Небезпечнi мандри
Шрифт:
— Що ж, не хотів би я здибатися з патрулем, але якщо ми таки здибаємося з ефрафанцями, жоден із них не повинен вернутися в Ефрафу! — сказав Ліщина. — Саме задля цього я підняв на ноги чи не всю нашу колонію. Щоб не наскочити на патруль, спробуємо заховатися в цьому лісі. Може ж, він їм так само не до вподоби, як і нашому Падубові?
— Але ж цей ліс тягнеться зовсім не до Ефрафи!
— А ми й не йдемо в саму Ефрафу, — відказав Ліщина. — Нам треба знайти якесь укриття — щоб воно було і надійне, і якнайближче до Ефрафи лежало. Знаєш ти таку місцину, Срібний?
— Надійного укриття поблизу Ефрафи просто не може бути, Ліщино-ра! — відповів Срібний. — Не уявляю, де і як
— Он і Кучма вже вертається! — мовив Ліщина. — Все гаразд, Кучмо?.. Ну, тоді ведемо всіх у ліс. Там, на узліссі, пополудні нас шукатиме Кегаар. Ми повинні будь-що зустрітися з ним!
Проскакавши з півгодини в західному напрямку, кролі досягли гайка, мовби причепленого з південного боку до Цезаревого Пояса. Далі на захід була неглибока суха улоговина, метрів чотириста завширшки, поросла бур’яном і жорсткими купками пожовклої від спеки трави. Саме над тією улоговиною і застав кролів Кегаар, летячи понад Поясом на захід. Вухаті мандрівники якраз відпочивали в кропив’яній шалині.
— Як там Падуб? — спитав Ліщина.
— Він невеселий! — відповів Кегаар. — Він казав, ви не вернутись! — І додав: — Пані Конюшина готова бути мамою.
— Це добре! — схвалив Ліщина. — Хтось звертає на неї увагу?
— Так, так, усі битись за неї!
— Ну що ж, якось воно та вирішиться…
— А ви шо робити зараз, пане Лішшино?
— Саме зараз дуже потрібна твоя допомога, Кегааре! Нам треба десь заховатись! Щоб і недалеко від тих інших кролів, і щоб вони не могли знайти нас!
— Пане Лішшино, як блисько ви хотіти?
— Не далі, ніж ферма В’язовий Гай віддалена від наших Сотів.
— Є тільки одне таке міссе, пане Лішшино! Ви перейти на другий берег рішки, там вони вас не знайти.
— На другий берег? Отже, нам перепливати річку?
— Ні, ні, кролі не переплифти! Рішка велика, глибока, бистра! Але там є міст! А другий берег — багато місся ховатись! Блисько до колонії, як ви хотіти.
— Ти думаєш, це для нас найкраще місце?
— Так, за великою річкою, там багато дерев! Інші кролі не знайти вас!
— Ну, а що ти про це скажеш? — обернувся Ліщина до П’ятого.
— Це навіть краще, ніж я сподівався! — відповів П’ятий. — Мені не хочеться говорити такого, але, як на мене, то нам треба мерщій перебратися туди, навіть якщо всі добряче потомляться. Тут, на пагорбах, ми весь час у небезпеці. Відпочинемо уже за річкою!
— Що ж, для такого переходу краще, мабуть, діждатися ночі! Адже ми ще не забули, як ходити в походи поночі? Всім треба спочатку підкріпитись, відпочити. Отже, вирушаємо фу-Інле!
— Ох, як я зненавидів слова «вирушаємо» та «фу-Інле»! — невесело проказав Ожина.
Одначе вечірній сильфлай видався тихий-мирний. Коли вже сідало сонце, Ліщина зібрав усіх кролів до укриття, щоб серед прохолоди вони відпочили, відсвіжилися, жуючи свої трав’яні кульки. Сам він бадьорився і намагалися виглядати впевненим, але відчував, що вони знервовані до краю. Йому пригадалась перша ніч його верховодства, коли їм довелося перепочивати серед лісу. Але тепер як приємно було відзначити різницю — між тодішніми виснаженими кролями і цією купкою міцних, витривалих глессілів! Хоч зараз нападай на будь-який город! Усі один до одного, мов травинка до травинки, і навіть Чашечка з П’ятим виглядали свіженькими, як Срібний чи Кучма. І все ж потрібна була якась розвага, щоб піднести їхній дух! Він хотів заговорити, але його випередив Жолудь:
— Розкажи нам казку, Кульбабо!
— Так,
— Гаразд, — погодився Кульбаба. — Може, про «Ель-аграйру і лисицю в воді»?
— Розкажи про «Нору в небі»! — попросив Козелець.
— Ні, все це не годиться! — раптом заявив Кучма. Це він уперше за вечір подав голос, і всі вражено озирнулись на нього. — Якщо вже слухати історію, то я бажаю тільки одну-єдину: «Ель-аграйра і Чорний Кріль з Інле»!
— Може, не треба цієї? — сказав Ліщина.
— Невже я не маю такого самого права, що й усі, вибрати казку собі до вподоби? — люто огризнувся він.
Ліщина промовчав, і після паузи, протягом якої не озвався більш ніхто, Кульбаба почав тихим голосом.
31. ЕЛЬ-АГРАЙРА І ЧОРНИЙ КРІЛЬ З IНЛЕ
Рано чи пізно всі таємниці перестають бути таємницями, й одні тварини довідуються, що про них думають інші. Хто каже, буцім Гуфса розказав королю Дарзіну всю правду про витівку з салатою, а хто стверджує, нібито Йона-їжак ходив та плескав язиком по гаях. Але так чи інак король Дарзін дізнався, як його пошито в дурні, коли він сам звелів перенести всю свою салату в болота Кельфазіна. Ні, він не повів зразу своїх солдатів війною на плем’я Ель-аграйри! Він просто затаїв зло й вирішив помститися Ель-аграйрі при слушній нагоді. Ель-аграйра знав про це й попередив усіх своїх підданців, щоб були особливо обачні.
Одного лютневого вечора Трусь-трусь повів кількох кролів на найближчий смітник край городу. Вечір видався холодний, туманний, і ще й не сутеніло, як усе довкола окутав густий туман. Кролі рушили додому, але дорогою мусили рятуватися від сови й заблукали. Трусь-трусь відбився від гурту й приблудив просто в лапи до вартових короля Дарзіна. Ті схопили його й привели до короля.
Король Дарзін зрадів нагоді хоч якось дозолити Ель-аграйрі. Він звелів кинути Трусь-труся в яму для в’язнів і примушував його щодня, навіть у мороз, рити для нього нори й тунелі. Але Ель-аграйра поклявся, що визволить друга будь-якою ціною. І дотримав свого слова. Він із двома своїми кролицями чотири дні рив хід із лісу до того пагорка, де під землею знемагав на каторжній роботі Трусь-трусь. Зрештою його хід наблизився впритул до тієї нори, в якій гарував Трусь-трусь, копаючи королівський льох. Вартові якраз сиділи нагорі, наглядаючи за роботою в’язня. Ель-аграйра, чуючи в пітьмі Трусь-трусеві шкряботіння, докопався до нього й тихенько покликав. Трусь-трусь шуснув у той хід і поліз слідом за другом, аж поки опинився в лісі на волі.
Ох же й розгнівився король Дарзін, коли почув таку вість! Надумав він цього разу піти війною на Ель-аграйру з його народом, щоб винищити всіх кролів до ноги! Темної ночі рушили Дарзінові солдати і прийшли на луки Фенло. Але вони не могли залізти в кролячі нори. Дехто й залазив, але зараз же вилазив назад, наштовхнувшись на Ель-аграйру та інших кролів. Дарзінці незвичні були битися в такій вузині, то й мусили задкувати нагору з роздертими та покусаними писками.
Але вони не забралися геть! Посідали та й сидять собі. Тільки який кріль виткнеться з нори вхопити листочок, а ворог тут як тут, стриб на нього! Король Дарзін та його солдати не могли встежити за всіма норами, бо тих нір було багато, але були з біса прудкі й так і кидалися, де побачать, що кріль виткне носа. Тож добре, як кому щастило вхопити травинку, та й знов ховайся прожогом у нору. Ель-аграйра перебрав подумки всі можливі витівки, але не міг нічого придумати, щоб прогнати короля Дарзіна з його воїнством. Кролі марніли, дехто захворів.