Подарунок для Аяти
Шрифт:
Жінка Іноти купувала собі стільки чоловіків, стільки могла утримувати. Мала право продати, обміняти, а й навіть убити за підозру у зраді.
От і "iде на червоному гнучкому ящері назустріч мені горда жінка з довгим, кольору полум'я, волоссям у розкішному хутряному плащі, з непокритою головою, а за нею на возику "i"i два чоловіка і три дитинки. У чоловіків на голові обов'язковий атрибут — накидка, яка утримується кільцем: у багатійки чоловік у золотому чи ірідовому кільці, у біднішо"i — у мідному…
Самі ж жінки тут носили на голові капюшони чи шоломи, бо навіть прикраса на голові жінки вважалась приниженням.
Горда жінка кивнула мені головою, як знайомій, такі тут звича"i. Я відповіла "iй
Чомусь згадався один випадок, може і плітка, та надто правдоподібна. Один чужоземець — торговець вдарив за щось свою дружину на торговій площі Епо, і інотки відразу знесли йому голову шаблями. Тіло вбитого перекинули через паркан космодрому, а молоду вдову запросила до себе жити одна з шанованих жительок міста. Таке сестринство підтримується вірою у Аннакому — праматір. Аннакома заповідала любити, поважати і допомагати одне одному, щоб полегшити життя.
Та все це тільки поверхня життя на Іноті.
Я вийшла на різнокольорову, блискучу і слизьку бруківку головно"i площі Епо. Посеред площі була велика чаша з водою, над чашею яснів символ Аннакоми: коло зі спіраллю: символом вічності. Але вода у чаші, що символізує рух, замерзла, а символ вічності блискотів на «сонці», ніби ірідовий.
З одного боку площі великий храм з шпилями і баштами, з другого боку за височенною білою стіною палац, він займав мало не пів міста. А на розі — посольство Ради з символом спіралі на брамі. (Символізм дуже допомагає у співпраці).
Будинок посольства Ради зовні такий, як усі будинки цього міста: вікна з вітражем, низькі навіть для мене, двері, укріплені мереживом оковки, плаский дах і внутрішній двір за високим парканом, ґанок за місцевими звичаями не зводили, підлога першого поверху мала бути на рівні «землі», аби людина не підносилась над тією, що дає життя. А над дверима майже непомітна камера спостереження — я помахала перед нею рукою, двері відчинились.
Я увійшла до великого передпокою, де на блискучому паркеті лежав світлий килим з ледь помітним візерунком, у стіну вмонтовано відео-проектор, наче велике вікно, у яке видно море…
По гвинтових східцях до мене сходила струнка широкоплеча жінка у простій місцевій сукні з вишивкою, з хвилястим білим волоссям. Вона простягла до мене руки з щирою приязною посмішкою:
— Мілено, я рада вас тут бачити, ми тут вже скніємо від нудьги.
Я, посміхаючись, відповіла:
— Сеом! Приємно і мені тебе бачити.
Батько Сеом — халкеець, мати — лелілатка, сама Сеом — напіворганік з білою кристалічною шкірою. Вона висока зростом і сильна, як "i"i батько, струнка, як "i"i мати, з гарними тонкими рисами обличчя.
— Тобі приємно мене бачити? — дивувалась Сеом, — у цьому середньовічному болоті? Ну чому я не пішла в оперативники!?
— Нудьга, Сеом — не проблема. Чи це не перед буревієм? — відповіла я.
Сеом заперечливо:
— Ні, ні, ні, не потрібно нам ніяких стихій…
Ніколи я не зрозумію ціє"i манери — говорити одне, а бажати іншого…
— Що там поробляє твій чоловік? Я пам'ятаю, ти розповідала, як він вирішив вивчити місцеве життя, аби написати свій новий роман.
— Так як ти і попереджала, не витримав і утік. Аргумент — нема йому тут з ким випити по-чоловічому, бо справжніх чоловіків тут нема. А мені що робити — справжніх жінок тут також нема? Тепер він пише книгу на Халке"i, щось про вплив віри і культури на розвиток людини. Назва серйозна, та мабуть знову про палке кохання.
Я сміялась. Сеом завжди розповідала про серйозні речі жартома. Та я згодна з "i"i чоловіком — неможливо вихованцю вільно"i планети жити у законсервованому суспільстві Іноти.
Ми піднялись на другий поверх. Сеом розповідала мені останні
Затишна вітальня другого поверху у стилі Лелілати: м'який килим, низенький столик, інструктований дорогоцінним камінням, і багато яскравих подушок. На столику — закорковані пляшки, тарілки наповнені "iжею, солодощі і якісь місцеві плоди. Все, щоб провести чудовий вечір з друзями. Сеом вважала мене ледь чи не сестрою — я врятувала "iй життя під час громадянсько"i війни на планеті Лакруа.
Не пам'ятаю, що там насправді відбулось, чи вдала революція, чи не вдалий путч: партія, яка програла вибори, підняла армію проти парті"i переможців. А військовим Ради наказали вивезти з Лакруа працівників посольства з сім'ями і громадян Ради. Місцеві провокатори ускладнили евакуацію, звинувативши інопланетян у тому, що вони хочуть знищити тимчасову владу агресорів. Посольство Ради у місті Рап підпалили. Поранена Сеом встигла втекти. Та вулиці міста стали для не"i пасткою.
Саме тоді тимчасова влада найняла калтокійців, аби ті подавили повстання. Я була у групі зачистки: перевіряла напівзруйнований будинок і знайшла поранену білокосу дівчину, потягла "i"i до бази. Очунявши на спині великого звіра завдовжки ледь чи не з метрів п'ять і висотою метр сімдесят, вона не злякалась, тільки вхопилась у моє хутро, щоб не впасти. Виявилось, "i"i предки теж колись уміли перетворюватись, але Сеом не успадкувала ціє"i якості.
Сьогодні ми сидимо на подушках за блискучим лелілатським столиком і згадуємо пригоду на Лакруа, попиваючи солодкий мед — тіу: такий тільки на Іноті виробляють, п'янкий і приємний.
Я прокинулась тільки пополудні, коли Сеом повернулась із Рородану із запрошенням. Мені було призначено зустріч з маолі Аятою зранку наступного дня після другого дзвону. І запізнюватись не можна.
Гримнули двері, до посольства повернулась Ту"iта — помічниця Сеом. Після ночі, проведено"i у будинку розпусти, вона була задоволена життям і лагідна як кішка, від не"i несло перегаром та парфумами. Струнка, гнучка чорношкіра красуня, народжена на планеті Катайя, з попелястим, прямим, довгим волоссям і чорними очима без білків. Вже минула "i"i перша тисяча років, вже була "i"i кар'єра і на висоті і у занепаді, а "i"i репутація звабниці знана на всіх планетах, де вона працювала, от і вислали "i"i у покарання на Іноту. Та на мою думку, Інота для Туіти, що курник для лисиці.
І знову на столі пляшки з вином і медом, Туіта замовила ще щось спиртне у магазинчику за рогом, якась місцева тітка принесла печеню. Ми розмовляли, пліткували. Туіта розповідала про ваоке, і Дайкеро — впорядника гарему Аяти, який був колись другим чоловіком матері Аяти. Розповіла про те, як работоргівці подарували Дайкеро у гарем, коли той був ще зовсім юним, вісімнадцятирічним несвідомим юнаком, і отримали за той подарунок дозвіл торгувати людьми на Іноті.
Саме тоді помер батько Аяти. Майбутня правителька планети, тоді ще дев'ятирічна дівчинка, залишилась самотня серед садів і пишних кімнат Ваоке. Дайкеро теж ховався від усіх, відчував себе у тих квітучих садах ніби у клітці, хоча для нього то і була клітка. Аята шукала найбезлюдніші місця, влаштовуючи собі кри"iвки, ніби налякане звірятко. Вони там і познайомились, годинами сиділи під височенною білою стіною, у затінку квітучих кущів, де він розповідав "iй дивні історі"i, яки вимислив від безнаді"i, і сво"i мрі"i про калтокійю. Вона дарувала йому іграшки і відчуття волі, разом жартували над прислугою, разом пробиралися на кухню, аби поцупити солодощі.