Подих смерті
Шрифт:
— Як це було насправді? — запитала вона. — Оскільки я зрозуміла, якась випадковість?
Не відриваючись, маленькими ковточками Брейд вихилив із половину келиха. Хрипко закашлявся, але почув себе краще.
— Схоже, замість ацетату натрію він узяв ціаністий натрій.
Брейд не мав наміру вдаватись у подробиці. Щоправда, Доріс не хімік, але спілкуючися з ним так тісно багато років, вона засвоїла основну термінологію.
— О боже! — скрикнула вона. — Це так страшно, Лу, але, зрештою, відповідальність на тебе
— Ні, звичайно, ні. — Брейд пильно розглядав свій напій. — А що сказав Кеп Ансон, коли прийшов і не застав мене? Мабуть, страшенно розлютився.
Доріс знизала плечима.
— Я навіть не бачила його. Він розмовляв з Джінні надворі.
— Ого! Був такий лихий, що навіть не зайшов у дім.
— Не переймайся Кепом, принаймні тепер, — сказала Доріс. — Скажи краще, що думає професор Літлебі?
— Нічого, моя люба. Його попросту не було тоді.
— Ну що ж, його відсутність не може тривати довго. Зрештою, хоч би що там було, ми з ним побачимося суботнього вечора.
Брейд наморщив чоло.
— Гадаєш, нам слід бути на цій вечірці? — запитав, не підводячи очей.
— Певно. Ми повинні піти. Як і в попередні роки. Все це дуже сумно, Лу, але не носити ж із цього приводу жалобу, чи не так? — І додала, не чекаючи відповіді: — Зрештою, цей молодик тільки завдавав усім клопоту.
— Доріс! Як ти можеш…
— Згадай, Отто Ранке сказав це ще тоді, коли ти взяв Ральфа до себе.
— Не думаю, що Ранке передбачав щось у цьому роді, — спокійно відказав Брейд.
Ранке був першим науковим керівником Ральфа Нойфельда. За традицією, вибирати керівника годилося аспірантові. Він розмовляв з різними викладачами і вибирав найбільш цікавого для себе аспектом наукових досліджень. Або ж такого, що може запропонувати багатий вибір стипендій.
І Нойфельд зупинився на Ранке.
Але вибір був хибний. Звичайно, науковець, що дав згоду керувати аспірантською роботою, вважав за свій обов'язок, навіть коли згодом розчаровувався у підопічному, довести справу до кінця — до успішного захисту дисертації або ж, зрештою, до визнання невдачі.
Однак професор Ранке не дотримувався традиції. Тільки-но виявлялося, що аспірант чимось його не задовольняє, як він негайно проганяв його, ще й зчиняв великий галас.
Отож не минуло й місяця, як вони розлучились, А ще через якийсь час Ральф звернувся до Брейда з пропозицією стати його науковим керівником.
Брейд, як було заведено, вдався до Ранке по характеристику, молодика. Той вергав громи й блискавиці:
— Цей хлопець — суща кара. З ним ніхто не спрацюється. Він тільки завдає клопоту й ускладнює всяку справу.
Брейд засміявся:
— Але ж, Отто, згодься, з тобою теж працювати не мед.
— Я тут ні до чого, — палко заперечив Ранке. — Просто я не можу допустити, щоб якийсь психопат розвалив усю мою групу. Якщо ти приймеш його, Луїсе, клопоту
Проте Брейд злегковажив пересторогою. На якийсь час він узяв Ральфа до своєї лабораторії, був з ним досить лагідний, хоча й стриманий, і справи якось йшли. Брейд знав, якої слави зажив, приймаючи цього «важкого» аспіранта, небажаного для інших факультетських науковців, навіть більше, в душі він ще й пишався такою славою.
Інколи він наївно забував, що таких аспірантів жене до нього насамперед нестача або й цілковитий брак високих стипендій.
Зрештою, декотрі з його «типів» стали першорядними дослідниками, засвідчивши тим самим, що вкладені в них праця та зусилля не пішли намарне. А один з найкращих, Джеймс Спенсер, став чільним фахівцем концерну «Менінг Кемікелз» — нездійсненна мрія більшості згідливих і обмежених пристосуванців, що працювали в Ранке.
Нойфельд, незважаючи на невдалий початок, незабаром показав себе перспективним, багатонадійним дослідником. А його останні здобутки були просто-таки приголомшливі, тож ніхто вже не сумнівався, що за яких півроку Ральф під керівництвом Брейда підготує цілком пристойну дисертацію. І ось на дисертації — хрест, усе перебараньчив ціанід.
Нарешті Брейд озвався, ніби продовжуючи вголос свої журні роздуми:
— Що не кажи, а я таки маю бути в жалобі. Адже Ральф був математик з ласки божої, про такі знання я можу тільки мріяти. Удвох ми написали б чудову статтю й завиграшки видрукували в часописові «Фізична хімія»; її математична начинка звела б Літлебі з розуму.
— Доручи завершити роботу комусь іншому, — порадила Доріс.
— Можна б доручити Сімпсонові, але я не певний, чи він потягне. Крім того, завершення чужої роботи не дасть йому права на докторський ступінь, а я відповідаю за його докторську дисертацію.
— Не забувай, що ти відповідальний і за себе та за свою родину.
Брейд задумливо крутив у руках келих з краплиною напою на дні. «З чого все-таки почати розмову з Доріс?»
Але чогось придумати не встиг: згори почувся тупіт босих ніг, відтак дзвінкий дитячий голос:
— Татусю! Ти вже вдома, татусю?
Доріс рішуче рушила до сходів і, ледве стримуючи гнів, почала:
— Вірджініє…
Але Брейд перебив її:
— Дай-но мені побалакати з нею.
— Кеп Ансон дав їй теку з рукописом для тебе, — правила своєї Доріс. — Більше їй нічого сказати.
— Все одно, я хочу побалакати, — наполіг Брейд і піднявся сходами. — Що сталося, Джінні?
Присів навпочіпки і міцно пригорнув до себе дівчинку. Незабаром святкуватимемо її дванадцятиріччя, — подумав.
— Мені видалося, що ти вже повернувся, але ти не піднявся до мене сказати на добраніч. А мама відпровадила мене спати зразу ж після вечері, от я й вийшла, щоб побачити тебе, — не зовсім послідовно пояснила Джінні.