Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця
Шрифт:
— Я знаю. Це скоро.
— Що там з коридорами нижче? — Річард запитав Натана.
— Ми якраз закінчили їх зачистку. Знайшли кілька солдатів Ордена, які намагалися сховатися. На щастя, у зони, яку вони перекрили кам'яною плитою, не було іншого проходу в палац. Це був тупик.
— Тим краще, — сказав Річард.
Один з офіцерів Першої Когорти висунувся із Натана.
— Ми знищили їх усіх. На щастя, у палац їх проникло не так багато. Ми зачистили все на шляху до похоронної кімнати. Люди
— Я якраз хотів зробити так, як ти запропонував, — додав Натан. — І очистити від них катакомби.
— Тоді нам треба обрушити декілька тунелів, щоб переконатися, що ніхто більше не зможе пробратися, — Річард знав, що ворожі солдати були далеко не головною проблемою. Сестри Тьми, котрі пробралися в палац, представляли б набагато гіршу загрозу.
— Не впевнена, що це можливо, — сказала Ніки.
Річард глянув на неї.
— Чому ні?
— Тому, що ми не знаємо справжньої протяжності цих катакомб. Ми можемо відрізати ту ділянку, через який вони проникли, але вони можуть пробратися через інший прохід в якомусь абсолютно невідомому нам місці. Ці тунелі під нами можуть тягнутися на милі і милі. Ми зовсім не знаємо цю мережу.
Річард зітхнув.
— Є над чим помізкувати.
Ніхто не став сперечатися.
Коли вони йшли по коридору, облицьованому білим мармуром, Нікі кинула на Річарда погляд, який він знав. Це був осудливий погляд учителя.
— Нам треба поговорити про ці намальовані на тобі червоні символи.
— Так, — несхвально зауважив Натан, — Я б теж хотів взяти участь в цій розмові.
Річард кинув погляд на Ніккі.
— Добре. Раз вже ми хочемо поговорити, то я хочу почути все про те, як ти ввела в гру від мого імені шкатулку Одена.
Нікі злегка здригнулася.
— Ах, про це.
Річард нахилився до неї.
— Ага, про це.
— Ну, як ти вже сказав, нам треба про це поговорити. Фактично, деякі з символів, намальованих на тобі, мають пряме відношення до скриньок Одена.
Річард зовсім не був здивований. Він знав, що деякі з символів мали відношення до сили Одена. Він навіть знав, що вони означали. Зрештою, саме тому він зобразив їх на собі і своїх людях.
Нікі вказала.
— Ось. Тут вони проникли в палац.
Увійшовши в простеньку кімнату, Річард озирнувся. Стіни були списані символами древнєд'харіанської мови про похованих давним-давно людей Труна була відкинута в сторону, відкриваючи вид на йдучу вниз драбину.
Коли вони поспішали, повертаючись у палац через катакомби, навколо була непроглядна темрява і Річард не зміг нічого розгледіти. Едді вела їх крізь темряву. Річард навіть не знав де вони були, коли пробиралися до палацу.
Нікі вказала вниз, у пітьму.
— Ось тут Сестри пробралися в перший раз.
— І
Нікі завагалася.
— Мені шкода, Натан. Я думала, ти вже знаєш.
Його погляд потемнів.
— Знаю що?
Впустивши погляд, вона зціпила руки перед собою.
— Енн була убита.
На мить Натан застиг. Річард теж не знав про смерть Енн. Йому було страшно за Натана, враженого цією новиною. Річард знав, наскільки близькі були Пророк і аббатиса. Те, що Енн загинула, здавалося неймовірним.
— Як? — Натан зміг вимовити лише одне слово.
— Це сталося в той останній раз, коли я і Енн спустилися сюди. Ми були здивовані появою трьох Сестер. Вони об'єднали свій дар і змогли використати тут свою силу. Енн була вбита перш, ніж ми усвідомили, що вони вже тут. Джеган хотів захопити мене живою, інакше, я впевнена, вони з радістю вбили б і мене.
Нікі м'яко поклала свою руку на руку пророка.
— Вона зовсім не встигла відчути болю, Натан. Я думаю, вона навіть не усвідомила, як це сталося. Вона померла миттєво. І не мучилася.
Занурившись у спогади, Натан розсіяно кивнув головою. Річард поклав руку на плече пророка.
— Мені дуже шкода.
Занурений в похмурі роздуми, Натан опустив брови. По залізному відблиску в його погляді Річард легко здогадався, про що розмірковував пророк. Річард подумав, що і він частенько розмірковував про те ж саме.
У ніяковій тиші Річард вказав на відкритий прохід униз.
— Думаю, нам треба переконатися, що там внизу більше ніхто не ховається.
— З радістю, — відповів Натан.
Між його звернених всередину долонь загорівся Вогонь Чарівника. Розлючений куля рідкого вогню почала обертатися, відкидаючи по кімнаті яскраве світло, чекаючи виконання свого призначення.
Натан схилився у пітьму і звільнив смертоносне полум'я. Воно впало в темряву, люто виючи і висвітлюючи по ходу свого стрімкого польоту різьблені кам'яні стіни.
— Після того, як це спрацює, — сказав Натан, — Я спущуся вниз і обрушу тунель, по якому вони пройшли, щоб переконатися, що, по крайней мірі, тут вони не зможуть знову пройти.
— Я встановлю кілька щитів магії Збитку, щоб переконатися, що вони не зможуть знову просто підкопатися, — запропонувала Ніккі.
Натан неуважно кивнув головою, поринувши в свої думки.
— Лорд Рал, — тихо запитала Кара, — А що тут робить Бенджамін?
Річард глянув у коридор, в якому, терпляче очікуючи, стояв генерал.
— Не знаю. У нього ще не було часу розповісти мені.
Залишивши пильно вдивлятися в темряву Натана наодинці з його думками, Річард з Нікі та Карою зайшли в кімнату до чекаючого його генерала Мейфферта.