На краю Ойкумени

Ефремов Иван Антонович

— Тоді я не розумію тебе, — жорстко сказав етруск. — Хіба інші наші товариші не знайшли б собі тут дівчат, які їм до вподоби? На раді ніхто з них не вагався, що вибрати — жінку чи батьківщину, ніхто не подумав залишитись тут. Батько Іруми, мисливець, думає, що ти не підеш з нами. Ти сподобався йому, слава про твою хоробрість пройшла в народі. Він сказав мені, що ладен прийняти тебе до себе в дім! Невже ти покинеш нас, забудеш батьківщину заради дівчиська?!

Пандіон похилив голову, йому нічого було відповісти, він не зміг би пояснити етруску те, в чому той був неправий. Як сказати йому, що Пандіон не просто

піддався пристрасті? Як висловити те, що захоплювало його, художника, в Ірумі? А з другого боку, сувора правда в словах етруска жалила його, — він забув, що у чужого народу були свої закони і звичаї. Залишившись тут, він мусить стати мисливцем, з'єднати свою долю з долею цього народу. Така була неминуча плата за щастя з Ірумою… Але ж тут тільки Ірума близька йому. Спокійний і жаркий простір золотого степу зовсім не схожий на рідний, шумний і рухливий простір моря. І дівчина була частиною цього світу, тимчасовим гостем якого він весь час почував себе… А там, удалині, маяком світила йому батьківщина. А якщо цей маяк погасне, хіба він зможе жити без нього?

Етруск переждав трохи, щоб дати Пандіону час подумати, і почав знову:

— Гаразд, ти станеш їй чоловіком, щоб незабаром покинути її й піти звідси. І ти думаєш, що її народ відпустить нас з миром і допоможе нам? Ти образиш їхню гостинність. Кара, якої ти заслужиш, упаде на всіх нас… А потім, чому ти такий упевнений, що інші товариші погодяться чекати? Ні, вони не погодяться, і в цьому я буду згоден з ними!

Етруск помовчав і, наче засоромившись, що говорить так різко, журливо додав:

— Серце моє болить, бо, як дійду я до моря, не буде у мене друга, доброго майстра корабельної справи. Мій Ремд загинув, і вся надія була на тебе — ти плавав по морю, навчався у фінікійців… — Каві понурив голову і замовк.

Кідого кинувся до Пандіона і надів на шию молодому еллінові мішечок на довгому ремінці.

— Я зберігав його, поки ти був хворий, — сказав негр. — Це твій морський амулет… Він допоміг перемогти носорога, він допоможе всім нам дійти до моря, якщо ти підеш з нами…

Пандіон згадав про подарований йому Яхмосом камінь. Він зовсім забув про цей блискучий символ моря, як забув у ці дні і ще багато про що. Він глибоко зітхнув. У цю ж хвилину в хатину ввійшов високий чоловік з довгим списом у руці. Це був батько Іруми. Він просто сів на долівку, підгорнувши ноги, дружньо посміхнувся Пандіону і звернувся до етруска:

— Я прийшов до тебе в справі, — не кваплячись, почав мисливець. — Ти сказав, що через одно сонце ви вирішили йти на батьківщину.

Каві ствердно кивнув головою і мовчав, чекаючи, що буде далі. Пандіон занепокоєно поглядав на Іруминого батька, який поводився просто, з величавою гідністю.

— Дорога далека, багато звірів підстерігає людину в степу і в лісі, — вів далі мисливець. — У вас погана зброя. Запам'ятай, чужоземець: із звірами не можна битись, як з людьми. Меч, стріла і ніж — добра зброя проти людини, а проти звіра найкраща — це спис. Тільки спис може стримати сильного звіра, зупинити його, дістати здалека його серце. Ваші списи непридатні для нашого степу, — мисливець зневажливо показав на притулений до стіни тонкий єгипетський спис з маленьким мідним вістрям. — Ось який тут потрібен!

Батько Іруми поклав Каві на коліна принесену ним зброю і зняв з неї довгий шкіряний чохол.

Важкий

спис був більше чотирьох ліктів завдовжки. Його ратище, в два пальці товщиною, було зроблене з твердого, міцного дерева, що блищало, як кістка. Посередині ратище товщало, воно було обшите тонкою шорсткою шкірою гієни. Замість наконечника на ньому було лезо в лікоть завдовжки і широчиною в три пальці, зроблене із світлого твердого металу — рідкісного й дорогого заліза.

Каві задумливо помацав гостре лезо, прикинув на руці вагу зброї і, зітхнувши, повернув мисливцеві.

Той посміхнувся, стежачи за тим., яке враження створив спис на етруска, і обережно сказав:

— Зробити такий спис дуже важко… Метал для нього добувають сусідні племена, і вони продають його дорого. Зате спис врятує тебе не раз у смертельному бою…

Не розуміючи, до чого хилить мисливець, Каві мовчав.

— Ви принесли з собою міцні луки з Та-Кемту, — говорив далі мисливець. — Ми не вміємо робити таких і хотіли б виміняти їх за списи. Вожді погодилися дати вам по два списи за кожний лук, а списи, я вже сказав, будуть вам потрібніш!.

Каві запитливо подивився на Кідого, негр кивком голови підтвердив думку мисливця.

— У степу багато дичини, і нам не потрібні будуть стріли, — сказав Кідого, — але в лісах буде гірше. Проте ліс далекий, а шість списів замість трьох луків надійніші при нападі звірів.

Каві подумав і, погодившись на обмін, почав торгуватись. Але мисливець не йшов на поступки, доводячи, що зброя, яку запропонував він, — дуже цінна річ. Вони ніколи б не віддали по два списи за кожен лук, якби не треба було дізнатись, як робити луки Чорної Землі.

— Гаразд, — сказав етруск. — Ми подарували б вам свої луки за притулок і їжу, коли б не йшли так далеко. Ми згодні на твої умови — завтра ти одержиш луки.

Мисливець аж засяяв, плеснув Каві по руці, підняв спис, вдивляючись у червоний7 відблиск факела на лезі, і надів на нього шкіряний чохол, прикрашений клаптиками різнокольорових шкур.

Етруск простягнув руку, але мисливець не віддав зброї.

— Ти одержиш завтра шість не гірших. А цей… — батько Іруми зробив шаузу, — я дарую твоєму золотоокому другові. Чохол йому пошила Ірума сама! Бач, який він гарний.

— Мисливець подав спис молодому еллінові, який нерішуче взяв подарунок.

— Ти не йдеш з ними, — батько Іруми показав на етруска і негра, — але хороший спис — це перше майно мисливця, а я хочу, щоб ти прославив наш рід, став мені за сина!

Кідого і Каві вп'ялися поглядами в свого друга, негр з хрускотом стиснув пальці. Рішучий момент несподівано настав.

Пандіон зблід і раптом різким жестом віддав мисливцеві назад його спис.

— Ти відмовляєшся? Як мені зрозуміти це? — закричав вражений мисливець.

— Я йду з товаришами, — ледве промовив молодий еллін.

Батько Іруми нерухомо стояв, без слів дивлячись на Пандіона, потім з гнівом шпурнув спис йому під ноги.

— Нехай буде так, але не смій більше навіть глянути на мою дочку. Я сьогодні ж відішлю її!

Пандіон, не моргаючи, вдивлявся широко розкритими очима в мисливця. Справжнє горе спотворило його мужні риси, і це пом'якшило гнів батька Іруми.

— У тебе вистачило мужності вирішити так, поки ще не пізно, — це добре, — сказав він. — Та коли вже йдеш, то йди скоріше…