Повісті та оповідання, драматичні твори
Шрифт:
Роман «Жизнь и похождения Столбикова» (1841; перший варіант— 1833) характеризується самим Квіткою-Основ’яиенком як «сатира на все злоупотребления, делаемые людьми во всех званиях». Навіть після пом’якшення найгостріших моментів у зв’язку з цензурним переслідуванням роман має різко викривальну спрямованість проти по-міщицько-чиновницького середовища, потворність і виродження якого змальовується з непересічним знанням безмежного моря фактів су-спільно-адміністративних зловживань, беззаконня, хабарництва, обдирання кріпаків.
Творчість Г. Ф. Квітки-Основ’яненка відбиває багато визначальних рис історичної своєрідності його епохи, життя всіх прошарків тогочасного українського суспільства на рівні губернії. В українських творах, адресованих
Оті староплутови, забрьохи, пістряки, шпаки, халявські, жиломо-тови, переважна більшість персонажів з панівного класу, виведених Квіткою в російських прозових творах 40-х років,— це не творці життя, а споживачі, виразки на тілі кріпосницького суспільства.
Об’єктивно такі твори, як «Дворянские выборы», «Козир-дівка», «Пан Халявский», «Жизнь и похождения Столбикова», відбивали про-гнилість адміністративно-кріпосницького укладу життя. Кращі твори письменника будили соціально-класову свідомість народних мас, посилювали існуючу в народі ненависть до бюрократично-кріпосницьких порядків, до визискувачів. Своїм гострим викриттям породжень тогочасного устрою Квітка-Основ’яненко об’єктивно сприяв розхитуванню підвалин експлуататорського ладу.
Показав письменник і факти боротьби зі зброєю п руках проти суспільних несправедливостей («Предания о Гаркушо») та зробив спробу трактувати причини цієї боротьби як логічне іі справедливе за своєю суттю праіиення «пресечь зло, искоренить злоупотребления, дать способы добродетельному действовать по чувствам споим».
У комедіях 20—30-х років Квітка-Основ’янеико проводить ідею про викорінення дворяисько-чпновницьких зловживань у губернії шляхом обрання чи призначення на адміністративні посади в повітах людей
з офіцерства, діяльних і справді благородних у своїх помислах та вчинках. У письменника ще зберігалося уявлення про офіцерство з тих часів, коли значну частину цієї суспільної верстви складали най-передовіші люди доби 1812—1825 рр. Однак після масових репресій царизму щодо учасників декабристського руху склад офіцерства, його загальне духовне обличчя, настрої змінилися. І вже в першому варіанті роману Квітки-Основ’яненка «Жизнь и похождения Столбикова» (1833) читаємо: «Офицеры в боях не дерутся, а только получают ордена». Негативно характеризуються порядки в армії, численні офіцери і навіть генерал-аншеф, з якими доводиться зустрічатися Столбикову.
З еволюцією літературно-естетичних поглядів письменника в бік їх демократизації, із збагаченням реалістичних основ художнього методу з його творчості зникають рупори просвітительсько-раціоналістичних ідей типу ідеалізованих героїв з дворянства — Милова, Скромова, Твердова, Благосудова і місце основного позитивного героя займають представники трудових кіл, а персонажі з дворянсько-чиновницького середовища (нижче губернатора) дістають негативну характеристику. Квітка-Основ’яненко продовжив розпочату
Новою в тогочасній літературі була Квітчина тенденція до показу соціально-громадської активізації простих людей. ївга бореться з властями не лише за свою долю, а й за щастя іншого знедоленого. Селянський хлопець Кость Скиба з повісті «Божі діти» у своїх діях керується принципами: «Чоловікові треба, оскільки його сили є, робити не для себе, а щоб добро було усім...», «таке що-небудь зробити, щоб від того добро було або бідному, або хоч нашому селу». Гаркушу характеризує програмне усвідомлення необхідності боротьби проти суспільних і людських несправедливостей.
Для тогочасних суспільних умов, коли панство ставилося до селянина як до робочої худоби і глузувало з Квітчииих творів про селян і для селян, піднесення ним селянина-трудівника — і в художній, і в теоретичній практиці — до рангу головного позитивного героя літератури було виявом громадянської мужності. До того ж з ряду творів письменника випливає смілива демократична ідея моральної переваги людини з простого народу над панством: Шельменка-денщика над Шпаком та його поміщицьким оточенням, ївги — над писарем і панами-«суДящими», яким вона кидає правдиві й різкі звинувачення, благородного душею і вчинками селянського хлопця Петра з «Сердешної Оксани» — над «їх благородієм» паном капітаном, селянської дівчини Галочки з «Щирої любові» — над офіцером-поміщиком Семеном Івановичем.
До важливих літературних заслуг Квітки-Основ’яненка треба віднести те, що він увів до сфери естетичної уваги цілий ряд нових явищ суспільного життя, поглибив соціальні основи, соціально-психологічну аналітичність методу просвітительського реалізму в українській літературі, розробив — теоретично і в художній практиці — естетичні закони цього методу, ставши його справжнім фундатором в українському письменстві; він наблизив професійну творчість до широких народних мас. «Квитка имел громадное влияние на всю читающую публику в Малороссии,— свідчив М. Костомаров,— равным образом, и простой безграмотный парод, когда читали ему произведения Квитки, приходил от них в восторг» 5 . Велике значения мали повісті й п’єси Квітки-Основ’яненка для активізації культурного життя на західноукраїнських землях.
Для свого часу Квітка-Основ’яненко був кращим знавцем української літературної мови, виробленої на народній основі; він найглибше усвідомлював і найактивніше утверджував думку про її великі естетичні спроможності та широкі перспективи. Письменник-новатор першим довів здатність української мови забезпечити високий розвиток усіх літературних жанрів. Творчо використавши мовио-стильові надбання народної епіки, пісенності, гумористики, він виробив свою яскраву, самобутню стильову манеру, яка відзначається багатоманітністю тональності — від сентиментально-ліричної на фольклорно-пісенній основі до іронічно-сатиричної і бурлескної, багатством синоніміки та наснаженістю порівняннями й фразеологізмами. Загалом же стильова домінанта кращих творів Квітки-Основ'янеика відповідає повсякденній живомовній народній практиці, засадам реалістичного мистецтва.