Нові пригоди самоходика
Шрифт:
— Тисяча?! Ви збожеволіли, — гримнув Краватик.
— Тоді живіть здорові, а я піду своєю дорогою, — сказав Чорний Франек і, напевне, знову підвівся.
Бородань почав залагоджувати суперечку.
— Спокійно. Тільки без нервів. Про ціну ми зможемо домовитись. Але спершу хочемо знати: чи ви зможете дістати нам карту?
Запала мовчанка. Чорний Франек трохи подумав, а потім сказав:
Побачимо. Я попитаю декого. Може, хто-небудь знає щось про карту. Відповідь дам завтра в такий самий час і на цьому самому місці. Тільки попереджаю, коли ця справа якось зв'язана з міліцією, карти ви не побачите. А тепер дозвольте попрощатися.
Я почув тупотіння
— От негідник! Тисяча злотих! Нахабство! — сердився Вацек.
Бородань буркнув:
— Ну, то й що? Треба було пильнувати сумку. Ти навіть не знаєш, скільки я потрудився й напереживався, поки добув ту карту.
— Ти казав мені, що купив її у якогось типа.
— Купив? — роздратувався Бородань. — Украв, а не купив, хоч з якнайкращими намірами. Той тип показав мені карту й запропонував купити. Але він був причетний до справи з фальшивими коштовними марками, і його посадили. Я знав, що та карта у його кімнаті в шафі, і я подався до нього додому, забалакав його матір, і коли вона пішла на кухню поставити чай, я поцупив карту, розумієш? Бо навіщо йому карта? У в'язниці вона йому не придасться, еге ж? — глузливо захихотів він.
— Карту знайдемо, — сказав Краватик. — Знайдемо, хоч би я мав викласти п'ять тисяч. Ця карта відшкодує нам усе сторицею.
Вони встали й попрямували до яхти. Бородань ще щось казав Вацекові, але слів уже не можна було розібрати.
Коли вони відійшли далеченько, я обережно вистромив голову з малини й поглянув навкруги.
Вацек Краватик і Бородань саме заходили у воду, щоб по мілині добратися до яхти. Чорний Франек ішов навпростець через зарості вересу й підходив до купки низьких сосонок. Я не міг іти слідом за ним, бо він, оглянувшись, відразу ж побачив би мене. Тому я побіг на зарослий деревами берег і, ховаючись за стовбурами вільхи, пробирався до того місця, куди, як мені здавалось, ішов Чорний Франек. Я й гадки не мав, що поспішаю назустріч новій пригоді.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
Пустир на Чаплинці. Ватага вимагає викупу. Капітан Немо атакує. Страшні хвилини ватаги Чорного Франека. Витівка Капітана Немо. Нарікання хлопчаків. Я знаходжу таємний табір. Невдячність пана Анатоля. Марта випитує мене. Дуб Капітана Немо. Я пишу до Немо листа.
Чаплиний, або Чаплинець, — це величезний острів, формою майже круг діаметром щонайменше півкілометра. Як і в більшості островів на Озерищі, береги його заросли деревами, а на середині подекуди видніють низенькі сосонки. Тільки на відміну від горбистих островів — Буковця чи Лугового — Чаплинець рівний, мов величезна сковорода.
Найкраще це видно в пору літньої спеки. Бо весною Чаплиний острів вкривається молодою травою, селяни женуть сюди корів і коней на випас; але що ближче липень, то дужче висихає земля, а зелень трапляється ще тільки на берегах, у затінку дерев і над водою. Середина Чаплинця стає неродючою пустелею, розжареною сонцем.
Мандрівник, який прибуде сюди саме в таку пору, опиниться в похмурій, гнітючій місцевості. Це величезний шмат землі, де марно шукати на піску свіжого сліду людської ноги. Перед очима стелиться килим мохів і сухого бадилля, що тріщить під ногами. Мохи руді й сірі, часом іржаві або червонуваті, тут і там видніються великі латки жовтого піску, облямовані сірою, спаленою сонцем травою. Де-не-де на неродючому грунті зажовтіє заяча капуста чи витягнеться вгору
Самітний мандрівник на Чаплинці чує тільки, як шарудить мох і тріщить під ногами верес; натрапляє на якісь ледь по-мітні стежинки, що їх навесні протоптали тварини, а може, й люди. Не чутно тут пташиних голосів; птаство обминає неродючу, вигорілу середину острова. Найчастіше сюди заглядає хіба що лисиця, полюючи на зайців-русаків, які необачно забігли в це місце.
І ось через цей острів ішов Чорний Франек, а я крався вздовж похмурого тінистого берега. Він ішов на схід, перетинаючи острів посередині. Прямував до найнижчої частини Чаплинця, де берег острова підступив до материка, а вузька протока заросла високим очеретом, в якому гніздилися чаплі.
Чорний Франек ішов повільно, бо дуже припікало сонце. Я у затінку дерев прискорив ходу і перегнав його. На східному березі я опинився далеко швидше за нього.
До низинної частини острова доходила волога з озера, і тут росла буйна трава. У морі очерету була прорізана вузенька стежечка, що вела до мілкого броду — єдиного сполучення між островом і материком. У високих гумових чоботях можна було вийти з острова, ідучи між щільними стінами зеленого очерету. Мабуть, навесні сюдою переганяли худобу на Чаплинець.
Я побачив маленький пагорб, вкритий молодими соснами, і сховався там, гадаючи, що Чорний Франек простує до броду і за мить з'явиться неподалік від мене. Визираючи з-за сосонок, я бачив клаптик пустелі Чаплинця, звідки повинен був надійти Чорний Франек. Позад мене було море очерету, що хвилювалося від легкого вітру.
Невдовзі я переконався, що Чаплинець зовсім не такий безлюдний, як мені здавалося. З-за купи вільшини над берегом озера почулися людські голоси.
Зацікавлений, я підкрався ближче, і перед моїми очима відкрилася облямована очеретом глибока затока, що врізалася в берег, а на березі затоки стояли пан Анатоль і пан Казик. За кілька метрів од них лежали на траві п'ятеро підлітків з ватаги Чорного Франека. Отже, їхній шеф справді сам пішов на зустріч з Вацеком Краватиком, але мав на острові «охорону».
Пан Анатоль то сердито, то благально звертався до хлопців:
— Ще раз прошу вас, віддайте човна. На тому боці озера лишилися наші дружини й дуже тривожаться, що нас досі немає. Ви хочете, щоб вони похворіли з переляку?
Хлопці голосно зареготали, а один сказав:
— Шановний пане, ви знову тієї самої. Ми нічого не знаємо про ваш човен. Прийшли сюди й бачимо: два типи ловлять рибу. А ви до нас із претензією: де човен? Звідки нам знати?
Другий хлопець додав:
— Ви погано прив'язали човен до берега і його знесло. Ми чекаємо колегу, і ваш човен нас не обходить. Взагалі, ми б пошукали його, але не задарма. То ж треба полазити по очереті, забрьохатися по пояс, ще можна й застудитись. А в очереті ж п'явки і всяка нечисть. Та за п'ятдесят злотих можна ризикнути…
Пан Анатоль глянув на очерет і теж, мабуть, подумав про огидних п'явок. Пан Казик затято мовчав, певно, ладен дати й сто злотих, аби тільки опинитися в своєму таборі, біля дружини.
Для мене все було зрозуміло: обидва чоловіки ловили тут рибу, прив'язавши десь поблизу човна. Хлопці заховали його, а тепер вимагали викупу.
«Вирвуть п'ятдесят злотих, і човен знайдеться», — сердито подумав я. Але якби я втрутився, то міг би зіпсувати справу. Хлопці пішли б геть з острова, а човна було б дуже важко відшукати в гущавині очерету.