Поразка генерала Древора
Шрифт:
— Але — як?
— Цього я, звісно, тобі сказати не можу. Проте… згадай, Джоні, про дослідження й проекти еспанського [3] інженера Куерви, що пропонував вживати великі щити з тонесенького полірованого металу, встановлюючи їх перед своїми шанцями [4] на взірець дзеркал. Ось, цілком можливо, що більшовики встановили під певним кутом такі дзеркала. Вони сховалися за ними — і стали невидимими для нас. Адже дзеркала показують нам землю, ґрунт, що є поміж ними та нашими позиціями. Ось і утворення вражіння чистого поля… Дотепна вигадка, але вона не врятує їх від дії моїх стрибаючих танків… До речі, саме зараз має розпочатися наступ цілим фронтом, у тому числі — і наш. Джоні, увага!
3
іспанського (ред.)
4
окопами (ред.)
…Так,
— Безглуздя… безглуздя вважати, що більшовики не встигли підготуватися… вони добре підготувалися… я не певен, на чию користь має закінчитися артилерійний вступ…
Можливо, що події цього ранку розгорнулися б іншими шляхами, коли б не цей моральний вплив протидії радянського війська на старого генерала Древора. Він, старий, досвідчений командир, вважав за неможливе переходити до наступу, аж поки артилерія не зробить свого, не виконає своїх завдань, не деморалізує ворога. Але — хто мав деморалізувати?…І чи не виявом отакого деморалізування було рішення старого генерала Древора?…
Так чи інакше, наступ затримувався. Скажена артилерійська перестрілка затягувалася. І саме тоді, коли генерал Древор уже віддав наказа посунути до бою механізовані загони, випустити в повітря ескадриллі важких бомбовозів, що мали остаточно винищити ворожі шанці, - саме цього моменту генералові донесли:
— Ескадриллі більшовицьких легких літаків типу винищувачів і розвідників з'явилися в повітрі й швидко наближаються до наших позицій.
Вислухавши це, генерал Древор випростався в своєму кріслі:
— Починаються історичні хвилини. Ад'ютанте, дайте загальний наказ: наступ усіма силами армії.
Так починалася справді історична бійка. Високо, в небі зустрічалися ескадриллі стальних птахів, поміж ними та землею, користуючися з нагоди, пропливали в бік радянських позицій важкі бомбовози, а самою землею плазували потворні танки. Радянське військо виставило назустріч Першій Армії лише артилерійний вогонь та ескадриллі винищувачів. Проте, й ті ескадриллі помітно уникали простої зустрічі в повітрі з великими ескадриллями Першої Армії.
Танкові загони переможно плазували вперед. Їхній шлях був відкритий. Радянські набої розривалися з усіх боків, але чомусь більшовицькі артилеристи втратили сьогодні влучність. Вони не шкодили танкам, набої не влучали у важкі машини, що хутко посувалися до радянських шанців. Проте — клуби диму від набоїв потроху почали заважати танкам, що позбавлялися можливости орієнтуватися серед густого диму. Радянські ескадриллі літаків у свою чергу, втікаючи від літаків Першої Армії, кидали вниз, намагаючися влучити у танки, невеличкі бомби, що розриваючися, знов таки випускали неймовірну кількість диму. Чорні димові стовпи почали оточувати танкові загони з усіх боків, загороджуючи радянські позиції від тих загонів і водночас відрізаючи загони від позицій Першої Армії.
Перше донесення, перший рапорт про димові завіси надіслав спостерігальний пункт 168-ої ділянки:
"Більшовики розгортають димові завіси, утруднюючи операції танків і ховаючися від наших літаків. Спостерігальний пункт утрачає можливість щось бачити. Екрани затягнено чорним димом. Прошу вказівок."
Штаб генерала Древора працював немов у гарячці. Димові завіси — річ зовсім не нова, їх уживали широко ще підчас світової війни 1914–1918 років. Але — в такій кількости, щоб відрізувати цілі загони?… Штаб не встиг ще остаточно вирішити
Дальші рапорти принесли відомості про повертання ескадриллі літаків-бомбовозів. Командир ескадриллі рапортував:
"Змушений був повернутися назад, бо цілі більшовицькі позиції затягнено маскувальним димом. Бомбардування недоцільне, бо пілоти не можуть бачити мети. Прошу дозволу відрядити літаки з дегазувальними приладами розвіювати й знищувати завіси".
Проте, вже було запізно. Механізовані загони, танкові загони — безпорадно стояли, спинившися у чорному димовому колі. Це нагадувало якийсь велетенський колодязь з димових чорних стін. Дим, важкий і густий стояв нерухомо, ледве коливаючися в повітрі. То були непрохідні стіни колодязя, бо зверху залишилося чисте небо, звідки легко можна було б зазирнути вниз. Здавалося, що дим увесь час народжується десь з землі і піднімається до неба вертикальними суцільними стовпами, що утворюють густу завісу з усіх боків. Танкові загони безпорадно спинилися, не ризикуючи просуватися кудись і загубити один одного в чорній темряві диму.
Командування розгубилося: такого становища не передбачала жодна інструкція. Зрештою, танкові загони дістали радіом [5] наказа повертатися будь-що назад, орієнтуючися за вказівками компаса. Але саме цієї хвилини картина різко змінилася.
Високо в небі понад відтворами димових колодязів з'явилися хуткі літаки з червоними зірками на крилах. То були радянські легкі бомбовози. Вони розшукували відтвори димових колодязів і безстрашно ринали [6] в них, падаючи вниз каменюкою і виправляючися, переходячи знову на нормальне літання близько землі; метрах у ста від землі. Проте ще до того вони встигали скинути бомби, що влучали просто в безпорадні танки Першої Армії. Ще за секунду літаки зникали в чорній димовій темряві й круто підносилися вгору — з тим, щоб, опинившися в чистому небі, знову розшукати відтвор димового колодязя, знову ринути вниз і скинути бомби, знищуючи танки Пертої Армії у клубах вогню й диму скажених вибухів фугасних бомб…
5
по радіо (ред.)
6
пірнали (ред.)
Так гинули танкові загони, гинула гордість і надія старого генерала Древора… Командир одного з танкових загонів ще встиг переслати радіом останнього свого рапорта до штабу генерала:
"Танкові загони атаковано з повітря літаками-бомбовозами. Не маємо засобів захиститися крім спроби ринути у дим. Віддав наказа пробиватися назад. Прощу допомо…"
На цьому обірвався його рапорт — так само, як, очевидно, й існування танка і його команди… Танкові загони, що їх винищували літаки з червоними зірками на крилах, благали допомоги. Вони плекали надію на допомогу з боку центрального командування, з боку штабу генерала Древора. Але — штаб був таким самим безсилим. Нові рапорти приносили відомості про з'явлення нових повітряних радянських сил, що атакували позиції Першої Армії, користуючися з розгубленности її частин. Радянські літаки виринали з чорних димових хмар, що нависали лінією фронту, блискавично проносилися понад позиціями Першої Армії, скидували важкі бомби, завертали назад і зникали у хмарах, звільняючи місце для нових ескадриль.