Подих смерті
Шрифт:
Брейд був обурений. Доводи Дохені видались йому такими сміховинними, що він не вважав за потрібне їх і спростовувати. Натомість Брейд вирішив висунути свою версію.
— Знаєте, містере Дохені, — почав Брейд, — я тільки-но відкрив факти, які дуже логічно пояснюють, чому Ральф так намагався замаскувати самогубство під нещасливий випадок. — (Чом би й ні, подумав Брейд, зрештою, так могло бути й насправді.)
— Ну що ж. Сподіваюсь, ви розкажете все мені. — Брейдові слова, здавалось, не справили на Дохені враження.
— Саме це я й збираюся зробити. — Брейд сумовито глянув
— Ральф Нойфельд, — почав Брейд, — мав певну теорію, слушність якої можна було перевірити тільки численними експериментами. Якби він довів, правильність своєї теорії, то не тільки зажив би слави, а й одержав добру роботу. У противному ж разі Ральф не захистив би навіть дисертації. Ви розумієте мене?
— Цілком.
— Отож сьогодні вранці, — вів далі Брейд, — я переглянув щоденник Ральфових досліджень. Виявляється, спершу були невдачі — наслідки експериментів помітно різнились від очікуваних. Це, мабуть, дедалі дужче його непокоїло, нарешті він ужив заходів, щоб його теорія таки підтвердилась, — почав підробляти наслідки дослідів. Ральф свідомо підганяв цифри під свою теорію.
— Мені це нагадує банківського службовця, — докинув Дохені, — який підправляє фінансові документи, щоб прикрити шахрайство.
— Так. Удале порівняння.
Дохені замовк на хвилину, розмірковуючи над почутим, нарешті озвався знов:
— Ви заприсяглися б у цьому перед судом, професоре?
Брейд знову згадав те, що знайшов у щоденнику — підправлення одержаних даних у потрібний бік, витерті нотатки. Згадав розповідь Сімпсона про напад люті в аспіранта, коли його колега надто близько підійшов до Ральфа, що саме нотував дані експерименту.
— Гадаю, заприсягся б, — відказав Брейд. — Та чи зрозуміли ви, чим усе пояснюється? Бачите, до останньої хвилини Ральф проводив свої досліди все так само сумлінно, наче якась внутрішня спонука змушувала його вдавати чесного науковця, хоча він уже давно ним не був. Але те, що він робив, була надто жахлива річ, і врешті-решт Ральф не зміг більше терпіти цієї ганьби. Ось чому він розпрощався з життям.
— Але навіщо було маскуватися під жертву нещасливого випадку?
— Бо в разі очевидного самогубства люди почали б докопуватися до причини. Вони могли переглянути його щоденник і викрити шахрайство. Натомість, якби це був просто випадок, ніхто б не виявив зайвої цікавості. Пам'ять про нього лишилася б світла.
— Але ж простіше знищити щоденник.
— Відпадає. Я мав дублікати.
— А чому він не врахував, що ви продовжите його роботу й викриєте шахрайство.
— Мабуть, тому, — зніяковів Брейд, — що Ральф був невисокої думки про мою здатність продовжити роботу такого характеру. Він, напевно, вважав, що я просто відмовлюсь
Дохені задумливо потер підборіддя.
— Так, я справді переконався, що грає, тільки не на версію про самогубство. Те, що ви мені розповіли, може мати фатальні наслідки для вас, професоре. Ці факти — значно вагоміший мотив для злочину, ніж ті, що я брав до уваги досі.
Розділ 10
Брейд дивився на детектива з неприхованою тривогою.
— Ви так просто відкидаєте версію самогубства? Я ж пояснив, чому не лишилося ніякого листа. Чи ви не вірите, що підробка даних досліджень вважається серед науковців жахливим злочином? Дохені, здавалося, зовсім не зважав на Брейдів стан.
— Чи не можна глянути на один із щоденників? — запитав він, простягаючи руку.
Брейд подав йому зошит, і детектив почав неквапом перегортати аркуші.
— Для мене це китайська грамота. — Він похитав головою. — А от ви лише кинули оком і пересвідчилися, що з даними щось негаразд, чи не так?
— Звичайно, — відповів Брейд.
— Бо ви маєте досвід у цій справі. Натомість мій досвід підказує, що з версією самогубства теж не все гаразд. Ось послухайте-но, професоре. Зі свого досвіду я знаю два типи людей, схильних до насильства. До першого належать люди, що ненавидять себе. Вони не вважають себе за добрих людей. Життя їх не щадить. Ніщо їм не вдається. За все лихе, що з ними трапляється, а з ними трапляється тільки лихе, вони завжди винуватять тільки себе. До такого можете підійти, ні за що ні про що копнути його в те місце, звідки ноги ростуть, а він на вас і не розсердиться. Ба він вважає, що ця частина його тіла саме таке призначення й має і якщо його б'ють, то винен він сам. Часом такі люди почувають себе добре, можуть бути навіть веселими, але не довго. Потім вони знову впадають у меланхолію.
— Маніакальна депресія, — коротко прокоментував Брейд.
— Ви називаєте це так? — зиркнув на нього Дохені. — В усякому разі такі люди, буває, помирають насильницькою смертю. Це і є той тип, що може не встояти проти спокуси самогубства. Від них треба ховати ножі, мотузки і подібні речі, а то буде лихо. А тепер, якщо моя балаканина ще не стомила вас, професоре, розгляньмо інший тип людей. — Дохені вкотре вже струсив попіл із сигари. — Я не дуже захопився? Може, вам нецікаво?
— Ні, навпаки. Прошу, кажіть далі. Мені дуже цікаво.
— Ну що ж. Тоді слухайте. Отже, про другий тип людей, людей, що ненавидять увесь світ. Не себе, підкреслюю, а всіх інших людей. Що б не скоїлось, у цьому завжди чиясь провина. Такий чоловік може вчинити найбільшу гидоту і буде певний, що винен той, хто чхнув за квартал звідси. Або ж копне вас, а потім піде в поліцію зі скаргою, що ви мали в кишені штанів книжку й завдали йому болю. Більше того, він певен, що ви навмисне поклали книжку саме у цю кишеню. Така людина завжди вважає, що всі кують проти неї змову, що всі готові накинутись на неї і роздерти на шматки.