Переспівниця
Шрифт:
Поки ми дісталися Ставки, Коїн, Плутарх та інші уже зібралися. Майже всі здивувалися, побачивши Гейла, але ніхто не наважився виставити його за двері. Я боялася переплутати, що збираюся вимагати, тож одразу попросила аркуш паперу й олівець. Уперше — з часу своєї появи тут — я виявила цікавість до того, що відбувається, і це заскочило всіх зненацька. Кілька здивованих пар очей перезирнулися між собою. Мабуть, для мене приготували нову лекцію... Проте Коїн сама подала мені аркуш паперу й олівець, і всі мовчки чекали, поки
Здається, це все. Це мій єдиний шанс, єдина можливість поторгуватися. Міркуй! Чого ти ще хочеш? І тут я плечем відчула тепло. Гейл. Я додала до списку Гейла. Не думаю, що зможу впоратися без нього.
Розболілася голова, і стало важко думати. Заплющивши очі, я почала беззвучно промовляти: «Мене звати Катніс Евердін. Мені сімнадцять років. Моя домівка — Округ 12. Я брала участь у Голодних іграх. Урятувалася. Капітолій ненавидить мене. Піту взяли в заручники. Він живий. Він зрадник, але живий. Я повинна вберегти його від смерті...»
Перелік. Він закороткий. Треба мислити масштабніше... Уявімо, що я перестану бути важливою, уявімо майбутнє, в якому я нічого не варта. Хіба я не повинна просити більшого? Для своєї родини? Для своїх земляків? Від праху мертвих засвербіла шкіра. Я буквально фізично відчула під підошвою черевика обгорілий череп. Від змішаного запаху крові і ядучого аромату троянд запалало в носі.
Олівець сам почав ковзати по аркушу. Розплющивши очі, я побачила криві букви. «СНІГОУ ВБ’Ю Я». Якщо президента візьмуть у полон, то привілей його стратити мають надати мені.
Плутарх обережно кахикнув:
— Уже закінчила?
Я підвела погляд на годинник. Я просиділа за столом майже двадцять хвилин! Здається, не в одного Фінея проблеми з концентрацією.
— Так, — відповіла я. Мій голос звучав хрипко, тож я прокашлялася. — Отже, домовилися, я згідна стати вашою Переспівницею.
Я дала їм трохи часу на те, щоб полегшено зітхнути, привітати одне одного, поплескати по спині, але Коїн залишилася незворушною, так ніби моя заява аніскілечки її не вразила.
— Але в мене є кілька умов, — я розгладила аркуш. — По-перше, моя сім’я залишає собі кота.
Моє найкрихітніше прохання миттю спровокувало суперечку. Повстанці з Капітолія не бачили в цьому нічого поганого: певна річ, мені дозволять залишити кота! — тоді як жителі Округу 13 вважали, що це може спричинити певні труднощі. Зрештою ухвалили рішення переселити нас на верхній поверх, у кімнату з неймовірною розкішшю — крихітним віконцем над землею. Так Денді зможе виходити й заходити, щоб робити всі свої справи надворі. Годуватися він має сам. Якщо проґавить комендантську годину, лишиться до ранку надворі. Якщо поставить під загрозу систему безпеки, його негайно пристрелять.
Зовсім не погано. Денді житиме так, як жив дотепер. За винятком умови про розстріл. Якщо
— По-друге, я хочу полювати. З Гейлом. У лісі, — випалила я і дала присутнім кілька секунд, щоб перетравити почуте.
— Ми не заходитимемо далеко, — докинув Гейл. — Користуватимемося нашими старими луками. М’ясо можете забирати на кухню.
Я поквапилася втрутитись, поки нам не відмовили:
— Просто... Я не можу тут дихати... Я б зміцніла, стала прудкішою, якби... якби змогла полювати.
Плутарх почав був пояснювати пов’язані з цим проблеми: небезпеку, необхідність посилення охорони, можливі поранення, — але Коїн обірвала його:
— Ні. Нехай полюють. Дві години на день замість тренувань. Радіус — чверть милі. Комунікатори і маячки обов’язкові. Що ще?
Я швидко переглянула свій список:
— Гейл. Без нього мені не впоратись.
— У якій ролі? Як друг, який весь час поряд, поки камери не бачать? Чи, може, ти хочеш, щоб ми представили його як твого нового коханого? — запитала Коїн.
Вона вимовила це без будь-якої злості чи умислу — навпаки, я б сказала, її слова прозвучали якось прозаїчно. Однак мене вони приголомшили.
— Що?
— Гадаю, ми повинні дотримуватися старого сценарію — роману з Пітою. Один крок убік — і публіка втратить до Катніс прихильність, — мовив Плутарх. — Особливо тепер, коли всі думають, що вона носить його дитину.
— Згодна. Отже, публіці подаємо Гейла як простого товариша по зброї. Так добре? — запитала Коїн. Я не могла відвести від неї погляду. Вона нетерпляче провадила: — Для Гейла цього достатньо?
— Можна сказати, що він твій двоюрідний брат, — мовила Фульвія.
— Ми не брат і сестра! — вигукнули ми з Гейлом воднораз.
— Знаю, але на камеру, мабуть, краще дотримуватися такої версії, — мовив Плутарх. — Поза камерою він увесь твій. Ще щось?
Такий поворот розмови не на жарт розізлив мене. Всі подумали, що я так просто можу відмовитися від Піти, що я закохана в Гейла, що все це була тільки гра! Мої щоки спаленіли. Сама тільки думка про те, що я за таких обставин можу завести коханця, була принизлива. Вихлюпуючи всю свою злість, я оголосила свою головну умову:
— Якщо війна закінчиться нашою перемогою, Піту помилують.
Запала мертва тиша. Я відчула, як Гейлове тіло напружилося. Треба було попередити його, але я не була впевнена щодо його реакції. Я ніколи не знала, як він ставиться до Піти.
— До нього не буде застосовано жодного покарання, — провадила я. Аж раптом мене осінила нова думка. — Так само, як і до інших полонених трибутів — Джоанни й Енобарії.
Якщо чесно, то мене мало хвилювала Енобарія, злюка з Округу 2, яку я ненавиділа. Але було якось неправильно кидати її напризволяще.