Нація
Шрифт:
Кров їй ударила в голову нагло:
деревом привалило,
голову розсікло,
сокира ногу відрубала!
Каліцтво.
На їхню голову звалилося каліцтво. Певна річ, у цьому безбожному колгоспі змушують сокиру брати мало не на Великдень. А Бог усе рахує. Ото, певно, спустив на них кару.
Та Юр'яна з Уласієвим каліцтвом була в мирі. Уласій уже років з десять не мав правого ока. Тріска вирвалася з поліна в дровітні — й витекло веселе чоловікове очко, але той старий дохтор Флорескул за тільну телицю привіз десь із самих Ясс майже що живе око, лиш на ніч треба було виймати його й класти в воду.
Наразі
Та робота так стинала їй тіло, що часом лягала коло Уласія з одною охотою: аби він лиш поклав на груди сонну руку й не рушив її до днини, поки не запіють півні й треба буде вставати до ватри, до худоби, дітей у школу збирати й знову йти до роботи.
Привезене Флорескулом око в сорок четвертому вибили маскалі. У Вижниці, коли чоловіків із Товарниці брали на фронт, Уласієві не повірили, що в нього не своє око, а щоб перевірити — тицьнув воєнний совіт пальцем у Власієву очницю. Скляне око випало на землю й розбилося.
Два роки по тому Уласій перев'язував око шматою, а потім уже в Чернівцях зробили йому знову скляне, та він усе казав, що Флорескулове було краще, бо не розтирало до крові очницю. То, може, через оте око тепер і сталося каліцтво? На будові з одним оком не дуже доробишся.
— Тато… — тепер разом із Павлінкою голосили всі чотири хлопці.
І Юр'яна зрозуміла, що з Уласієм сталося не каліцтво.
— Дітво, кажіть скорше… — проковтнула слину, так ніби проковтнула бритву, й опустилася на лавку, чуючи, як сповільнюється кров у жилах і дрібна пропасниця народжується під колінами.
— Забрали… — без плачу й навіть без схлипу сказала Павлінка.
Юр'яні не треба було питати, хто й куди забрав Уласія.
Із цих гір дорога для ґаздовитих людей була одна. Це їй, Юр'яні, тяжко було би придумати, за що його можна забрати, але не отим, не отим…
ТІЛЬКИ РАЗ Юр'яна падала перед Уласія на коліна. Тільки раз, коли по Товарниці бродили цараністи, соціалісти й -істи, й -істи, й коли Уласій таки пішов у тоту читальню «Просвіти» й приніс звідти якісь такі слова, якісь такі мислі, що Юр'яні самій забаглося послухати ті бесіди.
Але дітей треба було годувати, а їм із Уласієм робити.
І якась розумна сила сказала їй «ні», а вона своєму Уласієві перший раз за всі роки шлюбу також сказала «ні».
І вклякла перед ним. Стояла на колінах отако, як перед образом, аж поки Уласій не шепнув на вухо:
— Будь тихо, жінко. Не будь дурна. Не пужай дітей. Видиш, як сплять, обчеплені одне з одним? Лягай тихонько й лиши пусте. Ми з тобою через це сваритися не будемо.
Що ота її сила була таки розумною, Юр'яна зрозуміла в сороковому році, через місяць по тому, як у Товарницю прийшли ці. Хтось із челяді на радощах повісив був синьо-жовту фану на дзвіниці та на «Просвіті». Та що хтось… Тащук із Шандром — ті, що кликали до себе Уласія, й завісили прапор. А вже дев'ятий рік минає, як слід простиг за ними.
З войни люде вернулися, з тюрем, а від Тащука з Шандром і писемця не прийшло. Ото Шандриха з Тащучкою самі дітей у світ виводять, а ночами б'ються головою в стіни, що не відговорили
Юр'яні жаль за ними. Бо най би собі думали по-своєму, як хотіли. Але нащо про те було говорити на дослух, на все село? Чи й без того оці не зайшли би в гори? Чи фана би їх спинила? По їхньому лиці видно, що вони зайшли би й до Туреччини, якби хотіли. Вона багато чого розуміє, Юр'яна. Бо вона татова донька. А хіба неньо не були такі закаменні, як скала, коли, навіть будучи найголовнішим у селі, як тепер голова сільради, — по-румунськи «примарем» — двірником, говорили неньо з людьми по-своєму, так, як навчила мама. А мав би говорити по-румунськи, бо Румунія тоді тут панувала, і вже за що — за що, а за мову з тутешніми людьми не церемонилася, лиш добрих букових палиць по плечах давала. Але неньо знали, коли кому треба очі замилити, то й говорили по-румунськи, але більше таки по-своєму, по-руському.
То ж люди. До людей своє більше доходить. У Товарниці в такого двірника був порядок. І румуни часом дивилися крізь пальці на неньову таку бесіду, бо їм треба було в селі спокою й порядку. То хіба неньо менше любив ці гори, й своїх людей любив менше?! Менше, аніж Шандро з Тащуком?
А про фану, може, й не знав. А може, знав, та дітям не казав того…
Чи вона, Юр'яна, все каже дітям, що знає? За «не знаю» — не б'ють і не карають. Хто може сказати, якими буками буде карати судьба її дітей? Румуни карали буками за непослух і за те, коли чули не свою мову.
Але як подумати, то вони добре робили, бо як інакше порядку дотримаєш?
А ці карають просто за те, що ти є на цьому світі, за те, що не злидень — що маєш ґрунт, господарку, фамілію, що не цураєшся й не віднікуєшся від свого. Тащук із Шандром чекали їх, людей сільських бунтували за них; Шандриха рушники вишивала, Тащучка хліб пекла, коли вчули, що мають вступити в село. А вони їм і віддячили.
На все в житті в Юр'яни є своя гадка. Але, видко, не помагає й так жити, як жила дотепер Юр'яна, коли вже й її Уласія забрали.
Юр'яна мовчала.
Не плакали й діти.
Говорила Павлінка:
— Юрдибало збіг із Бозни й казав, що вийшли з Вижниці й забрали неня… А більше нікого…
Усю ніч затерпла Юр'яна наче й не думала про Уласія. Що він ні в чому не винен, вона могла би заприсягтися перед самим Господом. Що це зробили злі язики — також могла присягатися. І що їй робити далі, вона до ранку придумає. Аби думала так, щоби голова їй тріснула. Лише би не сплисти кров'ю. Десь у коморі є падиволос і кровавник. Треба випити. Та навіть коли би струїла утробу, вона надумає.
Від думання можна заслабнути. Бо хіба кому що в світі завинила її Павлінка? А судьба б'є її гірше, ніж буком. Чи вони що вчинили з Уласієм грішне? Чи дитина спокутує гріхи їхнього роду?
Цього Юр'яна не знає й знати не буде, аби таки геть висох її мозок. А вона така розумна, оця золота її дитина, така робітна. У неї й голова робить за десятьох, казали Юр'яні вчителі в школі. Казали давати в науку.
Але кум Юрдибало сказав інше:
— Як хочеш, Уласіхо, збутися дитини, то пусти її до маскалів у науку. Треба її віддавати за доброго парубка. Най ґаздує. Ото буде їй наука.