Москва Ординська
Шрифт:
За особистим наказом Кримського хана Менглі-Гірея Карачівська гілка ширинських князів у 1498 році присягнула на вірність Чингісиду, так званому Іванові III.
Вивчаючи цю тему детальніше, зрозуміємо, чому московити зазначили, що Карачев начебто передав не Кримський хан Менглі-Гірей, а Великий Литовський Князь Олександр. Свого часу це дуже добре пояснив хан Тохтамиш у листі до польського короля та Великого Литовсько — Руського Князя Ягайла у 1292 році. Отож, династія князів Карачевських, яка подана в «Бархатной книге» у 12 розділі за 99 номером як чернігівська, насправді є за походженням із роду ширинів.
4. «Одоев, поселок гор. типа,
Більше про місто Одоєв ВРЕ говорити не захотіла. Потрібно пам’ятати, що Тульський улус в XIV столітті належав роду дружини хана Золотої Орди — Тайдули. І князі Одоєвські могли оселитись на землях ханші тільки у тому випадку, якщо вони були із її роду.
5. Дуже корисно дослідити походження та належність згаданого Кримським ханом Менглі-Гіреєм так званого «Нового Городка». У російській історичній науці сьогодні під цим іменем його знайти неможливо, як і «Андреев городок». Але з «Новим Городком» дещо легше, бо знаємо, його треба шукати саме у тій Мещерській землі, про яку вів мову в 1514 році Менглі-Гірей, тобто на теренах від Козельська і Калуги до Твері. Там і знайшовся «Новий Городок».
Слухаємо Велику Радянську Енциклопедію (третє видання):
«Старица, город, центр Старицкогор-на Калининской (Тверской.—В.Б.) обл. РСФСР. Пристань на р. Волге… Осн(ована) в 1297 под назв(анием) Городок: в 1365 перенесена на берег Волги и назв(ана) Новый Городок. В 1485 в составе Тверского княжества присоединена к Моск(овскому) гос(ударст)ву. С 15 в(ека) наз(ывается) С(тарицей)…» [2, т. 24.1, с. 427].
Два останніх речення в цитаті поміняно місцями, бо московська історіографія і в цьому випадку закидала до тексту «доважок брехні», намагаючись переконати, що спочатку місто перейменували, а вже потім приєднали до Московії. Та все відбувалось навпаки. Після того як Іван III з дозволу та за вказівкою Менглі-Гірея приєднав до свого князівства Тверське, чи, як воно на той час називалось, князівство «Святого Спаса на Твері», того ж таки 1485 року місто «Андреев городок» перейменували на Тфер (Твер), а місто «Новый Городок» — на Старицю. Знищувались усі назви, що пов’язували Московського князя Івана III з династією Чингісхана.
За порадою своєї нової дружини Софії, візантійської принцеси, династія Івана III на ті роки вже була поєднана з самим Господом Богом. Згадаймо Благовіщенський собор у Кремлі та розпис стін того собору, в якому Іван III та його предки подані нащадками Бога. Тому, звичайно, зв’язок із родом Чингісхана треба було будь-яким чином заперечити. Чим і займались церква та влада.
Тепер щодо приєднання Тверського князівства у 1485 році до Московського. Дивуватись не слід. Тверське князівство завжди тяжіло до Великого Русько-Литовського князівства. А з 1475 року Кримське ханство, після приєднання до Туреччини, розпочало нещадну війну з Великим Литовським князівством за землі Південної України (Русі). У тій жорстокій боротьбі Велике Тверське князівство стало на бік Литви, в той час як Велике Московське князівство підтримало Кримське ханство. Отже, за згодою Османської імперії, яка в ті роки завойовувала Південь Європи, та з допомогою війська Кримського хана Менглі-Гірея Іван III у 1485 році нейтралізував
Свою помилку Кримські хани зрозуміли дуже скоро. Та хоча все XVI століття докладали найпотужніших зусиль, щоби виправити свою помилку, вчинити нічого не змогли, що в результаті і призвело до загибелі ханства.
Як бачимо, Кримські хани вважали Мещерською землею терени сучасних Калузької, Брянської, Тверської та східної частини Смоленської областей. Ось тому тверські князі для них були мещерськими, а самі кримчаки ходили в Мещеру, «де ходили їхні коні», через «верхів’я річки Сосни» в Орловській області. Шила в мішку не сховаєш.
Наведемо ще одне мещерське місто, хоча їх можна наводити ще кілька десятків. Матеріал настільки цікавий, що його важко подати зараз.
6. «Вязьма, город Смоленской обл. РСФСР… Впервые упоминается под 1239. В 1403 захвачен литовскими феодалами. Окончательно присоединена к Рус. (Московському.—В.Б.) гос-ву в 1494…» [2, т. 5, с. 605].
Ми б ніколи не довідалися з російських історичних джерел, що місто В’язьма з навколишніми землями належали до дідизних земель московського царя Бориса Годунова, якби не англійський посол до Московії Джайлс Флетчер (1549—1611).
Раніше вже згадувалось про книгу Д. Флетчера, яку той написав після відвідин Московії та за якою Московська держава майже 300 років полювала. У книзі зазначено, що до володінь
Бориса Годунова належали «наследственные имения в Вязьме и Дорогобуже» [123, с. 185]. «Земля… была дарована ему и его потомству в вечное владение, каковой удел (domine) охватывал более ста немецких миль…» [123, с. 43—44].
З історичних джерел відомо, що князь Чингісид Чет прибув до Мещери на постійне мешкання у 1330 році і став родоначальником родів: Годунових, Сабурових і Вельямінових. Із роду князя-оглана Чета походить Московський цар Борис Годунов.
Ось що пише з цього приводу ВРЕ:
«Борис Годунов (1552—1605)… русский царь… сын боярина Федора Годунова (основатель рода Мурза Чет выехал на службу… из Золотой Орды ок(оло) 1330)…» [2, т. 3, с. 569].
Ще з перших років існування Золотої Орди на терени Мещерського улусу почали переселятись князі-оглани тих родів, які вже мешкали в Мещері. Міграція нащадків роду Чингісхана з улусу в улус могла відбуватись вільно, хоча, звичайно, за згодою хана (князя), куди збирався переселятись Чингісид. Особливо князів-огланів приваблювали прикордонні землі, які можна було отримати у володіння та швидше досягти успіхів у військовій кар’єрі. Саме такими землями і стали Мещерські, як це видно з поведінки роду мурзи (князя) Чета. Слід тільки пам’ятати, що у 1330 році Мещера ще не належала до Московського князівства, тож рід Чингісидів Четів прибув на службу не до Московського князя, а до Мещерського. Тобто на службу до сина Михайла Тверського — Олександра, який володів улусом у ті роки.
І в це питання московити вкинули «доважок брехні», щоби зайвий раз возвеличити свого князя.
Щодо вільної міграції князів-огланів з улусу в улус Кримський хан, син Менглі-Гірея, писав у своїх листах до Василя III:
«…Коли наш род был на Мещере, тогды наших смел ли кто смотреть на Мещеру, оно из Мещеры люди шли к нам служити, а от нас в Мещеру. А ведь мы ведаем, что нынче на Мещере не чоловек, и людей в Мещере бесерменьи нет никого, ино не у кого жити, и то… великому князю внятны мои речи были…» [34, т. 95, с. 378].