Острів Тамбукту
Шрифт:
— В Англію! — крикнув Сміт, і очі його засвітилися радістю. — Це правда?
— Так, — підтвердив ад'ютант. — Через чотири дні «Лінкольн» вирушає. Капітан пообіцяв старику взяти вас.
Плантатор був настільки збуджений новиною, що не знав, що робити, і тільки повторював:
— Англія! О, ви не знаєте Англії! Велика країна, сер! Лондон! О, ви не уявляєте, що таке Лондон!
Він говорив до ад'ютанта, а Стерн мовчки дивився на прибулий корабель. Він був сумний, бо знав, що йому не скоро вдасться побачити свою дочку.
Сміт помітив його настрій і запитав:
— Чому ви сумні, Стерн? Хіба ви не чули, що сказав
— Додому? — повторив Стерн. — У мене немає дому ні в Лондоні, ні де б то не було в Англії.
— Немає дому? Не маєте свого дому, Стерн?
Стерн не відповів. Сміт зніяковів і почав жувати сигару, що диміла в його зубах. Потім сказав:
— Нічого, Стерн, це невелика біда. І без дому Англія — така ж ваша батьківщина, як і моя, і ви повинні радіти не менше, ніж я, швидкому поверненню.
— Я радію, — тихо сказав Стерн. — Може, дужче, ніж ви…
— Не видно, Стерн, не видно…
— А ви що хочете? Щоб я бив себе в груди і кричав, що люблю Англію? Кому це потрібно?
Після цих слів капітан Сміт замовк: чи то засоромився, чи охололо захоплення. Трохи згодом він сказав, ніби вибачаючись:
— Темперамент, сер… Не можу стримувати своїх почуттів. А ви? — обернувся він до мене. — Сподіваюсь, що й ви радієте?
— Так, — підтвердив я. — Англія набагато ближче до Болгарії, ніж острів Тамбукту. Але я думаю і про своїх друзів, які залишаються тут. Що буде з ними?
Плантатор оглянувся і, переконавшись, що ад'ютант пішов, сказав:
— Те, що сталося з американськими індійцями.
Я здригнувся від жаху, коли згадав, як жорстоко й немилосердно американські колонізатори розправилися з індійцями. Білі хазяї пролили ріки крові й пройшли через сотні тисяч трупів, доки заволоділи американським континентом.
— Ви серйозно говорите? — обернувся я до плантатора. — Контр-адмірал якось заявив, що його прапор несе свободу і демократію.
– І ви повірили йому? О, санкта сімпліцітас! [28] Контр-адмірал одверто заявив, що перетворить острів Тамбукту на військово-морську базу. А звичайною мовою це означає, що Сполучені Штати Америки загарбають острів. Контр-адмірал навіть сказав мені, без будь-якого сорому, що він розширить мою плантацію, тобто привласнить її. З цього ви можете зробити висновок, що пишеться на його прапорі.
— А чому ви не покликали мене за свідка! — посміхнувся я, згадавши колишні запевнення Сміта, що острів Тамбукту належатиме Англії, бо англійські підданці першими відкрили його і першими ступили на нього.
28
Санкта сімпліцітас— свята простота (лат.).
— Облиште жарти, — махнув рукою Сміт.
— Ні, я не жартую. Кажу вам цілком серйозно. Я був і завжди буду на боці пригноблених і скривджених. Зараз ви скривджені, і я готовий бути вашим свідком.
— Свідком! — процідив Сміт. — Перед ким? Перед вовком, який хоче з'їсти ягня… Але я цього так не залишу! О, він мене не знає! Я ніколи не зупиняюся на півдорозі, ніколи! Ми ще зустрінемося з ним, тільки за інших обставин…
Японські
— Подорож буде не особливо приємною, — попередив нас капітан. — Корабель ітиме впорожні, і хвилі кидатимуть його, як пір'їну. Найгірше буде біля мису Доброї Надії: там віють сильні вітри, часто лютують бурі, і океан завжди бурхливий. — І, посміхнувшись, він додав: — Але ви загартовані, якщо потерпіли корабельну аварію.
— Це так, сер, — сказав Сміт. — Мокрий дощу не боїться.
Капітан не забув нам сказати й про те, що в разі потреби нам доведеться допомагати екіпажеві.
— Звичайно! — жовчно сказав Сміт. — Після того як я був слугою японців, вже ніщо мене не може здивувати.
Це був натяк, тонка іронія на адресу американців, але капітан її не зрозумів. Він не знав, що контр-адмірал збирався загарбати плантацію Сміта.
Ми погодились на всі умови, які нам поставив капітан, бо «Лінкольн» був єдиним кораблем, який міг доставити нас в Європу, хоч і обхідними шляхами. Друга така нагода не скоро трапиться нам.
Як на крейсері, так і на «Лінкольні», Сміта і Стерна розмістили між командним складом корабля, а мені дали койку в приміщенні для матросів, Це мене не образило і не зробило нещасним. Як і на крейсері, матроси «Лінкольна» були чудовими людьми — іноді грубими, але завжди справедливими. На крейсері більшість команди складала молодь, що відбувала військову службу, на «Лінкольні» ж матроси були літні люди, досвідчені морські вовки, які по десять-двадцять років плавали морями й океанами. Вони самі зазнали чимало поневірянь і ставилися до мене з теплим співчуттям.
Корабель мав знятися з якоря о третій годині дня. В цей час я сидів у приміщенні для матросів. Четверо запальних гравців у белот сиділи на ковдрі, розісланій на підлозі, перекидалися веселими жартами, як це роблять усі картярі на світі, а навколо них стояло душ десять матросів і мовчки спостерігали. Раптом пролунали далекі постріли, а слідом за цим і тривожний сигнал, за яким матроси мусять одразу з'явитися на палубі. Гравці кинули карти і наввипередки побігли до вузьких залізних трапів. Я вийшов на палубу останнім. Стрілянина чулася з боку селища тубільців. Боцман швидко зліз із командного містка і закричав матросам: