Народжений блискавкою
Шрифт:
Вона шарпнулась усім тілом і крізь сльози вигукнула:
— Едмундо! Як ти смієш так казати?..
— Хіба це я кажу?.. То природа так велить. Хто ж сміє перечити їй?
— Ти —
— Іншого не буде, — вслід за нею повторила Ірена, думаючи про Себастьяна.
Довго вони розмовляли над могилою, де лежали останки Себастьяна і колишньої Ірени. Сумна це була розмова.
Спустилися з гір, поїхали додому. Треба прибирати харчевню. Тітка Мірта також померла. В харчевні тепер господарювали Рут, Делія та Ірена. Нерідко провідував їх Одноокий. Він з’являвся у вигляді сажотруса. Одноокий лишився в катакомбах. Харчевня стала підпільною явкою.
Інколи Рут виходила в місто. На неї задивлялися перехожі. Гарна вона була, дуже гарна! І ніхто з перехожих не знав, що золоте волосся цієї красуні ховає в собі таку силу, яка здатна знищити будь-яку фортецю.
Але дівчина думала про інше. Її вабили тіні у вечірніх вікнах.
Майже завжди в такі хвилини біля Рут з’являлась Ірена. Якби хто-небудь підслухав їхню розмову, то, мабуть, був би вельми здивований. Зовні вони майже ровесниці, але Ірена так розмовляла з Рут, як мати розмовляє з донькою. І золотоволоса красуня не перечила. Вона визнавала за своєю подругою високе право на материнське слово.
Можливо, саме в цьому й бачила Ірена зміст свого другого життя. Та ще в тому, що їй довіряли люди із катакомб.
Катакомби, як і раніше, давали притулок усім тим, хто вірив: рано чи пізно, а на всій землі запанує свобода. Її принесуть не захмарні істоти — вона народиться із боротьби людської, із відваги та самопожертви.
Ірена та Рут вірили в це. Разом з Однооким та його друзями вони готувалися до нових боїв.