падении славной Новгородской республики» [96, с. 10].
«В 1479 году прибыли служить в Москву два царя: Нур–Дуалет и брат его Айдар; они были сыновьями Ази–Гирея, хана Крымскаго… (брати Менглі–Герея. — В. Б.)» [96, с. 11].
Саме брат Менглі–Гірея — Нур–Дуалет, за вказівкою Кримського хана, та зі згоди турецького султана, у 1486 році став Касимовським царем.
«После смерти Нур–Дуалета вступил на Касимовский престол сын его Сатылган. В 1491 году он водил татар на улусы Золотой Орды, так как к Ивану III (Якубу. — В. Б.) пришла весть, что цари Золотой Орды Сеит–Ахмет и Шиг–Ахмет идут с большою армиею на Менгли–Гирея» [96, с. 12–13].
Подібних прикладів можна наводити ще кілька десятків. У тих походах завжди приймало участь і Московське військо, та московити соромляться про те розповідати.
Коли ж іде мова про те, що московський князь Іван III віддавав якісь накази Кримському чи Касимовському царям, то. є неправдою. Бо саме він, Іван III, платив обом царям данину. І не тільки їм.
Домінуючою силою серед цих уламків Золотої Орди: Казанського, Касимовського, Кримського ханств і Московського князівства після підписання договору 1474 року стало Кримське ханство і особисто Кримський хан, який за своєю спиною мав Османську державу. Постійно пам’ятаймо про цю беззаперечну істину 1470–1520 років.
А тепер повернімося до Європи.
Коли Європа довідалася про смерть першої дружини Івана III, маємо на увазі, в першу чергу, Папський престол, який після Флорентійської угоди 1439 року значно посилив свій вплив па всі Європейські католицькі держави, то, зрозуміло, що Європа побачила можливість скористатись таким випадком, щоб відірвати Московську військову потугу від Османів і схилити її на свій бік.
В 70–ті роки XV століття, і пізніше, йшла боротьба між Османами та Європою, аби схилити Москву та її владу на свій бік. Без осмислення цієї боротьби важко зрозуміти поведінку московських князів династії Улу–Мухаммеда: Івана III, Василя III, Івана IV (Грозного) та його сина Федора Івановича.