Подорож в Антисвiт (на украинском языке)

Бердник Олесь Павлович

Педро суворо поглянув на Генрiха, рiшуче запитав:

– Ви поїдете з ним?

– Нi. Нiзащо. Я не буду служити Шрату i його пiдлiй зграї.

– Що ж ви гадаєте?

Генрiх сумно подивився на молодого друга i тихо сказав:

– Я сам безсилий...

– Можете розраховувати на мене, - гаряче заявив Педро.

– Слово?

– Слово!

Педро мiцно потряс суху, кiстляву руку Генрiха, запально сказав:

– Вас, безумовно, заберуть. Мене, можливо, також. Але, оскiльки їх небагато, то нiчого страшного нема.

Вiн схилився до старого Хуана,

щось зашепотiв йому на вухо. Той трохи подумав i хитнув головою. Не роздумуючи довго, вiн взяв у кутку ломик i, крекчучи, полiз у вiкно.

– Куди ви?
– здивувався Генрiх.

– Тихо, - посварився пальцем Педро.
– Так треба.

Старий рибалка зник за вiкном. Бiля хатини почулися голоси, потiм гучний стук у дверi.

– Зайдiть, - сказав Педро.

На порозi вродилися два полiсмени. Вони оглянули хатину, розступилися i пропустили цивiльного. Це був професор Шрат.

Йому на обличчi вiдбивалася дивна мiшанина радостi, хитростi i подиву. Вiн жваво кинувся до Генрiха, обняв його за плечi.

– Колего! Це неймовiрно! Нас повiдомили, що на цьому острiвку сталася фантастична подiя. Людина з неба! Я так i подумав, що це ви. I зразу ж сюди. Я за вами. Збирайтесь, поїдемо...

Генрiх сидiв на лiжку, байдуже i втомлено слухаючи тираду професора. Вiн iронiчно посмiхнувся i запитав:

– За мною, кажете? А полiсмени навiщо?

Шрат розвiв руками.

– Катер вiйськовий, ви розумiєте, I потiм... ми не були певнi, що це ви. Але чому ви не вiдповiдаєте, що з вами сталося? Чому ви тодi - в час експерименту - не повернулися назад? Де Люсi? I як ви опинилися тут? Чому ви мовчите, Уоллес?
– суворо запитав Шрат.
– Ви не хочете вiдповiдати?

– Не хочу, - спокiйно сказав Генрiх.

Страху нема. Хто йде правильною дорогою, з тим пiдтримка всього найкращого, найвищого. Байдуже, що з ним зробить Шрат i його посiпаки! Генрiх вiдчуває, що все обiйдеться добре, що всi сили темряви не здатнi подолати його. Це тимчасовий полон, це одна мить! А потiм - неосяжнi простори свободи, безмежнi свiти творчостi i краси! Як огидно мiниться обличчя Шрата. Хiба вiн вчений? Прислужник монополiй, раб Чорних Тиранiв! Так, так! Це ви чорнi тирани! Там, в антисвiтi, теж панують їхнi блiдi копiї, нiкчемнi вiдбитки, негативи! Вони незабаром теж зникнуть разом iз своїми послiдовниками. Людство довго не буде терпiти гидi на планетi, воно пiде шляхом вдосконалення i перетворить рiдну Землю в найкращий iз свiтiв.

– Ви замовчуєте результати експерименту?
– гнiвно озвався Шрат.
– Ви злочинець, Уоллес.

Генрiх мовчав. Хай говорить! Хай наливається чорною люттю! Все одно вiн безсилий. Вiн може вбити людину, закути в кайдани, посадити у в'язницю, але вiльний дух йому недоступний.

Генрiх поглянув на Педро. Той стояв поряд з лiжком, блiдий, але рiшучий. Вiн схвально хитнув головою. Шрат перехопив той погляд.

– Що це означає?
– гримнув вiн.
– Хто цей хлопець?

– Вiн мiй рятiвник, - спокiйно вiдповiв Уоллес.

– Чудово!
– процiдив крiзь зуби Шрат.
– Тим краще. Так ви не хочете говорити, мiстере

Уоллес?

– Нi.

– I не повернетесь у лабораторiю?

– Нi.

– Я не зможу в такому разi залишити вас напризволяще. Зважаючи на секретнiсть роботи нашої лабораторiї, зважаючи на iнтереси держави, я мушу заарештувати вас. I цього хлопця, який, безумовно, щось знає!..

– Ось така мова бiльш до лиця вам!
– насмiшкувато озвався Генрiх. Просто i... щиро!

– Взяти їх, - коротко наказав Шрат.

Полiсмени нацiлили автомати на Педро i Генрiха. Один з них суворо сказав:

– Виходьте з примiщення. Не спробуйте втiкати.

Педро мовчки рушив до дверей. Генрiх за ним.

Їх зустрiв потужний вихор, подих моря, запах далеких земель. Педро штовхнув плечем Генрiха, блиснув очима, прошепотiв:

– Спокiйно.

Вони вийшли на берег. Там стояв, у затишку пiд Чортовою скелею, великий катер, похитуючись на хвилi.

– Сiдайте!
– наказав старший полiсмен.

На обрiї багровiли хмари. Море було свинцеве i грiзне. Ураган гнав по широких просторах гiгантську хвилю, люто бив у береги, плював бiлою пiною на скелi острова.

Полонених поставили бiля рубки, один полiсмен залишився бiля них. Шрат i старший полiсмен ввiйшли до рубки.

Заревли мотори. Катер одiйшов вiд берега. Вiн швидко минув Чортову скелю, врiзався в запiнену хвилю. Холоднi бризки сипонули Генрiху на обличчя. Вiн знайшов руку Педро, потиснув її.

– Пробачте, друже. Через мене ви постраждали!

– Дурницi!
– всмiхнувся Педро.
– Ще нiчого не було. Гра лише починається.

– Мовчати!
– крикнув полiцейський, кутаючись на кормi в плащ. Заарештованим заборонено розмовляти!

Катер зменшив ходу. Хвилi люто набiгали на нього, пiдкидали вгору. Генрiх тривожно поглянув на Педро.

– Що це означає?

– Все гаразд!
– пiдморгнув Педро.
– Старий Хуан знає своє дiло...

З рубки виглянув Шрат. Вiн був блiдий, нажаханий.

– Катер тоне. Треба повертати до берега.

Мотори зачхали i зупинилися. Ураган закрутив на мiсцi i пiдняв на верхiвку хвилi. З рубки вискочив старший полiсмен.

– Ми загинули!
– крикнув вiн.

Педро вхопив Генрiха за руку, рвонув за собою, стрибнув у воду. Бiлогривий вал пiдхопив їх, понiс на собi. Катер зник за хвилею. Ось вiн ще раз з'явився недалеко. Вже лиш щогла i частина рубки виглядає над водою, а бiля неї - одна чорна цятка.

– Вони загинуть!
– захлинаючись, прокричав Генрiх.

– Це їхня справа!
– бадьоро вiдповiв Педро.
– Тримайтесь, друже. Берег недалеко. Старий Хуан жде нас...

....................

Надвечiр шторм затих. Море викинуло до Чортової скелi уламки катера i Шратiв труп. На острiвець прибули три вiйськовi судна, десятки полiсменiв. Почалося розслiдування. Добивалися до хатини старого Хуана. Але рибалки не було...

Вiн благеньким човном своїм перевiз Генрiха i Педро на сусiднiй великий острiв ще завидна. Там вони просидiли до сутiнкiв. В густих заростях на березi старий попрощався з Генрiхом.