Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма
Шрифт:
Я свідок так званої «закордонної політики», цебто агентурних зв’язків Миколи Лебедя, Івана Гриньоха з гітлерівським гестапо та з румунсько-королівською сігуранцею, з мадьярською та іншими розвідками, через посередництво яких вони вже тоді домагалися зв’язатися з англійською «Інтелідженс Сервіс».
Я стверджую співпрацю Бандери, Стецька, Гриньоха, Стахова Володимира, Лопатинського Юрія, Васьковича Осипа і Тюшки з гітлерівською розвідкою аж до останнього віддиху III райху. Ви пам’ятаєте, панове, шановні «голово» Стецько, «міністре» Стахів В., «віце-президенте» Гриньох, як в той час, коли вже труївся доктор Гебельс, ви їхали на машинах німецької розвідки в товаристві
Про цей факт і ваші рани, пане Стецько, знають більше людей, в тому числі і відомий лікар Борис Андріївський.
Хто може заперечити з вас, панове, такий безпрецедентний факт про те, як Гіммлер, чуючи уже загибель III райху і бажаючи врятувати свою шкіру, передавав англо-американській розвідці всю свою антирадянську агентуру, а також зв’язки до Проводу ОУН, штабу УПА, Генерального секретаріату УГВР на чолі з Шухевичем, Бандерою, Стецьком, Лебедем, Гриньохом та іншими?
Зразу ж після закінчення другої світової війни, коли трудящі Радянської України, переборюючи небачені труднощі, розруху, часом недоїдаючи і недосипаючи, заліковували рани, заподіяні фашистами, проводирі українських націоналістів посилили свою злочинницьку діяльність, змінивши своїх гітлерівських шефів на теперішніх американських, боннських і навіть франкістських та чанкайшістських хлібодавців.
В основу своєї політичної діяльності Бандера, Шухевич, Стецько, Лебідь, Гриньох та інші поклали шпигунство проти рідної Батьківщини — Української Радянської Соціалістичної Республіки. За збирання вісток про політичне, економічне, суспільне і військове положення Радянської України в підпільних умовинах низові члени ОУН на українських землях, обдурені і залякані бандерівською верхівкою, платили власною кров’ю, а їхні провідники за кордоном продавали цю кров за долари і за будь-яку іншу валюту на міжнародній шпигунській біржі, де панує закон: хто дав більше, той і є власником товару.
Коли український народ покінчив з рештками націоналістичного підпілля, спровокованого в Україні гітлерівцями та їх помічниками, націоналістичні лідери за кордоном, бажаючи показати перед західним світом і українською еміграційною громадськістю наявність нібито «визвольного руху» в Україні проти Радянської влади, почали засилати групи обдурених українців, яким вбивали в голову про визволення українського народу. А насправді всі заслані групи фактично повинні були розбудувати шпигунську сітку для імперіалістичних розвідок.
Але не тільки «ідейним знаряддям» користуються націоналістичні боси, залучаючи до шпигунської роботи українців на Заході, вербуючи їх в Західній Німеччині, Англії, США, Італії та Інших країнах т. з. «вільного світу». Більшість людей, що їх вони продавали американській, англійській та іншим розвідшколам, були українці, доведені до страшного спустошення і безнадійності злиденним існуванням на еміграції.
Тепер хочу сказати про себе, про те, як я, один з керівних членів Проводу 3Ч ОУН, який жив до 1951 року зі своєю дружиною в Мюнхені, потрапив на Україну.
Для більш-менш свідомих членів в організації українських націоналістів добре відомі джерела здобутку грошей на антирадянську підривну роботу проти Союзу РСР.
Цими джерелами є розвідки імперіалістичних держав і в першу
Бандера і Стецько, які знали, що ніякого підпілля на Україні немає, вирішили послати мене на Україну для того, щоб передати в 3Ч ОУН відомості про нібито діюче підпілля і нібито існуючий Провід ОУН на західноукраїнських землях. Це, на думку Бандери і Стецька, дало б їм можливість гендлювати цими «інформаціями» перед чужоземними розвідками і отримувати за них гроші. Для мене було абсолютно ясним, що Бандера й Стецько приносять мене в жертву своїм особистим інтересам і інтересам капіталістичних розвідок, але, побоюючись розправи на випадок відмови, я дав згоду виконати їх завдання, а коли прибув на Україну і побачив, що в дійсності ніякого підпілля немає, зразу ж зголосився до органів Державної Безпеки.
З травня 1951 року по теперішній час я живу на рідній землі. За цей час я мав можливість наочно переконатися, наскільки мерзенною, брехливою і злочинною є діяльність націоналістичних центрів за кордоном та їх ґлаварів. Як тяжкий кошмар, я згадую свою діяльність в т. зв. Службі Безпеки 3Ч ОУН, котра в угоду Бандері, Стецькові та другим членам Проводу була скерована проти українського народу і української еміграції.
Яке ж дійсне становище в Україні, що з ним я зустрівся чоло-в-чоло, ще як тільки моя нога, ідучи стежками злочинів Проводу 3Ч ОУН і Бандери, ступила на килим рідних лісів і полів?
Я переконався, що дійсність, серед якої живе український народ, переходить всі сподівання, що з кожним днем переростає найсміливіші мрії.
При перших кроках на рідній землі я побачив всю безглуздість злонавмисної брехні про занепад української економіки, про голод і злидні робітників і колгоспників.
Я — живий свідок тих колосальних досягнень, які заіснували в Радянському Союзі і в УРСР. Все це є результатом усіх колосальних заходів, що їх провів Радянський Уряд і які отримали загальне схвалення і вдячність всього українського народу, а зокрема, населення західних областей.
Грандіозна розбудова промислових центрів всієї України, як теж Західної, особливо вугільних, газових і нафтових басейнів, спорудження численних гідро-, теплоелектростанцій, відбудова знищених і побудова нових міст, небувалий розвиток економіки і піднесення сільського господарства висунули Радянську Україну далеко вперед перед багатьма країнами Західної Європи.
Активна діяльність Радянської України на міжнародному форумі, як однієї з засновників Організації Об’єднаних Націй, участь України в міжнародних виставках, а в тій черзі в Марселі, блискучі успіхи українських республіканських хорових і танцювальних ансамблів — це беззаперечний атестат суверенності Радянської України.