Ностальгія за часом, у якому ніколи не був

Радутный Радий

Так, звиклим до київської говірки читачам буде легше. Деяким навіть радісніше — он як, письменник,

бач, а теж по-нашому розгаварює. Деяким навіть наука буде — он бач. як, виявляється, в Києві розмовляють, учись, синку, може колись і ти переїдеш. Ви не смійтеся, я сам колись таке чув.

Але ж, шановний пане автор, на біса вам обмежувати коло своїх прихильників такою аудиторією? Чи не краще піти шляхом класиків?

Талант є (ось, наприклад така собі крихітна деталь: “Це

мертве полум'я — спокійно сказала дівчина й абсолютно спокійно провели рукою над полум'ям” Бррр... Читаєш — і мороз по шкірі біжить.).

Пробивна здатність така, що нам би усім повчитись, в жодних літературних скандалах начебто не помічений (хоча, кажуть, скандали письменникові лише на користь). Остання фраза, звісно, це лише жарт.

А от з приводу мови — на жаль, ні. Не до жартів. Треба задуматись.

А я поки що наступного книжку Литовченка почитаю.