Незвичайні пригоди Марко Поло
Шрифт:
Білий колір — колір трауру в китайців. Якщо помер родич або друг, вони одягають біле вбрання.
Білий колір — колір щастя у татарських володарів. Коли настає перший день нового року, вони одягають біле вбрання.
В клітці лежав тигр. Поклавши голову на лапи, він похмуро дивився поперед себе тьмяними непорушними очима. Перед ним червонів шматок закривавленого м'яса. Маленький чорний песик шматував його гострими зубами і гарчав так загрозливо, ніби був страшнішим за свого великого друга, з яким жив у клітці з самого дитинства.
Марко Поло,
— Ти вже не впізнаєш мене, Турго?
Чорний песик люто загавкав і кинувся на залізні штаби клітки. Марко посміхнувся.
— Ти вже не впізнаєш мене, Турго?
Марко відступив назад. Тигр з ревом рвонувся до ґрат і вдарив могутньою лапою по залізних штабах, аж задрижала вся клітка. Песик люто гавкнув.
— Даремно все це, Турго.
Тигр відскочив назад і почав бігати по клітці — від ґрат до стіни, від стіни до ґрат. З неба падав білий, лапатий сніг.
А тоді ще сяяло сонце. Ти пам'ятаєш, Турго?
Був кінець квітня. На широкій Камбалійській рівнині зеленіли хліба і розквітали дерева. Імператор з величезним почтом виїхав з міста. Три головних дружини супроводжували його, сидячи в позолочених візках. І тільки Джамбуїк-Хатун, якій полювання вже не давало втіхи, лишилась у Камбалі.
Імператор сидів з дванадцятьма сановниками в дерев'яному павільйоні, який несли чотири слони. Зовні павільйон було обтягнуто тигровими шкурами, всередині — устелено гаптованими золотом килимами.
Марко випала висока честь їхати з імператором у його павільйоні.
Десять тисяч сокольничих несли найцінніших, спеціально навчених для полювання соколів. У своєму павільйоні імператор теж мав дванадцять найкращих птахів.
Протягом двох днів процесія, що нараховувала біля сімдесяти тисяч чоловік, посувалася на північний схід. Неподалік від імператора погойдувались на спинах верблюдів та мулів клітки з тиграми й леопардами. Хан Кублай любив, сидячи в безпечному місці, дивитись, як видресировані хижаки кидались на оленів, козуль і диких віслюків, як вони шматували їх своїми могутніми лапами, впивалися їм у шию жахливими іклами. В одній з кліток сидів білий тигр Турго, присланий імператору з півдня якимось татарським ханом.
Імператор став табором на березі широкої річки, неподалік від її гирла, посередині оточеного сокольничими й нагоничами багатого на дичину району. Марко не міг навіть уявити собі щось подібне. За кілька годин, на зеленому лузі виросло ціле місто з вулицями, провулками, крамничками, майстернями і заїздами. В суворому порядку вистроїлись павільйони і розкішно обладнані намети для синів, придворних і жінок імператора, оточені меншими наметами охоронців і сокольничих.
Намет, у якому розташувався
На березі річки стояли клітки з хижаками. Тигр Турго, збуджений галасом і роздратований голодом, розлючено ревів. Він почув запах свіжої рослинності і здогадувався, що десь неподалік, у лісах і на рівнинах, має бути дичина.
Марко стояв на пагорбі і оглядав це дивне мандрівне місто. Вечірнє сонце освітлювало строкаті намети і позолочені колони. На зелених луках паслися неозорі табуни коней, мулів, верблюдів. Річка бігла вдалину, ніби широка мерехтлива дорога.
Четверо служників винесли на пагорб паланкін і поставили його на землю біля Марко Поло.
Вузенька рука відкинула фіранку.
— Я побачив, що ви стоїте самі, бег Поло, — озвався люб'язний голос. — Дозвольте побути з вами.
— З великою охотою, — радо відповів юнак.
З паланкіна виліз міністр Ахмед і злегка вклонився.
— Ви вперше берете участь у мисливських розвагах його величності? — спитав Ахмед.
— Вперше.
— Я був не старший за вас, коли прибув до двору його величності, — сказав Ахмед.
Марко, який цінив цього розумного, вольового чоловіка, очікувально мовчав.
— Інколи мене проймає бажання знову стати звичайним купцем… Але ви ще молодий і повний сили, бег Поло… Я часто думаю про свою батьківщину. Моє рідне місто розташоване в родючій долині. Наш дім стояв неподалік від річки. Я часто сидів на березі і дивився вслід човнам і кораблям. — В голосі Ахмеда з'явились жартівливі нотки: — Нащо я вам розповідаю про це, бег Поло? Ви, напевно, не маєте наміру повернутись на свою прекрасну батьківщину… Смійтесь наді мною і над моїми дурними бажаннями. Чого вам ще хотіти? Ви користуєтесь милістю його імператорської величності…
Над луками піднімався вечірній туман. По річці котились свинцеві хвилі.
— На мене ви можете також завжди розраховувати, бег Поло, якщо вам стане сутужно.
Ахмед подав знак слугам.
Серце Марко сповнилось дружнім почуттям до цієї могутньої, страшної для багатьох людини.
— Дякую вам, милостивий пане, — сказав він.
Міністр, висунувшись з паланкіна, прошепотів майже на вухо Марко:
— Бережіться Хіу Хенга. Тільки нікому не кажіть про це.
Слуги, ступивши в туман, понесли паланкін з пагорба. Присмерк гасив усі барви.
У вухах Марко все ще лунали слова: «Бережіться Хіу Хенга».
«Найвище мистецтво — читати в людських серцях…» «У вашого сина — блиск на обличчі і вогонь у очах». Думки спалахували одна за одною. Марко пригадав випадок, який трапився в Камбалійському палаці.
Імператор лежить на своїй постелі, оточений пажами й міністрами і велить подати келих з кобилячим молоком.
Хіу Хенг говорить:
— Минуло три роки. Ваша величність, ви наказали через кожні три роки відчиняти в'язниці і звільняти в'язнів з невеликою провиною.