Операція «Вольфрам»
Шрифт:
— Ваша фірма не має жодного корабля, і купили ви її за кілька десятків тисяч доларів, — знову засміявся Ціммерман. — Кому ви очі замилюєте?
— Проте в цілому вона коштуватиме близько трьохсот тисяч. Я дав лише завдаток.
— Коли ви доплатите решту, колишній власник передасть вам два кораблі, які плавають під прапором компанії. Перше ніж зв'язатися з вами, я добре вивчив стан справ Ліверпульської суднової компанії.
— Ці два старі невеличкі корита розлетяться в морі на друзки.
— На
— А екіпаж для суховантажу? — поцікавився Міллер. — То мусять бути надійні люди.
— Я знаю одного чоловіка в Піреї, — відповів Ціммерман. — Такий собі Літакіс. Він дооре знається на подібних справах. Літакіс підшукає нам капітана й підбере надійний екіпаж. Це річ проста. Головне — пропхати нашу справу в Кейптауні й уладнати все в Бразілії. Коли ви зможете вилетіти туди?
— Навіть завтра.
— Я повернуся на три дні в Роттердам, а на четвертий буду в Ріо.
— Гаразд. Отже, через чотири дні ви зустрічаєтесь у Ріо-де-Жанейро в готелі «Шератон».
— Якщо це потрібно.
— Така умова покупця, — Ганс Ціммерман підвівся, даючи зрозуміти, що нарада скінчилася. — Аби остаточно все конкретизувати, вдруге зберемося після того, як пан Міллер матиме контракт з африканцями. До того часу пан Габон підшукає відповідний корабель, щоб потім швидко купити його.
Коли двоє бізнесменів вийшли, Ціммерман, сміючись, мовив до товариша:
— Бачиш, з якими злодіями доводиться мати справу? Кожен з них намагається обдурити іншого. Тому я одразу визначив кожному його роль і межу заробітку.
— Вони й так зароблять багато, не маючи ані цента. Злодійство, та й годі!
— Ти також нічого не маєш, а заробиш, мабуть, найбільше. Серед вас я найбагатший, а мені перепаде найменший шмат із цього пирога. Хоч моя роль не така вже й мала. Я мушу диригувати вами, слідкуючи, аби не пересварилися завчасу.
— І ти не видаєш ані цента, хіба що на коньяк та лікери, які ми випили. І зовсім не ризикуватимеш.
— Який там ризик! Якщо ви матимете гроші, то можна знайти тисячу способів, аби цього ризику уникнути.
— Де нам знайти покупця, котрому ми офіційно продамо вольфрам?
— Я вже думав над цим. Гадаю, можна буде намовити японців. Зараз це високорозвинена країна, з якою навіть американці мусять рахуватися. Японці мають тісні економічні зв'язки з Бразілією, тому офіційні власті дадуть дозвіл на вивезення руди в Японію швидше, аніж будь-куди. Окрім того, шлях від гирла Амазонки до Японії пролягає біля Південної Африки. Це дуже полегшує справу.
— Маєш рацію.
— Коли ти повернешся з Бразілії і матимеш у кишені попередній контракт з африканцями, то відразу полетиш у Токіо.
Розділ VI
«СІРІ
В аеропорт їхало четверо чоловіків: Ганс Ціммерман, Антон Міллер, водій та особистий секретар Ціммермана — невідомо якої національності молодик атлетичної статури. Бізнесмени сиділи позаду, а секретар біля водія.
— Ти купив цей «мерседес» в Англії, бо, бачу, кермо з правого боку?
— Так зручніше.
Проминувши вузенькі покручені вулиці Стамбула, вони виїхали на автостраду, що вела прямо в аеропорт.
— Від самого порому за нами їде якийсь сірий автомобіль БМВ. Я вже давно слідкую за ним. У ньому сидить двоє чоловіків: в темних окулярах і насунутих на чоло кашкетах.
— Можливо, вони також їдуть в аеропорт або в Адріанополь, — Ціммермана зовсім не схвилювали слова водія.
— Їдуть слідом. Я навмисно вибрав у місті не найкоротший шлях і намагався відірватися. Та вони увесь час тримаються за нашим авто.
— Про всяк випадок приготуйтеся, хлопці. А може, спробуємо все-таки утекти від них?
— Нічого не вийде, У них автомобіль, мабуть, потужніший.
— Сядь нижче, поглянь на мене, — порадив Ціммерман товаришеві, натягуючи на задню й бічні шибки жалюзі, зроблені з тонкої сталі.
— Автомобіль броньований, — додав секретар. — Хіба що протитанкові гранати могли б пробити його, але вони, мабуть, не скористаються ними.
— Зараз побачимо, — водій спокійно їхав далі, лише трохи зменшив швидкість.
Сіре авто наздогнало «мерседес» і почало обганяти. Автострада перед ними саме була вільна.
Молодий чоловік, що сидів біля водія БМВ, раптом відчинив шибку й посипалися постріли з автомата. Кулі, мов горох, відбивалися від дверцят «мерседеса» та від його шибок.
Зненацька водій «мерседеса» загальмував так, що сіре авто опинилося на кілька метрів попереду. Тоді секретар Ціммермана виставив крізь вентиляційну шибку пістолет з великим, як у ракетниці, дулом і два рази вистрелив. Сірий автомобіль одразу спалахнув. «Мерседес» проминув його і рвонув уперед.
— От і все, — спокійно мовив Ціммерман.
— Ми не зупиняємось?
— А навіщо?
— Щоб пристрелити їх або спіймати і порозмовляти.
— Не думаю, щоб вони вибралися з охопленого вогнем автомобіля. Подивися, — Ціммерман відслонив задню шибку. Біля БМВ, яке горіло на узбіччі, зупинялися інші автомобілі.
— Це мій скромний винахід, — пояснив Ціммерман. — Спеціальний пістолет великого калібру з хімічними кулями. Пробивши метал, вони вибухають, і фосфор палить усе всередині. Ця іграшка коштувала чимало грошей, зате, як бачиш, вона виправдала себе.