Подих смерті

Азимов Айзек

Роберта через силу тріпнула головою.

— Не намагайся заперечувати, Роберто. Я теж уважно переглянув щоденники Ральфа і на власні очі переконався, що наслідки експериментів підтасовані.

— Це було не так! — запально вигукнула Роберта. — Ви просто всього не зрозуміли. І тому тлумачите факти по-своєму. Насправді все було інакше. Ральф був у такому розпачі, що не здавав собі справи, що робить.

Брейд нахмурився:

— На бога, Роберто! Звичайно ж, Ральф чудово знав, що робить, адже це тривало не один місяць. Не захищай його. Таке не

прощається.

— Повірте мені, Ральф просто не міг мислити розумно. Він ясно усвідомлював лише одне — дисертацію треба закінчити й одержати науковий ступінь. А в слушності своєї теорії він був такий певний, що підтвердження її наслідками вважав лише справою часу, тому…

— І тому, — перебив її Брейд, — він не переставав підробляти наслідки експериментів, щоб користати з них, якщо не пощастить одержати потрібних даних. Ти це хочеш сказати?

— Далебі, професоре, Ральф не замірявся використовувати ці результати. Будь-коли. Тобто… — Роберта розпачливо розвела руками, показуючи, що не годна говорити далі. Зачекавши, поки трохи спаде нервова напруга, від якої їй перехопило горло, Роберта закінчила — Ральф мав розповісти вам про все. Він мав прийти до вас перед тим, як складати усні іспити.

— Він сам розказував тобі про свій намір? — запитав Брейд. Жаль до дівчини щораз дужче стискав його серце.

— Просто я знала, що вій мав так учинити.

— Професоре, якщо ви не заперечуєте, я трохи переб'ю вашу розмову, — врешті озвався Дохені і звернувся до Роберти: — Міс, я хотів би почути, як саме ви дізналися про цю підтасовку даних. Не міг же ваш друг сам розповісти про такі речі! Чи, може, я помиляюсь?

— Ні, ні. — Якусь хвилину вона дивилась на детектива безтямним поглядом. — Я маю ключі від його лабораторії. Часами я приходила, коли він не сподівався мене. І ось одного разу я навшпиньки підкралася до нього ззаду, щоб…

— Щоб затулити йому очі долонями, полоскотати або ж зробити щось подібне, — допоміг їй Дохені. — Розумію. Продовжуйте, будь ласка.

— Ральф якраз робив нотатки у щоденнику, і я побачила, як він працює. Він брав дані просто зі стелі, аби тільки вони підходили до його рівнянь. «Що-бо ти робиш?» — вихопилось у мене.

Роберта прикрила очі, наче поновлюючи в уяві цю сцену.

— І Ральф розповів вам? — не витримав Дохені.

— Ні, — вона заперечливо похитала головою. — Він… Він ударив мене. Це був перший і єдиний випадок. Він зірвався з місця і вдарив мене, а його очі палали дикунською люттю. Потім він перепрошувався, каявся, обнімав мене, але…

— Але ви вже знали, чим він займався?

— Так.

— Коли це сталося?

— Десь зо три тижні тому, якщо не помиляюсь.

— І саме через це ви сварились у кав'ярні? Ви, мабуть, умовляли його облишити шахрайство і почати все спочатку?

— Так.

Дохені відкинувся на спинку крісла і звів брови, дивлячись на Брейда.

— Мушу визнати, цей раунд ви, професоре, виграли. — Його настрій, здавалося, трохи поліпшився. — Маєте іще щось напоготові?

— Я не зовсім

певен… — почав був Брейд, але двері в кабінет нараз відчинились.

Брейд перевів погляд на двері.

На порозі з ключем в одній руці і ціпком у другій стояв Кеп Ансон.

Старий з неприхованим осудом обвів поглядом присутніх і досить нецеремонно, навіть не привітавшись, звернувся до Брейда:

— Ми ж домовилися про зустріч, Брейде.

— О господи! Звичайно. — Брейд провинно глянув на годинника: стрілки показували п'яту. — Послухайте, Кепе, дайте мені ще десять хвилин, добре? Присядьте, ми зараз швиденько все закінчимо.

Він підвівся, обійшов Ансона і зачинив двері. Потім поклав руки на плечі старого і майже силоміць посадовив його в крісло.

— Довго ждати не доведеться.

Кеп Ансон вимовно глянув на свій годинник.

— У нас сила-силенна роботи попереду.

Брейд ствердно кивнув і звернувся до Роберти:

— Треба з'ясувати ще одне в цій справі, Роберто. Як усе це вплинуло на твої стосунки з Ральфом? Я маю на оці фальсифікацію результатів.

Ансон нахилився вперед і, не чекаючи відповіді на питання Брейда, кинув своє питання:

— Про яку фальсифікацію ви говорите?

— Виявляється, Ральф свідомо підганяв наслідки своїх експериментів під свою теорію, — пояснив Брейд і додав: — До речі, це інспектор Дохені, що веде розслідування справи. А це професор Ансон.

Проте Аксон пропустив повз вуха його слова.

— Тоді навіщо було заявляти в суботу про свій намір продовжувати роботу цього хлопця? — гнівно звернувся він до Брейда.

— Я довідався про шахрайство щойно вчора, у неділю, — відказав Брейд і знову звернувся до Роберти: — Роберто, ти так і не відповіла. Як уплинуло твоє відкриття на стосунки з Ральфом?

— Ми засперечались. І тільки. Я розуміла, що змусило його так учинити. Я знала, що він не… що він виправить становище.

— Він сам так сказав? Роберта мовчала.

— Послухай-но, Роберто, — вів далі Брейд. — Ти ж бо знаєш, який був Ральф. Страшенно підозріливий. Схильний думати, що всі проти нього. Чи не так?

— Таким його зробило нелегке життя.

— Я не осуджую його. Я просто стверджую факти. Ти була однією з небагатьох осіб, яким він не тільки симпатизував, а й довіряв, на яких покладав надії, і ось саме ти починаєш стежити за ним, звинувачуєш у шахрайстві, по суті, цькуєш його. Тобто ти стала одним з його переслідувачів, навіть ворогів. Розумієш, куди я хилю?

— Стривайте-но, професоре, — Дохені знову урвався терпець. — Хіба ви не розумієте, що так можна звинуватити молодика у вбивстві дівчини? Але ж ось вона, перед вами, жива-живісінька!

— Розумію, — відразу ж погодився Брейд, — але якщо Ральф почав убачати в Роберті ворога, він не вбивав би її, а напевно розірвав би заручини. Якщо врахувати, що колись йому вже траплялося кидати дівчат, то цілком природно було б і тепер зважитись на розрив.

— Ні, — тріпнула головою Роберта.