Операція «Кришталеве дзеркало»

Ненацький Збігнєв

Він знав, що, незважаючи на свої тридцять шість років, має досить моложавий вигляд. Високий, ставний, а густа чуприна, ледь посріблена сивиною, напевно, робила його ще привабливішим в очах господині.

Допомагаючи Альбертові скинути в передпокої плащ, вона промовляла з щирою турботою:

— У вас, певне, була нелегка подорож. Зараз я приготую ванну. У мене в домі можна відпочити. Тут спокій і затишок. У вас страшенно втомлений вигляд.

— Я голодний, — знічено пробурмотів Альберт.

— То що спочатку: ванну чи обід? — спитала вона лагідно, з поблажливістю літньої жінки, яка

добре знає, що робить голод з мужчинами.

— Ванну, — ледве витиснув із себе Альберт і заточився, хапаючись за вішалку. Спазма шлунка була така болюча, немовби там розпрямлявся шматок гострої криці.

Господиня провела його до вітальні. Поряд з двома шкіряними кріслами стояв високий торшер, що скидався на ніжну квітку з опущеною чашечкою. В таких самих м’яких рожевих тонах була витримана й решта обстави: килим, стіни, сукня Рачинської, яка щільно облягала її солідні форми.

Ці м'які кольори представляли господиню у вигідному освітленні — на її обличчі не можна було помітити жодної зморшки, воно було красиве штучною, карамельковою вродою. Якщо швейцар із готелю відвідував цей дім, то, найпевніше, саме в оцій кімнаті підкорили його кармінові, немов витиснені з глазурі, її вуста, повні руки, голі плечі й високі груди, що виразно вимальовувалися під прозорого блузкою. Альбертові здавалося, що на пишному тілі вдови от-от лусне шкіра — таке воно було туге, здорове, свіже. «Гризнути б її — захрумтіла б на зубах, як яблуко», — подумав він.

— Ми поки що будемо майже самі в домі,— щебетала Рачинська, кокетливо схиливши голову набік. — Правда, з учорашнього дня в мене оселився один молодий архітектор. Після війни несподівано виявилося, що дехто в нашому містечку має чималий капіталець. Хочуть ставити будинки, вілли. От і знадобився їм здібний архітектор. На початку окупації в нашому місті було гетто. Тутешні євреї були заможні, отож деякі нажилися на їхній біді.

Альбертові відвели простору кімнату в бельетажі з невеличким балконом, що виходив на північ. Звідти було видно занедбаний сад, у тих місцях, де колись квітли клумби, буяли кущі. В саду росло багато беріз; він знав, що ніколи не гулятиме там — вигляд беріз наганяв на нього тужливі спогади.

Плата за перебування в пансіонаті папі Рачинської виявилася такою високою, що Альберт мало не пирснув від сміху. Проте йому вдалося удати з себе байдужого, немовби він не орієнтувався у вартості грошей.

Він попросив, щоб після ванни йому принесли обід у кімнату.

— Архітектор буде дуже розчарований, — не вгавала господиня. — Він так чекав нового пожильця, щоб мати товариство за столом. Моєї персони йому зовсім недостатньо, — скаржилася вона, розтягуючи слова, як примхлива дитина.

Альбертові раптом стало огидно. Він відповів досить різко:

— У мене була важка й довга подорож. Я три доби не спав, промерз, весь у грязюці й страшенно хочу їсти. Ви розумієте!?

Потім ґречно, але рішуче відсторонив її і пішов у ванну.

Гаряча вода позбавила його решти сил. Ледве тримаючись на ногах, він повернувся до своєї кімнати. Обід уже чекав його на столі. Альберт їв жадібно, швидко, майже мліючи від страшенної втоми. Зусиллям волі примусив себе підвестися, повернути ключ у замку й поставити на запобіжник

пістолет.

Альберт прокинувся об одинадцятій вечора. На віллі Рачинської панувала цілковита тиша. Умившись холодною подою, Альберт помітив, що губи в нього порепалися, стали шершаві, як тертка. Він одягся й тихенько спустився вниз.

У вітальні горіло світло, але було порожньо. Альберт пройшов у передпокій, накинув плащ, відімкнув па дверях пружинний замок і навшпиньки вийшов надвір, намагаючись якомога тихіше причинити за собою двері.

Під найближчим вуличним ліхтарем він зупинився й глянув на годинник. Часу залишалося ще дуже багато, і Альберт, борючися з поривами вітру, що налітали раз у раз, поволі рушив до міста.

Близько дванадцятої він уже йшов головною вулицею. Наддав ходи. Альберт уперше був у цьому містечку, проте досі він крокував так упевнено, немовби знав тут кожен камінь, кожен будинок.

Він зупинився на залізному мосту, перекинутому через невелику річку. Мрячив дощ. Світло поодиноких ліхтарів, здавалося, ще сильніше підкреслювало нічну темряву. Монотонно гули над мостом телеграфні дроти. Десь далеко в місті торохтіли по бруку колесами підводи.

Альберт чекав хвилин десять. Несподівано вулицю залило яскраве сяйво фар. Велика легкова машина поволі їхала через міст, смуги світла старанно промацували бруківку. Альберт нерухомо стояв над самісінькою брівкою тротуару. Машина безшумно зупинилась. Дверцята прочинилися, і за хвилю Альберт напівлежав у теплій темній кабіні.

Не доїжджаючи узлісся, машина повернула назад. Альберт відчув у руці два конверти. Один плоский, легенький, другий товстий, важкий.

— У першому рекомендаційний лист від прелата, [6] а в другому — долари, — звернувся до нього Міколай. — Грошей не дуже багато. І на більше не розраховуй. Перелічи, щоб потім не мав ніяких претензій, і розписку підпиши.

— Злидні,— промимрив Альберт. — За кого вони нас мають, Міколаю?

Обидва розсміялися.

Машина зупинилась на узбіччі дороги. Міколай увімкнув усередині світло, і Альберт уважно, час від часу послинюючи вказівний палець, перелічив банкноти.

6

Прелат — у католицькій церкві почесна назва кардинала, архієпископа та єпископа.

— Ну от… — зітхнув він, ставлячи свій підпис на клаптику паперу.

Потім оглянув з усіх боків тонкий конверт із листом від прелата. Прочитав адресу. Застогнав.

— Ти знаєш, хто такі ці камедули?

— Не знаю, терпіти не можу церковних служників.

— Це найсуворіший чернечий орден. Вони складають обітницю мовчання. Ані слова за все життя, уявляєш собі!

— Ти приїхав сюди з Англії, щоб знайти «кришталеве дзеркало». Здається, в кляшторі є кілька видань шістнадцятого сторіччя, якісь щоденники того часу. Зрештою, я на цьому не розуміюсь. Хочу тільки тебе застерегти. В цьому кляшторі, напевно, не все гаразд — прелат дуже неохоче приготував для тебе цього рекомендаційного листа.