П'ятнадцятирічний капітан

Ве?рн Жу?ль Ґабріе?ль

Отак і минала подорож. Якби не супротивний ост, то ні команді, ні пасажирам «Пілігрима» не було б на що скаржитись.

Тим часом уперті східні вітри непокоїли капітана Халла. Йому ніяк не вдавалось поставити судно на належний курс. Він побоювався, що далі, біля тропіка Козерога, почнеться зона штилю ¹⁷, а може, й ще гірша перешкода, не кажучи вже про екваторіальну течію, яка віднесе

«Пілігрим» далеко на захід. Найдужче турбувався капітан за місіс Уелдон, хоч і не був винен у затримці. Коли б по дорозі їм зустрівся якийсь трансатлантичний пароплав, що йшов до Америки, капітан умовив би свою пасажирку пересісти. Але, як на лихо, вони й досі перебували в надто високих широтах, де годі було зустріти пароплав до Панами. До того ж, сполучення через Тихий океан між Австралією та Новим Світом не було тоді таким жвавим, яким зробилось останнім часом.

Отож доводилося покладатись тільки на милість погоди. Здавалося, ніщо не могло порушити одноманітність цього плавання. Проте саме 2 лютого під координатами, зазначеними на початку нашої розповіді, трапилась перша несподівана подія.

Було близько дев'ятої години ранку. Стояла ясна сонячна погода. Дік Сенд із Джеком примостились на реї ¹⁸бізань-щогли ¹⁹й оглядали звідти всю палубу судна, а також чималий простір довкола. Позаду частину обрію затуляла грот-щогла ²⁰зі скісним гротом і прапором на флагштокові. Спереду над хвилями здіймався бушприт ²¹зі своїми трьома кліверами, що скидалися на три великих неправильних крила. Під ними надимався фок, а вгорі тремтіли на вітрі фок-марсель та фок-брамсель. Шхуну-бриг знай повертали на лівий галс ²², тримаючи якомога крутіше до вітру.

Дік Сенд саме пояснював Джекові, чому «Пілігрим» не може перекинутися, хоч і дав добрячий крен на штирборт ²³: він-бо правильно навантажений і зрівноважений у всіх своїх частинах. Аж тут хлопчик урвав його, вигукнувши:

— Що це там таке?

— Ти щось бачиш, Джеку? — спитав Дік Сенд, зводячись у повний зріст на реї.

— Так, так! Онде! — відповів малий Джек, показуючи пальцем у проміжок між великим клівером і стакселем ²⁴.

Уважно подивившись туди, куди показував Джек, Дік Сенд закричав:

— Спереду, з лівого борту, під вітром до нас, уламок судна!

Розділ III

НАПІВЗАТОПЛЕНЕ СУДНО

Вигук Діка Сенда підняв на ноги всю команду. Вільні від вахти матроси кинулись на палубу. Вийшовши з каюти, капітан Халл попрямував на ніс.

Місіс Уелдон, Нен і навіть байдужий до всього кузен Бенедікт, поспиравшись на поручні штирборту, уважно вдивлялися в судно вдалині, про яке сповістив юний матрос.

І тільки Негору не вийшов з камбуза. З усієї команди тільки його, здавалось, аніскільки не цікавила зустріч із судном.

Всі

інші уважно розглядали предмет, що погойдувався на хвилях десь за три милі від «Пілігрима».

— Що воно може бути? — спитав один матрос.

— Начебто покинутий пліт! — відповів другий.

— Може, на цьому плоті рятуються якісь нещасні після корабельної катастрофи? — мовила місіс Уелдон.

— Про все це ми зараз дізнаємось, — відказав капітан Халл. — Однак то не пліт. То скорше перехилений набік корпус корабля.

— А це, бува, не якась морська тварина, скажімо, велетенський ссавець? — озвався кузен Бенедікт.

— Не думаю, — сказав Дік Сенд.

— Що ж то все-таки, по-твоєму, Діку? — спитала місіс Уелдон.

— Перехилений набік корпус корабля, як сказав капітан Халл, місіс Уелдон. Я, здається, бачу — на сонці поблискує його оббитий міддю кіль.

— Так, так, справді схоже на те… — ствердив капітан Халл. І, повернувшись до стерничого, скомандував:

— Стерно по вітру, Болтоне! Підвертай на чверть, щоб підійти якомога ближче.

— Слухаюсь, капітане! — відповів стерничий.

— А я залишаюся при своїй думці, — знов озвався кузен Бенедікт. — Це таки справді тварина!

— Тоді це мідний кит, — зауважив капітан Халл. — Я добре бачу, як він виграє боками на сонці.

— У всякому разі, кузене Бенедікт, — сказала місіс Уелдон, — ви повинні погодитися зі мною, що цей кит мертвий. Дивіться: він зовсім не ворушиться.

— Це ще ні про що не говорить, кузино Уелдон, — затявся кузен Бенедікт. — Скільки разів зустрічали китів, що спали на поверхні води.

— Бувало й таке, — погодився капітан Халл. — Але це не кит, а судно.

— Це ми ще побачимо, — стояв на своєму кузен Бенедікт, котрий, зрештою, віддав би всіх ссавців Арктики й Антарктики за представника якогось рідкісного ентомологічного виду.

— Йди мимо, Болтоне, мимо! Не причалюй до нього. Тримайся за кабельтов ²⁵. Ми вже не заподіємо шкоди цьому брухтові, а от він нам ще може. Ще тільки бракувало, щоб він пом'яв боки «Пілігримові». Лавіруй, Болтоне, лавіруй!

Невеличкий поворот стерна — і «Пілігрим», що йшов носом просто на судно, звернув убік.

Шхуна-бриг була за якусь милю від перехиленого л корабля. Матроси розглядали його з великою цікавістю. А може, там є цінний вантаж, що його вдасться перевезти на «Пілігрим»? Відомо, що за врятування вантажу з тонучого корабля сплачується винагорода — третина його вартості. Тож і тепер — якщо вантаж у трюмі не затопило водою, вони компенсують свої втрати.

Через чверть години «Пілігрим» був уже за півмилі від напівзатопленого корабля.

Так, це був корабель, і плив він штирбортом догори. Він так накренився, що палуба стояла майже прямовисно. Із щогл не зосталось жодної. Від вант, швартових та ланцюгів теліпалися самі тільки кінці. В штирборті зяяла велика пробоїна, крізь яку видніли ум'яті досередини частини каркасу та обшивка.

— Цей корабель зіткнувся з іншим! — вигукнув Дік Сенд.

— Безперечно, — відповів капітан Халл. — Дивно, як ще він одразу не пішов на дно.

— Якщо це було зіткнення, — зауважила місіс Уелдон, — то будемо сподіватися: команду судна підібрав той корабель, який наскочив на нього.