Острів Тамбукту
Шрифт:
— Уряд Англії все знає, — сказав контр-адмірал. — Я повідомив наше міністерство, і воно вдалося до певних заходів, повідомило особисто Черчілля, але й після цього становище не змінилося. Коменданта досі не замінили, а його гармати мовчать, як і раніше. Ангра-Пекен лишається німецькою базою, незважаючи на те, що в першу-ліпшу хвилину може стати англійською, причому без особливих жертв і зусиль.
Я пригадав історію Ангра-Пекена. Понад шістдесят років тому німецький торговець Ліндерец закупив у тубільців землі вздовж затоки Ангра-Пекен за двісті рушниць і дві тисячі марок. Ці землі послужили точкою опори німецької колоніальної політики в Африці. Вже через кілька
26
Таємницю Ангра-Пекена було розкрито тільки наприкінці війни. Метою німецьких підводних човнів було перешкоджати американським транспортним кораблям перевозити зброю до Персидської затоки. Частина цієї зброї йшла в Радянський Союз, а більша частина залишалася в Персії. Англійці вважали, що Сполучені Штати загрожують їхнім інтересам у Персії, і вирішили стати їм на перешкоді, давши «свободу дії» німецьким підводним човнам, з умовою, що вони не нападатимуть на англійські кораблі, а тільки на американські. Ця таємна угода між дипломатами Черчілля і Гітлера була спрямована не стільки проти інтересів Сполучених Штатів Америки, скільки проти Радянського Союзу.
— Те, що відбувається у Ангра-Пекені — містерія, — вів далі контр-адмірал. — Але настане час, і її буде розкрито, а винних засуджено історією. А втім, досить про це говорити… — і, звернувшись до мене, сказав: — Все-таки ви мені не відповіли, чи згодні ви вести переговори з вождем племені від мого імені?
— Так, сер.
— Дякую. Чи можете ви зараз піти до нього?
— Так, сер.
— Дякую. Скажіть йому, що плем'я може спокійно повернутися до своїх домівок. Я гарантую життя і цілість майна тубільців. Ви мене розумієте?
— Дуже добре, сер.
— Скажіть йому також, що я хочу говорити особисто з ним і запрошую його на корабель як гостя.
— Навряд чи він прийде.
— Чому?
— Побоїться.
— Побоїться? Після того, як я дам слово, що він буде моїм гостем?
— Так.
— Ото вони такі недовірливі, ці дикуни?'
— Навпаки, вони були дуже довірливі, але після того, як японці напали на них…
— Розумію, — перебив мене контр-адмірал. — Але ви поясніть вождеві, що японці — й наші вороги. Скажіть, що я їх переміг і зараз вони мої полонені. Скажіть йому й те, що я звільнив острів від японських загарбників, і всі тубільці тепер під захистом американського прапора, на якому написано «Свобода і демократія». Ви мене розумієте?
— Я вас розумію, сер, але вождь вас не зрозуміє. Він навряд чи зможе відрізнити японський фашизм від американської демократії.
— Невже він такий дурний?
— Не те щоб дурний… Навпаки, він од природи розумний чоловік. Але тут немає політичного суспільства, і такі слова, як фашизм, демократія незрозумілі для племені. В їхній мові немає таких слів. В оцінці людей у них є лише два поняття: добрий чоловік і поганий
— Чудесно! — вигукнув контр-адмірал. — Скажіть вождю, що я добрий чоловік, його приятель і захисник. Він же зрозуміє це?
— Так, він-то зрозуміє, а от чи повірить?
— А чому ж ні? — запитав контр-адмірал трохи непевним голосом.
— Тому що плем'я надто багато потерпіло від японців…
— Знову ці японці! — поморщився контр-адмірал. — Я ж вам сказав, щоб ви пояснили вождеві, що ми вороги японців і будемо їх бити скрізь, де знайдемо. Ми боронитимемо плем'я від усіх і всіляких ворогів. Будемо його оборонцями, — розумієте?
— Розумію, сер. Ну, а якщо вождь скаже, що вони не мають потреби в оборонцях?
— Він не може цього сказати! — підвищив тон контр-адмірал. — Острів був окупований японцями, і я його звільнив. Закликаю всіх жителів повернутися до домівок і зайнятися мирною працею. І якщо японці знову спробують напасти на острів, то матимуть справу зі мною. Поясніть вождеві, що для його племені в тисячу разів краще стати союзником Сполучених Штатів Америки, ніж рабами японців. Скажіть йому, що мій уряд укладе з ним угоду про захист і допомогу. Сподіваюсь, він буде задоволений цією пропозицією. Отож, не гаймо часу. Коли ви можете зустрітися з ним?
— Сьогодні ж.
— Хіба він так близько?
— Так, він не дуже далеко звідси.
Контр-адмірал заплющив очі, трохи помовчав і сказав:
— Гаразд… Не забудьте запросити його на корабель. Я хочу говорити з ним особисто.
— Зрозуміло, сер, — ввічливо сказав я, встаючи. — Я передам вождеві все, що ви мені сказали. Але… у мене є до вас прохання. Дозвольте відвезти його дочку…
— Чию дочку? — здивовано запитав контр-адмірал.
— Дочку вождя. Вона була в полоні у японців і приїхала з нами на ваш корабель. Зараз вона чекає нагорі, на палубі.
— Як можна! — вигукнув контр-адмірал і, обернувшись до ад'ютанта, який стояв біля дверей, суворо спитав: — Чому ви мені не сказали про це, Чарлі? Дочка вождя! Зараз же приведіть її сюди!
Ад'ютант вискочив із салону і незабаром повернувся разом із Зінгою. Вона боязко увійшла, озираючись на всі боки. В її очах світилися страх і подив. Ще в моторному човні я встиг пояснити їй, що пакегі перемогли жовтих дияволів. Вона зрозуміла, що корабель, на який ми їдемо, належить переможцям, і коли ми зійшли на палубу, вона спитала мене, чи пакегі кращі від жовтих дияволів, чи вони теж замкнуть її, як ті, в якусь темну нору. Я заспокоїв її, запевнивши, що пакегі звільнять її і вона повернеться до своїх. Тепер Зінга стояла перед контр-адміралом і ніяково переступала з ноги на ногу.
Контр-адмірал встав і, наблизившись до неї, сказав з легким поклоном:
— Вітаю вас із свободою, міс… Прошу вас почувати себе на моєму кораблі як дома. Перекладіть їй це, сер, — повернувся він до мене.
Я сказав дівчині:
— Цей чоловік — каліман біля (великий чоловік), тана пакегі. Він каже, що його великий човен — твій і все на ньому — твоє.
— Я хочу додому, — тихо мовила Зінга.
Я передав контр-адміралові її бажання. Він примружив очі й сказав:
— О, нема нічого легшого! Але звичай гостинності не дозволяє мені відпустити її одразу. Перш ніж поїхати, вона мусить поїсти й відпочити. Я накажу надати їй окрему каюту.
— Навіщо вам турбуватися, сер? — сказав я. — Дочка вождя хоче зараз же їхати. Якщо ви їй дозволите поїхати зі мною, за дві-три години вона буде у своїх.
Але контр-адмірал не погодився. Він заявив, що особисто передасть Зінгу її батькові і нізащо на світі не позбавить себе цієї приємності…