Оранжеве серце

Михановский Владимир Наумович

– Уго, йди обідати! – кликала мене мати.

– Йду, мамо, – вдесяте відповідав я, не маючи сили відірватися від чарівного видовиська, котре відкривала переді мною система

оптичних лінз.

У батька була велика бібліотека з астрономії та астрофізики, і незабаром я захопився читанням. Мою дитячу уяву вражали грандіозні картини космосу. Приблизно в той же час я став систематично переглядати мікрофільми зі звітами про польоти кораблів у міжпланетні простори.

Пам’ятаю, одного разу я допізна засидівся в бібліотеці. Старий годинник прокував дванадцять, потім першу годину ночі (в школі починалися екзамени, і роботи було чимало).

Кінець кінцем я згорнув грубий конспект, ляснув долонею по вініловій оправі. На сьогодні досить. Я підвівся, позіхнув, ступив крок до стелажів. Полиці, щільно заставлені книжками, мікрофільмами та блоками біопам’яті, сягали аж під стелю. Тут були старовинні трактати, зоряні довідники і найновіші каталоги –

батько мало не щодня приносив із пошти важкенні бандеролі.

Задерши голову, я оглянув полиці. Скільки тут непрочитаного і непроглянутого! Мою увагу привернув шкіряний корінець якоїсь прадавньої книжки. Я присунув стілець і дістав грубий зачитаний фоліант. Книжка й справді була досить солідного віку. Я вже не пам’ятаю точно, якого саме року її видрукували, та здається, то була друга половина двадцятого століття.

Я стер рукавом пил з оправи. Стародавній шрифт, пожовклий від часу папір… Це був популярний підручник з астрономії. Цікаво, чим тоді займалися вчені? Я навмання розгорнув книжку. Формули, таблиці, цифри, цифри… «Що нас чекає на Місяці…» «Розрахунки траси на Венеру…» «Зодіакальне світло…» «Найновіша теорія тяжіння…» Гм, найновіша! її ж було спростовано буквально за якихось п’ять років. «Улюблениця шести сонць…» Цікаво! Я сів у крісло, присунув настільну лампу і став читати.