Нові пригоди самоходика
Шрифт:
Там, як завжди о цій порі, вже засмагала на лежаку Едіта, а Бородань, повернувшись спиною до сонця, захопився якоюсь книжкою. Вацек Краватик сидів на лавці в човні пана Ана-толя і намагався натягненим на дроті сачком спіймати живця.
Саме тоді в затоку вплив човен з Мартою і Чорним Фра-неком.
Бородань кинув читати і довго приглядався до них. Пан Анатоль гнівно пирхнув і щось буркнув під ніс. Вацек Краватик рвучко висмикнув сачка з води. Пересвідчився, що в ньому немає живця, і зі злістю викинув на
— Як немає принади, будемо ловити спінінгом.
Марта була вже дуже близько від яхти й почула його слова. Вдала, що дуже зраділа:
— Можна подивитись, як ви закидаєте?
Не чекаючи запрошення, дівчина підпливла до берега, вискочила на пісок. Підійшла до пана Казика.
— Як ловиться? — спитала ввічливо. — Чи ви пробували ще ловити красноперів?
Пан Казик безпорадно розвів руками.
— Намагався, але марно. У вас тоді були чудові черв'яки. Такі рухливі, червоні, трохи інші, ніж дощовики, яких ми тут копаємо. І я гадаю, що краснопери більше люблять вашу принаду, аніж мою. Чи немає у вас зараз трошки тих чудових черв'яків?
Пан Анатоль не втримався:
— Таємниця рибальських успіхів, — промовив він поважно, — звичайно криється у вдало підібраній принаді. Цікаво, що то за черв'ячки?
Марта аж здригнулася з удаваної огиди:
— Гидкі черв'ячки. Я збираю їх у купі гною.
Дружини лицарів спінінгу запищали на своїх ковдрах:
— Анатолю, не здумай торкатися до тих черв'яків.
— Казику, я втрачу апетит на цілий день…
Марта вийняла з човна бляшанку з черв'яками і сказала з огидою:
— Це гнойові черв'яки, червоні. Від них такий дух… Мене аж нудить, коли треба настромлювати їх на гачки.
— Це нічого, нічого, — тішився пан Казик.
Він знайшов у траві свою діряву коробочку на принаду й відсипав туди трохи черв'яків з Мартиної бляшанки. Пан Анатоль хотів зробити те саме, але його зупинив грізний голос дружини:
— Анатолю! Адже ти можеш закидати спінінг…
Пан Анатоль завагався і не взяв черв'яків. Не так через дружину, як тому, що приятель уже стояв з вудкою на березі, збираючись ловити рибу. Він не хотів наслідувати Казика, якого вважав новачком.
— Справжній рибальський спорт, — звернувся він до Марти, — це лише спінінг. Правда, пане Вацеку?
— Еге ж. Будемо ловити спінінгом, — підтримав його Вацек. Марта радісно сплеснула руками.
— У мене теж є спінінг. Ви дозволите мені спробувати ловити разом з вами?
— Ні, — буркнув Анатоль.
Але Вацек Краватик, мабуть, вразливий на дівочу вроду, привітно всміхнувся.
— Звичайно, люба пані.
І після цього настали хвилини, коли я силою волі мусив стримувати себе, щоб не зареготати.
Спершу кілька разів закинув спінінга сам князь. Двічі не вдалося йому, бо попадав дуже близько, за третім разом він заплутав волосінь.
— Я хотів попасти біля отих водяних лілій, — пояснював він.
— Хіба це так важко? — здивувалася Марта.
— Ха! Ха! Ха! — зневажливо розсміявся пан Анатоль. — Чи ви розумієте, з ким розмовляєте? Цей пан — князь спінінгу, він закидає точно. Поцілити на такій відстані дуже важко.
— Ви хочете спробувати? — зацікавився Вацек. — Застерігаю вас, що в тому листі можна загубити якірець.
Марта взяла в руки свій спінінг.
— Ви бачите отой трохи пожовклий листок? — показала вона Вацекові. — Я спробую вцілити біля нього, а потім почну затягати блешню.
Вона замахнулася дуже обережно. Якірець упав у воду за кілька сантиметрів від пожовклого листка.
— Гм, — мгукнув Анатоль. — Як то кажуть: трапилося сліпій курці зерня…
— А тепер ви, — запропонувала Марта Анатолеві. — Бачите отам ліворуч зелену галузку на воді? Притягніть її якірцем.
Пан Анатоль знизав плечима.
— Я не циркач. Я хочу ловити рибу.
— А я притягну, — обізвався Краватик.
Він закинув спінінг. Але якірець перелетів через галузку принаймні на півметра.
А потім свиснула Мартина блешня, і за мить дівчина тягла по воді зелену галузку.
З палуби яхти залунали оплески. То Бородань уже певний час спостерігав змагання на березі й тепер аплодував Марті.
— Вацеку! — закричав він. — Тепер ти муситимеш віддати цій дівчині свій княжий титул.
Краватик знизав плечима.
— Титули одержують не за точність кидання, а за величину спійманої риби. Я, — сказав він Марті з гордістю, — одержав бронзову медаль Польської спілки рибалок.
— Невже? Ніколи б цього не подумала, бачачи, як ви закидаєте.
— Ви заздрісні, — сказав пан Анатоль. — У вашому віці слід бути скромнішою. Цей пан справді князь спінінгу. Його фотографія була опублікована в газетах.
Марта невинно опустила очі й сказала Краватикові:
— Повірте, що я не заздрю на ваш титул князя. Хіба титул королеви не вищий?
— Що ви кажете?
— Я маю золоту медаль, — пояснила Марта. — Дістала ї за сома вагою тридцять вісім кілограмів.
Пан Анатоль аж занімів. Вацек тільки й зміг пробелькотати:
— Отже, це ви… та дівчина, що спіймала на Озерищі сома?
— Так, — сказала Марта. — Без ніякої рибальської карти. Мартині слова про її золоту медаль справили велике враження не тільки на пана Анатоля і Вацека. Чорний Франек теж підхопився з човна й вискочив на берег.
— Це правда? Ти маєш золоту медаль? Його захоплення Мартою, здавалося, вже стало безмежне А дівчина відклала свій спінінг і буркнула на адресу Анатоля і Краватика: