Останнiй дюйм (Останнiй дюйм - 1) (на украинском языке)

Олдридж Джеймс

Хлопчик пiдозрiливе глянув на батька, але тут же з великим завзяттям узявся знову за камiння. Коли Девi пробував пiдiймати надто важкi брили, Бен казав йому, щоб вiн не напружувався.

– У життi можна зробити все, що завгодно, Девi, - промовив вiн кволим голосом, - якщо не надiрвешся. Не надривайся.

Вiн не пам'ятав, що ранiше давав синовi такi поради.

– Так, але ж скоро вже смеркне, - сказав Девi, коли скiнчив роботу.

– Смеркне?
– розплющив очi Бен. Було незрозумiле, чи то вiн задрiмав, чи знову знепритомнiв.
– Це не присмерк. Це вiє хамсин.

–

Ми не можемо летiти, - сказав хлопчик.
– Ти не зумiєш вести лiтак. Краще й не пробувати.

– Е, - заперечив Бен з тiєю навмисною лагiднiстю, вiд якої йому ставало ще сумнiше, - вiтер сам донесе нас додому!

Вiтер мiг вiднести їх куди завгодно, тiльки не додому; а коли вiн подме надто сильно, вони не побачать пiд собою нi посадочних знакiв, нi аеродромiв - нiчого.

– Рушаймо, - знову сказав вiн хлопчиковi, i той з новою силою взявся тягнути його, а Бен вiдштовхувався, доки не опинився на саморобних схiдцях з коралової брили бiля дверцят. Тепер лишалося найважче, але вiдпочивати не було часу.

– Обв'яжи менi груди рушником, лiзь у лiтак i тягни, а я буду вiдштовхуватись ногами.

Ех, коли б вiн мiг рухати ногами! Видно, щось сталося у нього з хребтом; вiн тепер був майже певен, що кiнець кiнцем усе-таки помре. Головне - вижити до Каїра i показати хлопцевi, як посадити лiтак. Цього буде досить. Тiльки на це вiн надiявся, це була його найдальша мета.

I ця надiя допомогла йому забратися в лiтак, вiн вповз у кабiну зiгнувшись, напiвсидячи, майже непритомний. Потiм спробував сказати хлопцевi, що треба зробити, але не змiг вимовити й слова. Хлопця охопив страх. Обернувшись до нього, Бен вiдчув це i зробив ще одне зусилля.

– Ти не бачив, я витягнув з води кiноапарат? Чи залишив його в морi?

– Вiн унизу, бiля води.

– Пiди принеси його. I маленьку сумку з плiвкою.
– Тут Бен пригадав, що заховав зняту плiвку в лiтак, щоб уберегти її вiд сонця.
– Не треба плiвки. Вiзьми тiльки апарат.

Слова його звучали буденно, i повиннi були заспокоїти наляканого хлопця. Бен вiдчув, як гойднувся лiтак, коли Девi, стрибнувши на землю, побiг по апарат. Вiн знову почекав - цього разу вже довше, - щоб прийти до пам'ятi. Треба було вникнути в психологiю цього блiдого, мовчазного, настороженого i надто слухняного хлопчика. Ех, коли б вiн знав його краще!..

– Застебни мiцно ременi, - сказав Бен.
– Допомагатимеш менi. Запам'ятовуй. Запам'ятовуй усе, що я скажу. Зачини свої дверцята.

"Знов непритомнiю", - подумалось Бену. Вiн поринув на кiлька хвилин у легкий, приємний сон, але старався зберегти останню нитку свiдомостi. Вiн чiплявся за неї. Адже це було єдине, що лишалося в нього для врятування сина.

Бен не пам'ятав, коли вiн плакав, але тепер зненацька вiдчув на очах безпричиннi сльози. Нi, вiн не думає здаватись! Нiзащо!

– Розклеївся твiй батько, га?
– сказав Бен i навiть вiдчув деяке задоволення вiд цiєї одвертостi. Справа йшла на добре. Вiн знаходив шлях до серця хлопчика.
– Тепер слухай...
– Бен знову одiйшов далеко-далеко, а потiм повернувся.
– Доведеться тобi взятися за дiло самому, Девi. Нiчого не вдiєш. Слухай. Колеса вiльнi?

– Так, я забрав усе камiння.

Девi сидiв

зцiпивши зуби.

– Що це нас погойдує?

– Вiтер.

Про вiтер Бен забув.

– Ось що треба зробити, Девi, - повiльно вiв батько.
– Потягни важiль газу на дюйм, не бiльше. Одразу. Зараз же. Постав усю ступню на педаль. Добре! Молодець! Тепер поверни чорний вимикач з мого боку. Чудово! Тепер натисни оту кнопку, а коли мотор заведеться, потягни важiль ще трохи. Стiй! Коли мотор заведеться, постав ногу на лiву педаль, увiмкни мотор до краю i розвернись проти вiтру. Чуєш?

– Це я можу, - сказав хлопець, i Бену здалося, що вiн почув у його голосi рiзку нотку нетерпiння, яка нагадувала чимось його власний голос. Здорово дме вiтер, - додав хлопець.
– Надто сильно, менi це не подобається.

– Коли будеш вирулювати проти вiтру, подай уперед ручку. Починай! Запускай мотор!

Бен вiдчув, що Девi перехилився через нього i ввiмкнув стартер; потiм чхнув мотор. Тiльки б не надто сильно пересував ручку, доки не заведеться мотор! "Зробив! їй-богу, зробив!" - подумав Бен, коли мотор почав працювати. Вiн кивнув, i в головi одразу ж запаморочилось вiд напруження. Бен зрозумiв, що хлопчик дає газ i намагається розвернути лiтак. А потiм його всього неначе поглинув якийсь нестерпний шум: вiн вiдчув поштовхи, спробував пiдняти руки, але не змiг i опам'ятався вiд надто сильного ревiння мотора.

– Зменши газ!
– закричав вiн якомога голоснiше.

– Добре, але вiтер не дає менi розвернутись.

– Ми стали проти вiтру? Ти повернув проти вiтру?

– Так, але вiтер нас перекине.

Бен вiдчув, що лiтак розгойдується в усi боки, хотiв виглянути, але поле зору було таке мале, що йому доводилось цiлком покладатися на сина.

– Вiдпусти ручне гальмо!
– сказав Бен. Вiн забув про нього.

– Готово!
– вiдгукнувся Девi.
– Я вiдпустив.

– Ага, вiдпустив! Хiба я не бачу! Старий дурень!
– вилаяв Бен сам себе.

Тут вiн згадав, що його не чути за гуркотом мотора i що треба кричати.

– Слухай далi! Це зовсiм просто. Тягни важiль i тримай ручку посерединi. Коли машина пiдстрибуватиме, то нiчого. Зрозумiв? Уповiльни хiд. I держи прямо. Держи її проти вiтру, не бери на себе ручки, доки я не скажу. Ну! Не бiйся вiтру!

Вiн чув, що мотор реве дужче - Девi додавав газу, - вiдчував поштовхи, погойдування машини, яка прокладала собi дорогу в пiску. Потiм лiтак почав ковзати, пiдхоплений вiтром, але Бен дочекався, доки поштовхи стали слабiшi, i знов утратив свiдомiсть.

– Не смiй!
– почув вiн здалеку.

Бен опам'ятався. Вони щойно вiдiрвались вiд землi. Хлопець слухняно тримав ручку i не тягнув її до себе; вони ледве-ледве перевалили через дюни, i Бен зрозумiв, що хлопцевi потрiбно було багато мужностi, щоб не смикнути вiд страху ручку. Рiзкий подув вiтру впевнено пiдхопив лiтак, але потiм вiн провалився в яму, i Бену стало дуже погано.

– Пiднiмись на три тисячi футiв, там буде спокiйнiше!
– крикнув вiн.

Йому треба було витлумачити синовi все це до вiдльоту, адже Девi тепер важко буде його почути. Ще одна дурниця! Не можна втрачати розуму i весь час робити дурницi.