Помилкові переймання або життя за розкладом вбивць

Денисенко Лариса

Кравi у школi було важко. Вiн постiйно змiнював мiсця для курiння. Наприклад, до однiєї визнаної всiма «курилки» треба було йти вузьким темним коридором, i саме там ставали одна навпроти iншої, притискаючись до стiн, Галя та Валя, Люда та Нiна, Наталя та Олена - Кравинi палкi прихильницi. I коли вiн iшов цим коридором, затиснувши в руцi болгарську цигарку, вони штовхали його одна до другої й намагалися цiлувати. Незважаючи на те, що Кравченко нiколи не виглядав охлялим, вiд дiвки до дiвки вiн летiв футбольним м'ячем, вiдбитим вправною ногою. А потiм був злий, як дiвчина, що сидить на вимушенiй дiєтi.

На початку такої кравченкоманiї вiн навiть усiм цим пишався. Ну, як же. Визнаний секс-символ. Хоча тодi сексу не було, тобто про

нього не писали, його не фотографували. Сексу не було, а секс-символи були. Але з часом життя його ускладнювалося. Дiвчата були винахiдливими й надзвичайно активними. Яка-небудь Лiля могла зазирнути в клас, де вчився Крава, коли там саме викладали якусь важливу тему, i проверещати в щiлину: «Сергiйку!!! Краво!!! Обожнюю!! Цьом-цьом!!» Однокласники та однокласницi починали хихотiти. Нi, спочатку вони йому заздрили, це вже потiм почали хихотiти. Вчителi зазвичай були незадоволенi, бо вважали, що учнi мусять самi розбиратися з такими ганебними хулiганськими вибриками.

Краву мацали протягом перерв, засовували йому в кишенi записки. Хтось обiцяв принести рiдкiснi платiвки, хтось пропонував книги. В роки тотального дефiциту можна було здивувати, здавалося б, звичайною рiччю. Все це дуже псувало його характер, який i без того мав садистськi ознаки. Зустрiчатися з Кравченком чи вважатися його дiвчиною було небезпечно. Вiн пробував зустрiчатися зi справжньою красунею Ланою або з Каролiною, в якої були розкiшнi рудi кучерi. Але всi цi стосунки були приреченi з самого початку. Бо дiвкам мстилися. Суворо. Як умiють тiльки ображенi дiвки. Лiля, наприклад, мочилася пiд їхнiми вхiдними дверима, присилала їм бандеролями свої випорожнення. А скiльки їм довелося витримати погроз! Безлiч. Каролiна вимушена була перейти до iншої школи, так i не встигнувши гаразд помацати Кравченка.

I от сталося страшне. У Краву закохалася моя Юлька. Вона стала загадковою, припинила менi телефонувати щогодини. Стежила за ним, освiдчувалася в коханнi попiд його балконом (Крава мешкав на першому поверсi), спiвала йому пiд гiтару й навiть написала пiд вiкнами: «Сергiй К. + Юлiя С. = Любов та Дружба». Величезними лiтерами, якi час вiд часу пiдмальовувала. Це чомусь дуже веселило сусiдiв. На Краву постiйно тикали пальцем, кидалися в нього iдiотськими лiчилками: «Кравченко, Крава всiм дiвкам забава!» й таке iнше, навiть здавалося, що його волосся почало темнiшати через усю цю дiвочу увагу та власнi нерви. Коли йому запропонували знятися в кiно, вiн так почав трусити руками, що злякав асистентку режисера. Жiночка не могла зрозумiти, в чому рiч, а вiн, мабуть, уявив собi, який галас почнеться пiд його вiкнами, коли стрiчка вийде на екрани.

Я вже не пам'ятаю чому, але якийсь час я себе вважала Юльчиною боржницею (можливо, вона дала скатати математику чи вийшла вiдповiдати замiсть мене на хiмiї, в нашому класi то була поширена практика, бо вчителька хiмiї була закохана в нашого фiзрука й не вiдволiкалася на такi незначнi речi: їй було байдуже, чи вийшов до дошки учень, якого вона викликала, чи хтось iнший), i одного разу Юлька цим скористалася. На великiй перервi пiдiйшла до мене i промовила таке: «Жити не можу без Крави. Я ж усе роблю, щоб… А вiн? А вiн на мене не реагує. Вчора мама говорила: є такi бабцi, якi ворожать на кохання за фотокарткою. А ще для надiйностi треба дiстати якийсь iнтимний предмет об'єкта кохання, краще труси…»

I я подумала: еге, ось i воно. Вiдплата. Не можна бути такою дурепою, щоб залазити в борги до власних подруг. Я уявила собi, яким чином можна дiстати труси в Кравченка. Добровiльно ж вiн їх не вiддасть! Я зiтхнула, менi стало моторошно. Напад у чоловiчому туалетi? Або нi: пiдiйти й спитати, а чи не треба тобi, Краво, щось попрати? Що,

нiчого брудного немає? А може, труси? «Над чим ти замислилася?» - запитала Юлька. «Як зняти з Кравченка труси», - щиро вiдповiла я. «Та ти що!» - обурилась Юлька, i я зрозумiла, що щастя стягти з живого Кравченка труси

не для мене. В Юльки був план. «Адже ти ще з пiонерського табору краще за всiх лазиш по деревах, так? Так. А ще вiдкриваєш будь-якi дверi шпильками, так? Так. Отже, ти залазиш до нього на балкон або через кватирку, а потiм вiдчиниш дверi та впустиш туди мене. I вже я буду шукати труси та фотокартки. Тому що все це має потрапити прямо в мої руки, а не до когось iншого, зрозумiло?» «I коли, е-е-е, ми це будемо робити?» - спитала я, особа, що володiла навичками зразкового крадiя. «Завтра буде повний мiсяць. Це саме воно для ворожби! Тобто треба йти прямо зараз. Збрешемо щось хiмiчцi, їй не до нас. А у Крави контрольна з геометрiї, тобто сидiтиме вiн тихо у класi й строчитиме. А його мати з батьком на роботi».

I ми пiшли. Ось будинок Кравченка. Розташовано його поруч зi школою. Був травень, i все дихало квiтами, iспитами, що швидко наближалися, та канiкулами, якi корчили нам зухвалi мармизи за спинами суворих iспитiв. Балконнi дверi були вiдчиненi. Це свiдчило про незрозумiлу байдужiсть до власного майна з боку Кравченкiв. Але менi це було на руку. Я легко залiзла на балкон, Юлька стояла на шухерi, добре ще, що поруч не паслися, вишукуючи новi плiтки, лавовi бабцi. Бабцi, мабуть, стояли в чергах за курми з татуюванням на стегенцях, яйцями з гостiвським орнаментом та прозорим молоком. У Кравченковiй домiвцi було затишно, тiльки годинник намагався потрапити в лад iз ритмом мого пульсу. Але скоро мудрий час припинив свої спроби наздогнати його. Iнколи наш пульс випереджає час. «Скорiше! Що ти там роздивляєшся?» - шепотiла Юлька.

I я вiдчинила їй дверi. А потiм вийшла, грюкнувши ними за собою. Юлька довго вовтузилася. Менi набридло, i я почала розглядати бузок пiд вiкнами: обiрвати чи нi? Минуло хвилин десять, як я побачила… Краву. Менi навiть зараз важко описати свiй тодiшнiй стан, коли я побачила його вродливу свiтловолосу голову, цигарку «НБ» в його довгих пальцях та модну на той час польову сумку через плече. На балкон видряпалася Юлька, зашепотiла: «Слухай, не розумiю, як вiдкрити дверi, якими ти грюкнула. Я майже все знайшла. Фотокартку - зразу. А от труси… Не знаю, де його, а де його батька, вхопила двi пари про всяк випадок». «Швидко виходь iз квартири, дурепо ти ненормальна, - iстерично прошепотiла я.
– Вiн iде!» «Хто?» «Крава!» «Як? У нього ж контрольна… Боже мiй, а як же я вийду? Я не можу вiдчинити цi клятi дверi! Боже мiй, що ж тепер буде, що буде?» «Слухай, не репетуй, вiн уже виходить на фiнiшну пряму. Там проста засувка. Смикни її в бiк, та й усе». «Легко тобi говорити. Я не мо-жу-у-у-у-у!», - завила на балконi коханого Юлька й висякала носа в труси коханого.

«Стрибай з балкона!»

«Не можу-у-у-у-у. Висоти боюся».

Я кинулася назустрiч Кравi. А що було робити? «Привiт, Сергiю. То як контрольна?» - спитала я. Вiн випустив з рук цигарку. Я з ним заговорила! Це було ще бiльш несподiвано, нiж якби з ним заговорила шкiльна ганчiрка, яку мотузкою припинали до дошки. «Може, погуляємо?» - запропонувала я. «Що тобi треба?» - запитав Крава. Першi красенi рiдко вiдзначаються ввiчливiстю. «Нiчого менi не треба. Може, пройдемося до грибка?» «Добре». Вiн засунув руки до кишень i першим рiшуче попрямував до грибка. Я пленталася позаду.

Я не знала, про що можна було говорити з Кравченком. Абсолютно не знала. В мене вже тодi були певнi проблеми з «говорити». Я уникала розмов, там де можна було написати, подумати чи мовчати замiсть говорити. I я писала, думала та мовчала. Саме тому я почала Кравченка цiлувати. До того я нi з ким не цiлувалася. На вiдмiну вiд Кравченка, котрому доводилося цим займатися досить часто. Що вам розповiсти про перший поцiлунок? Вiн смакував менi Юльчиним страхом. Ми цiлувалися. Пiд грибком притулилися одне до одного нашi шкiльнi сумки, покинутi та самотнi. «Зайдемо до мене?» - запропонував Кравченко, коли цiлуватися йому набридло. I я знову покiрно попленталася за ним.