Північна Одіссея
Шрифт:
Зі збірки «Віра в людину» взята новела «Тисяча дюжин», вона суттєво відрізняється від раніше розглянутих уже самим типом героя, людиною сильної волі, але обмеженою («обережний, надзвичайно практичний і трудолюбивий чоловік, чию душу ніколи не бентежили мрії»). Дія в цій збірці так часто переноситься до Каліфорнії, що виникає враження: письменникові вже надокучила Північ. І дійсно, наступна з «північних збірок» — «Любов до життя» — вийде лише за три роки по тому, проте вона виявиться однією з кращих у циклі.
Новели цієї збірки — своєрідні письменницькі експерименти над сутністю людини, які він проводить, зіштовхуючи своїх персонажів з «непередбаченим». До експерименту Джек Лондон вдавався ще в першій збірці, скажімо моделюючи робінзонаду в новелі «У далекій країні»: зимівля зводить докупи двох персонажів, різних в усьому, крім дріб'язковості й егоїзму, таких людей Лондон називав «випадковими» на Півночі. Зачинені в маленькій хатині, вони, як павуки в банці, нищать один одного. Аляска для цивілізованої людини сама по собі є Робінзоновим островом, тому звернення
Принципово важливим в «експериментальних» сюжетах збірки є момент вибору, що мають робити герої. Екстремальна ситуація захоплює зненацька й безіменного персонажа «Любові до життя», проте тут вона стає перевіркою не стільки свідомих моральних, скільки неусвідомлюваних вітальних сил. Оповідання якнайкраще унаочнює перенесення дарвінівської теорії природного добору на людський світ. Знеможена людина і вмираючий від хвороби вовк змагаються за життєдайний шмат живої плоті, яким вони є один для одного. Перемагає людина, у цій сумнофарсовій ситуації вона доводить, що є вищим створінням. Та діють й інші закони, «біологічно» не обґрунтовані, проте у світі, витвореному Лондоном, практично так само невідворотні: це закони моральні. Звернімо увагу на результат вибору того, хто майже весь час перебуває «за кадром»: залишивши товариша у скрутному становищі, Білл зникає за пагорбом, щоб знову «матеріалізуватися» — у вигляді кісток. Та є в новелі й інша ситуація, доволі важлива при моральній оцінці персонажів: рятуючи життя, головний герой залишає важку торбинку із золотом, в той час як Білл ніс її до останку.
Аляска у Лондона відтворена із сумлінною точністю, цей «краєзнавчий» матеріал, безумовно, становить значний інтерес. Та все ж це не справжня історична Аляска, не її «науковий» образ, а імаго, образ, витворений письменником. Він так само є справжнім і вигаданим, як Лондон у Діккенса чи Італія у Стендаля. Аляска у Джека Лондона — це територія, де людина, позбавлена захисту цивілізації, може покладатися лише на свої внутрішні вітальні потенції. Північ стає жорстокою перевіркою фізичних і духовних сил героїв, яку не витримують кволі та зманіжені, егоїстичні та пожадливі. Давно помічено, що персонажі Лондона ідуть на Аляску за золотом, та, зрештою, воно не так уже й багато для них важить. Простежується закономірність: межу закону, морального чи юридичного, переходять, як правило, ті, кого переслідує манія збагачення («Чоловік Зі Шрамом», «Непередбачене»), вони ж майже завжди гинуть («Тисяча дюжин»). Є традиційна для неоромантичної літератури сюжетна ситуація, її Лондон пізніше розгорне у романі-сценарії «Серця трьох» (1915): важкодоступне місце, де безліч коштовностей, а довкола — скелети загиблих людей. Спроектована на північний світ, вона виглядає так: загублений серед засніжених гір глибокий каньйон, на дні якого блищать самородки золота, і самотня хижа з останками людей, які не змогли розлучитися зі знахідкою («Північна Одіссея»). Зневага до грошей — характерна риса більшості позитивних персонажів Лондона, що також засвідчує романтичний струмінь в його творчості, адже відомий постулат романтиків: «Де починаються гроші, там закінчується мистецтво».
До цієї ж збірки входить й надзвичайно цікава новела «Стежиною примарних сонць», проблематика якої є суто естетичною. Вона висвітлює питання рецепції художнього твору, зв'язків мистецтва й життя, почасти розкриває розуміння Лондоном природи художньої творчості. Цю новелу також можна назвати письменницькою «самоілюстрацією», або, перефразувавши Поля Верлена, — «Підспівами під Джека Лондона».
У творчості Лондона органічно переплітаються дві основні тенденції американської літератури на межі XIX–XX століть — романтична, що йде з глибин минулого століття, і натуралістична, яка тільки-но формувалася (Ф. Норріс, С. Крейн та ін.). Зв'язок Лондона з романтизмом цілком природний, адже в Америці, на відміну від Європи, епоха романтизму тривала майже впродовж усього XIX століття. Художні моделі й концепти романтизму, виразно відчутні у північних оповіданнях, присутні і в подальших його творах. Типово романтичним є притаманне більшості творів Лондона протиставлення природного і цивілізованого станів людини, а на рівні художньому — поетика контрастів, ретельність при відтворенні «місцевого колориту» певного краю чи регіону. З «великою американською подорожжю», розпочатою романтиками, що відкривали свою країну читачам, споріднений лондонівський мотив дороги. Продовжив письменник і тему колонізації вільних просторів, але тепер уже Півночі, й протистояння корінного населення і білих завойовників, започатковану Ф. Купером. Не пройшов він і повз «морські» романи Г. Мелвілла, пригодницькі за формою, але філософські за змістом. Водночас багатьма своїми гранями творчість Дж. Лондона близька до неоромантизму, передусім англійського, і вписується в його контекст; особливо відчутний у нього перегук з творами Р. Стівенсона, Д. Конрада і найперше Р. Кіплінга.
Та
Звичайно, до цієї моделі не сходить ні світогляд Джека Лондона, ні тим більше його творчість. У них інтегруються й інші чинники, нерідко протилежні; загалом світогляд письменника відзначається великою складністю, нескоригованістю, що, природна річ, виразно позначається на його творчості. Не був він і правовірним натуралістом, його художній світ вільний від надмірної «наукової» детермінованості і не нагадує механізм, де все діється запрограмовано, без відхилень і випадковостей. Людина в його художньому світі не є пасивним об'єктом впливів середовища і дії психофізіологічних та спадкових чинників, що надавало натуралістичним творам загального похмурого колориту. Такий підхід до людини Джеку Лондону був чужий. Головний його інтерес зосереджується на потужних вітальних силах людини; природні, біологічні за походженням, вони змушують її діяти, чинити опір обставинам і виправдовувати звання «вінець природи», і що прикметно, ці ж вітальні сили виступають у Лондона джерелом романтики, патетичного звеличення людини.
До «північних оповідань» прилягає й збірка «Пошитий у дурні» (1910), в якій наскрізним можна вважати мотив іронії долі. В оповіданні, що дало назву збірці, дія віднесена до минулого, коли Аляска ще була однією з колоній Росії. Можна навіть точно встановити час дії: Нулато, російська факторія, була спалена місцевими індіанцями у 1841 році. Ця географічна точка у Лондона постає як своєрідне «серце пітьми», осередок первісної дикості, в якому заблукав і загинув, зацькований Російською імперією, колишній член гуртка «відчайдушних юнаків, що мріяли, як і він, про незалежну Польщу з королем польським на троні» (іронією звучить те, що Лондон, за незнанням, дав йому російське прізвище). Субєнков протиставляється оточенню як істота вищої нервової й інтелектуальної організації. Водночас тут явно звучить Конрадів мотив: естета й інтелігента, якого колись надихали найвищі ідеали, поглинула первісна дикість з її атавістичним інстинктом самозбереження. До цієї збірки входить і відома новела «Розкласти багаття».
Й далеко за межами «північного» етапу були створені два цикли про Смока Беллю — добротні новели відверто розважального характеру.
Північна тема, якою б важливою не була, — далеко не єдина у творчості Лондона 10-х років XX століття. Він успішно розвиває морську тематику, започатковану юнацькими творами, й у 1904 році з'являється його перший вдалий роман «Морський вовк» — саме на цю тему. Пригодницький за формою, він сповнений вагомим соціофілософським змістом, утіленим, насамперед, в образі головного героя капітана Ларсена, носія первісних вітальних сил і переконаного індивідуаліста. Також письменник видає дві збірки на сюжети, підказані авантюрами юності: «Оповідання рибного нагляду» (1905) і вже згадувана «Дорога» (1907). Не входить до північного циклу й збірка «Кругловидий» (1906), хоча дія найкращої з її новел відбувається на Півночі.
«Каньйон з Чистого Золота» є маленьким шедевром Джека Лондона. В цій новелі оприявнюється нове розуміння письменником взаємин природи й людини: природа жива і беззахисна, небезпеку становить людина, байдужа до її краси. Наповнена плином — кольорів, звуків, форм, — ніжна, з округлими формами, невелика долина постає живою істотою і втіленням жіночого начала. Її тендітність підкреслює й обрамлює суворий пейзаж гір Півночі, яка завжди у Лондона асоціювалася з чоловічим началом. Умовну ідилічність жанрової картинки увінчує поява оленя, але й такий тривіальний хід не робить її фальшивою. Золотошукач, що порушує цю ідилію, виглядає істотою з іншого виміру, що засвідчують його безбарвне волосся й одяг, важкі черевики, різкі рухи й гучний голос. Його сповнює життя, але іншого модусу: його діловитість і цілеспрямованість створюють повний контраст «дрейфуванню», щасливо-бездумному існуванню, який є духом ідилії. Іронією звучить псалом, що співає золотошукач, не здатний прийняти «божий світ». І що цікаво, образ золотошукача з його ясно-синіми очима, кмітливістю і завзятістю мав би викликати симпатію, коли б іншим був контекст. А зараз він зневажливо уподібнюється слимакові, що «загиджував красу своїм бридким слідом».