Подорож у Тандадрику (на украинском языке)
Шрифт:
– Я не знав, - промовив пiлот, - що у вас новий начальник, тобто начальниця, яка так вiдважно наказує.
Кадриль вiдчув себе приниженим. Вiн владно пiдняв своє залiплене пластиром вухо i задзвонив у дзвiночок:
– Я тут начальник! Попрошу спокою!
– Говорити можна, але щоб це було дисциплiновано, - промовила референтка, яку зацiкавили Ейноринi слова.
– Викладай все, Ейноро!
– пробасив Твiнас.
– Начальнику Кадриль, - звернулася Ейнора, - я не збираюся вiдняти у вас керiвництво, Я лише хочу нагадати, що я вам була вiдкрила таємницю, вiд якої, можливо, залежало i
Мов онiмiлi, мандрiвники дивилися одне на одного, а товстий сищик замалим не вдавився своєю люлькою.
– Але, - промимрив розгублений начальник, - але ж пiлот ось тiльки зараз нам доповiв, що вже знайдено орiєнтир на Тандадрику!
– А звiдки ви знаєте, що там - батькiвщина iграшок чи пристановище для розбiйникiв?
– Шановний начальнику, - не витримала референтка, - прошу звернути увагу, що ораторка вже одного разу набрехала про розбiйникiв.
– Виклади їм усе, Ейноро!
– знову войовниче вигукнув товстун.
– Слухайте уважно, - сказала Ейнора.
– В той час, коли, пам'ятаєте, корабель сiв на цвiт квiтки, ви всi вийшли надвiр, а я зосталася одна разом з пiлотом. Вiн повинен був залатати стiну, яку пробив метеорит. Я саме знову стала зрячою, та пiлот про це нiчого не знав i, латаючи корабель...
– ...вiн витяг другу руку, яку ховав, так?
– з насмiшкою в голосi продовжив розповiдь Ейнори Менес.
– Я повинен вас, Ейноро, прикро вразити: латаючи стiну, я знав, що ви стежите за мною з розплющеними i аж нiяк не блакитними очима.
– Знали?! Звiдки ви могли знати?
– остовпiла Ейнора.
– Гляньте, - вiн показав на латку в стiнi.
– Я набив бляху, що блищить, мов дзеркало, i в нiй прекрасно вiддзеркалились вашi, Ейноро, очi i всi почуття на вашому обличчi. Тiльки вашу таємницю я нiкому не видав. А ви мою видали.
Збита з пантелику, Ейнора мовчала, а пiлот, напiвглузливо, напiвсерйозно, додав:
– I незважаючи на все, очi у вас красивi.
– Вона глумилася з моєї крупини, а сама виявилася справжньою аферисткою!
– зловтiшне крикнула Легарiя.
– Але я не сказала найголовнiшого, - суворо глянула на пiлота Ейнора.
– Всi ви пам'ятаєте, як я лежала непритомна на порозi корабля?.. Я знепритомнiла для того, щоб таємно пробратися в кабiну пiлота й подивитися... побачити...
– ...оцю рiч, правда?
– Менес одстебнув комбiнезон i витяг iз-за пазухи опудало небаченого птаха.
– Так, але той був набагато... набагато бiльший i страшнiший.
– У страха великi очi, - спокiйно усмiхнувся пiлот.
– На планетi, на яку ми щойно сiли, таких опудалiв ви знайдете ще бiльше. Знайдете i такi штучки, якi вам пояснять, чому я маю другу руку, хоч насправдi її у мене i не було.
– Повертiвши щось у комбiнезонi, вiн всунув у пустий рукав руку i став перед мандрiвниками,
– То хто ж ви такий, скажiть нарештi?!
– просто запитала Ейнора, дивлячись своїми карими очима в його непрозорi скельця окулярiв.
– Я?.. Я i iграшка, i гравець... А для вас, Ейноро, буду казковий принц, про якого ви мрiяли в склянiй шафi в зимовому холодному лiсi.
I вiн поклав їй на плечi обидвi руки. Наче начарована, Ейнора не в силi була поворухнутись, а потiм несмiливо простягла руку й трiшечки пiдняла темнi скельця окулярiв. На неї - мов два клаптики блакитного неба, мов двi незабудки - глянули очi казкового принца.
– Вона вже кокетує!
– заверещала референтка.
Вiд дверей пiлотової кабiни, де старанно нiс сторожову службу Твiнас, донеслося ледь чутне тяжке зiтхання: що дiялось пiд лiвим крильцем товстуна, вiн i сам добре не знав, одначе ясно - нiчого веселого. Чекав i нiяк не мiг дочекатися, коли ж нарештi пiлот знiме руки в рукавицях iз Ейнориних плiчок, i нiколи-нiколи вiн ще не вiдчував себе таким товстим, незграбним бевзнем... Вiн, сищик, зi своєю люлькою i нюхом не вiдчув тих таємниць, якi вистежила Ейнора, котра так само терпляче чекала, коли пiлот забере свої руки... а може, того вона зовсiм не чекає? Ах, вiн, Твiнас, нiколи не насмiлився б ось так покласти крила їй на плечi i втулитися просто в її очi, як оцей... казковий принц!
Вiд похмурих роздумiв у Твiнаса опустилася голова, iз дзьоба випала вже непотрiбна люлька, i, обiпершись об дверi пiлотової кабiни, вiн задрiмав. Тому не почув, як пiлот промовив:
– Ось що ми зробимо. Так, як я вже маю обидвi руки, то буду катапультуватись я i роздивлюся, як вiдчинити дверi корабля, щоб можна було всiм зiйти на землю схiдцями. Чекайте сигналу.
Вiн пiшов у "Шишечку"; всi мовчки стежили за його ходою, а Китичка аж у люк залiз, щоб ближче подивитися, як пiлот натискує на синю кнопку, як високо пiдскочить крiсло й викине його через вiдкритий дашок.
Незабаром у тому боцi, де були дверцi, пролунав стукiт - це був знак, що можна вiдчиняти. Начальник Кадриль, про якого досi неначе й забули, знайшов нарештi привiд нагадати про себе.
– Наказую натиснути на ту кнопку, щоб вiдчинилися дверi, - повелiв вiн.
Ейнора натиснула на кнопку, дверцята вiдчинились, i всi зрозумiли, чому пiлот пропонував катапультуватися. Покриття на планетi було таке м'яке, що корабель вгруз у нього майже до половини. Пiлотовi пощастило звiдкись притягти кiлька дощок i одним кiнцем обiперти їх об порiг дверей, вдавивши в цьому мiсцi покриття. Отож мандрiвникам не треба було й спускати схiдцi: по похилих дошках вони зiйшли на хистку поверхню планети. Останнiм покульгав, сонно киваючи дзьобом, бiдолаха Твiнас.
БIЛЯ КАРУСЕЛI
Чому таке хистке покриття планети, скоро було вияснено: планету окутувала пластикова плiвка. На нiй були намальованi ключi, самi лише ключi - вiд ключика од французького замка до ключа од здоровенного старовинного замка, яким замикали ворота замку.
Пiлот почекав, поки всi зiйшли на пластикову плiвку, i звернувся до Кадриля:
– Начальнику, можете наказати мандрiвникам опуститися пiд покриття. Тим, хто що знайде собi пiдходяще, - хай вiзьме з собою на Тандадрику.