Пісня Сюзанни. Темна вежа VI
Шрифт:
— Кінчаймо цей цирк, — сказав він Роланду.
— Гарна ідея, — промовив Каллем і кивнув у бік ритмічного звуку ревуна. — Це човен Тедді Вілсона. Він наш місцевий констебль. А також і єгер. — Цього разу замість м’яча він кинув Едді ключі від машини. — Поїдеш тією, що має автоматичну трансмісію. На випадок, якщо ти трохи заіржавів. На вантажівці в мене жорстка коробка передач. Поїдеш за мною, а якщо трапиться якась халепа, погудиш.
— Аякже, обов’язково, — відповів йому Едді.
Виходячи надвір услід за Каллемом, Роланд спитав:
— Знову була Сюзанна? Тому в тебе обличчя так посірішало?
Едді кивнув.
— Ми їй допоможемо, якщо зможемо, — сказав Роланд. — Але, так може статися, що
Едді розумів це. А ще він розумів, що, коли вони дістануться до неї, може вже бути пізно.
ЗАСПІВ:
Комала-ком-олі! Опинився в руках долі. Хоч ти справжній, а хоч ні, Час твій збігає не поволі.ВІДСПІВ:
Комала-ком-вісім! Час — пожежа в сухім лісі! Хоч яку ти маєш тінь, Ти висиш на долі списі.Дев’ятий куплет
ЕДДІ ПРИКУШУЄ ЯЗИКА
ОДИН
Короткий візит отця Каллагена на пошту Іст-Стоунгема, де колишній парох Джерусалемз-Лота написав поспішного листа, відбувся майже за два тижні до стрілянини в крамниці Чіпа Мак-Ейворі. Хоча адресатами на конверті значилися обидва — Аарон Діпно й Кельвін Тауер, записка всередині призначалася останньому, і тон її важко було назвати дружнім:
27.06.77
Тауере…
Я друг того чоловіка, котрий допоміг вам з Андоліні. Де б ви не перебували, ви мусите зараз же звідти виїхати. Знайдіть собі стодолу, намет чи навіть покинутий курінь, якщо не трапиться чогось іншого. Можливо, вам і не буде там комфортно, але пам’ятайте, альтернатива — смерть. Я пишу це з повною відповідальністю за кожне своє слово! Залишіть світло ввімкненим там, де ви мешкаєте зараз, і вашу машину також залишіть в гаражі або на під’їзній алеї. Напишіть, у якому напрямку ви вирушили, і сховайте цю записку під килимком на підлозі перед водійським сидінням або під сходами заднього ґанку. Ми вийдемо на зв’язок з вами. Пам’ятайте, що ми єдині, хто може звільнити вас від того тягаря, що лежить на вас. Але якщо ми допомагаємо вам, ви також мусите нам допомагати.
І хай цей ваш візит на пошту буде ОСТАННІМ! Хіба можна бути таким дурнем???
Каллаген ризикував життям, залишаючи це послання, і Едді, під чарами Чорної Тринадцятки, ледь не втратив власне. А який результат від того, що вони наражалися на серйозну небезпеку? Аякже, Кельвін Тауер безжурно прогулювався Західним Меном, шукаючи, де б його в цій провінції прикупити собі рідкісних книжечок або виданих невеликим накладом.
Їдучи трасою 5 за Джоном Каллемом, а потім повертаючи услід за ним на Діміті-роуд, тим часом як безмовний Роланд сидів поряд, Едді ледь стримувався.
«Треба було б засунути руки в кишені і прикусити собі язика», — думав
ДВА
Приблизно за дві милі від траси 5, «Ф-150-й» Каллема звернув з Діміті-роуд. Поворот було позначено двома щитами на іржавому стовпчику. На одному з них був напис Рокет-роуд. Під ним висів інший щит (ще іржавіший!) з обіцянками: БУДИНОЧКИ НА БЕРЕЗІ ОЗЕРА — ТИЖ. МІС. АБО СЕЗ. «Ракетна» дорога була радше путівцем, що петляв між дерев, і Едді тримався віддалік «форда» Каллема, уникаючи того пишного пилового хвоста, що тягнувся за машиною їхнього нового друга. Картомобіль теж був «фордом», якась анонімна дводверна модель, чию назву Едді міг взнати, хіба що подивившись на хромований напис ззаду або вичитавши її з документів на це авто. Але він відчував ледь не релігійне піднесення від самого сидіння за кермом, від того, що під ним не один кінь, а кілька сотень, готових поскакати вперед від найлегшого поруху його правої ноги. Також йому приємно було чути, як залишаються позаду й віддаляються звуки сирен.
Їх поглинули тіні нависаючих гілок. Запах сосни був одночасно солодким і гострим.
— Мальовнича місцевість, — сказав стрілець. — Тут можна було б гарно розслабитись. — І більше не промовив ні слова.
Ваговоз Каллема поїхав повз пронумеровані під’їзні алеї. Під кожним номером дрібними літерами було написано ОРЕНДА ДЖЕФФОРДС. Едді вже було хотів нагадати Роландові про одного Джеффордса, якого вони знали у Кальї і дуже добре його пізнали, але передумав. Навіщо пережовувати очевидне.
Проминули номери 15, 16 і 17. Каллем трохи пригальмував біля № 18, але одразу ж вистромив руку у вікно й махнув їм, щоб їхали за ним далі. Едді готовий був рухатися далі й без цього його жесту, точно знаючи, що будиночок № 18 — не той, що їм потрібен.
Каллем повернув на наступну алею. За ним і Едді, тепер колеса автівки зашепотіли по товстому шару опалих соснових голок. Знову серед дерев почала проблискувати голубінь, але, коли вони врешті під’їхали до № 19 і їх очам відкрилася вода, Едді побачив, що тутешнє озеро не природне, як Ківейдін, а штучний ставок. Либонь, не набагато ширший за футбольне поле. Схоже, що будиночок був двокімнатним. На озеро дивився ґанок із закритою верандою, де стояло двійко пошарпаних, проте, на вигляд зручних крісел-гойдалок. На даху стирчав жерстяний димар. Гаража не було, і машина не стояла перед будинком, хоча Едді ніби примітив місце, де вона могла стояти. А втім, з цією лісовою підстилкою важко було розпізнати напевне.
Каллем заглушив свій двигун. Так само зробив Едді. Тепер залишилося лише хлюпання води об камені, подих бризу в соснах й негомінкі пташині співи. Поглянувши праворуч, Едді побачив, що стрілець сидить, мирно склавши на колінах свої артистичні руки з довгими пальцями.
— Які маєш відчуття? — спитав Едді.
— Спокій, — відповідь прозвучала на кальїнський манер: спуооокій.
— Тут є хто?
— Гадаю, так.
— Небезпека є?
— Угу. Поряд зі мною.
Едді подивився на нього ошелешено.
— Ти, Едді. Ти ж хочеш його вбити, хіба ні?
Замислившись на хвильку, Едді визнав, що так воно й є. Так проявлялася та частина його особистості, проста й дика, якої він іноді сам сахався, але існування її заперечувати не міг. Та хто, врешті-решт, виховав її в ньому, хто вигострив її до смертельного блиску? Роланд кивнув.
— Посеред багаторічних мандрів пустелями на самоті, як і годиться анахорету, в моєму житті з’явився юний плаксій, єдиним бажанням котрого було не припиняти приймати наркотики, які дарували йому хіба що шмарклі та відчуття сонливості. Той нахабний, самозакоханий, чорноротий тюхтій, що майже не мав позитивних рис…