Незнайко в Сонячному місті
Шрифт:
— А, поливальник прийшов! Ви що ж це, братику, надумали водою обливатись на вулиці?
— Я не обливався, — розгублено промимрив Незнайко.
— Як — не обливався? — здивувався міліціонер Вартунчик. — Ми ж самі бачили. У нас у міліції все видно. Ось попрошу вас підійти ближче.
Міліціонер Свистунчик легенько підштовхнув Незнайка в спину, примусивши його наблизитись до пульта з кулевидними екранами.
— Під наглядом нашого відділення міліції перебуває рівно п'ятдесят два перехрестя, — сказав Вартунчик. — Досить нам глянути на ці п'ятдесят дві кульки — й ми бачимо все, що діється на кожній вулиці. Якщо на маленьких кульках подробиці погано видно, ми можемо ввімкнути
З цими словами міліціонер Вартунчик повернув вимикач. Одразу дзеркальна куля, яка висіла посеред кімнати, спалахнула зсередини таємничим блакитним світлом, і на ній стало видно перехрестя з машинами, що зупинилися посеред вулиці.
— От бачите: на розі Пряничної і Галетної вулиць затор. Весь рух зупинився! — докірливо мовив Вартунчик і показав рукою на кулю.
Він тут же клацнув другим вимикачем, і на екрані появилося друге перехрестя.
— На розі Цукрової і Котлетної — теж затор, — сказав Вартунчик. — Тепер довго доведеться чекати, поки рух відновиться. А кожна ж машина повинна куди-небудь їхати. Через ці затори порушується нормальне життя міста.
У цей час міліціонер Свистунчик подивився на один з малих кульовидних екранів і сказав:
— А на Східній вулиці досі юрба не розійшлася.
— Зараз увімкнемо Східну вулицю, — сказав міліціонер Вартунчик.
Він повернув ще один перемикач, і на великій кулі з'явилося зображення Східної вулиці саме в тому місці, де Незнайко побився з Пегасиком за шланг. Підійшовши ближче до екрана, Незнайко побачив велику юрбу, яка заповнила всю вулицю..
Попереду всіх стояв Йоржик і розказував усім, що тут трапилось.
— Що за публіка в нашому місті! — поморщився Вартунчик. — Так і будуть тепер товпитися. Доведеться тобі, Свистунчику, ще раз поїхати туди й попросити, щоб вони розійшлися. Хай вони йдуть розмовляти в інше місце, а юрбу нічого збирати. Через це рух порушується.
— Зараз виконаю, — погодився Свистунчик.
Він одвів Незнайка до сусідньої кімнати, посередині якої стояли стіл та кілька стільців, і сказав:
— Попрошу вас зачекати мене тут хвилиночку. Я скоро повернуся.
Зачинивши двері, міліціонер Свистунчик пішов, а міліціонер Вартунчик продовжував спостерігати за всіма п'ятдесят двома кулями із зображенням перехресть. Глянувши на великий екран, він побачив, що прибулому на місце пригоди Свистунчику вдалося умовити коротульок розійтися, і юрба стала потроху розходитись.
Добившись успіху, Свистунчик сів у машину й поїхав назад.
— Що нам тепер із затриманим робити? — запитав він, повернувшись у міліцію.
— Просто не знаю… — знизав Вартунчик плечима.
— Я теж не знаю, — сказав Свистунчик. — Скільки років працюю в міліції, і ні разу не було випадку, щоб перехожі водою обливалися. Думаю, йому слід прочитати коротеньку нотацію і відпустити скоренько додому, бо він ще образиться на нас…
— Я теж страшенно боюся, що він може образитись. Відпусти його, будь ласка, Свистунчику. Розтлумач йому якось делікатненько, що обливатися водою негарно, й попроси чемненько пробачення за те, що ми його затримали. Скажи, що це необхідно було зробити для того, щоб юрба скоріше розійшлася і відновився рух транспорту.
— Гаразд, — погодився Свистунчик.
— Та приведи його сюди, я теж попрошу пробачення за те, що розмовляв з ним занадто суворо.
Така розмова між міліціонерами може здатися комусь дивною і навіть неправдоподібною. Усі розуміють, що кожний міліціонер неодмінно придумав би для затриманого порушника порядку якесь хоча б найменше покарання і вже принаймні не став би перед ним вибачатись. Однак слід врахувати, що в Сонячному місті все
Дехто може подумати, що п'ятнадцять діб арешту — це дуже невеликий строк за такі злочини, як крадіжка, але для маленьких коротульок, для котрих час тягнеться значно повільніше, ніж для нас, цей строк досить великий.
У всякому випадку, він цілком достатній для того, щоб відчути каяття.
Треба сказати, що боротьба з порушниками порядку подібними методами не приносила помітних наслідків до тих пір, поки коротульки не порозумнішали. Однак з часом вони стали такими розумними, що ніхто ніколи більше ні з ким не бився, ніхто нікого не кривдив, ніхто не брав чужого. Кожен зрозумів, що ставитись до інших треба так, як ти хочеш, щоб до тебе так ставились. Порушників порядку ставало дедалі менше, й міліціонери поступово навіть почали забувати, що в них були колись різні страшні покарання, такі, скажімо, як арешт.
Слово «арешт» було зовсім забуте, й ніхто навіть тепер не знав, що воно означає,
З усіх покарань, придуманих у минулі часи, збереглися тільки нотації, тобто повчання, що їх міліціонери читали порушникам правил вуличного руху, головним чином автомобілістам.
Одне слово, в міліції лишилися тільки обов'язки регулювати рух автотранспорту, переводити через вулицю малюків і малючок, котрі самі боялися переходити дорогу, та ще показувати, як пройти й проїхати, куди кому треба було. Таким станом справ міліціонери були дуже задоволені, тому що в них стало значно менше клопоту по вихованню коротульок, а це було дуже доречно, бо ж завдання по регулюванню вуличним рухом з кожним днем ускладнювалося через величезне зростання автомобільного транспорту.
ЧАСТИНА II
Розділ сімнадцятий
Зустріч з Кубиком
Поки Свистунчик і Вартунчик розмовляли, Незнайко сидів у порожній кімнаті. Він дуже злякався, коли потрапив туди. Першою його думкою було тікати. Він спробував відчинити двері, але вони були замкнені, спробував відчинити вікно, та воно теж не відчинялося. Тоді він надумався розбити шибку і почав стукати по ній кулаками, але скло було таке товсте й міцне, що не розбивалося.