Повернення Тарзана
Шрифт:
Кількома днями пізніше після приїзду до Балтімора Клейтон почав з Джейн розмову відносно терміну весілля, прохаючи пришвидшити його.
— Що ви маєте на увазі під “пришвидшити”? — спитала вона.
— Найближчі дні. Я мушу негайно повернутися до Англії і хочу, щоб ви, люба, поїхали зі мною.
— Я не можу так швидко, — відповіла Джейн. — Мені потрібен принаймні місяць.
Вона раділа з його від’їзду, бо сподівалася, що його справи в Англії затримають і весілля. Вона уклала кепську угоду, але вирішила чесно виконати свою обіцянку до кінця, хоч би як прикро їй було. Але коли з’явилася
— Добре, Джейн, — сказав він. — Мені гірко це чути, але я ладен відкласти поїздку до Англії на місяць. Тоді ми зможемо поїхати разом.
Проте, коли минув цей місяць, вона знову знайшла привід відкласти весілля, доки Клейтонові, врешті, довелися повернутися до Англії самому.
їхнє листування давало Клейтонові не більше надії, ніж доти, і тому він звернувся безпосередньо до професора Архімеда К. Портера з проханням посприяти. Старий завжди був на його боці. Він любив Клейтона, до того ж сам походив зі старовинної родини американського Півдня, внаслідок чого надавав надмірної ваги титулові, який для його доньки мав дуже малу, ба навіть мізерну иар гість.
Клейтон умовляв професора прийняти його запрошення і погостювати в нього в Лондоні разом зі всією невеличкою родиною — містером Філандером, Есмеральдою, — словом, зі всіма. Англієць вважав, що, коли Джейн опиниться там, поза родинними зв’язками, вона швидше зважиться на цей крок і не вагатиметься так довго.
Отримавши лист від Клейтона, професор того самого вечора оголосив, що наступного тижня вони вирушать до Лондона.
Але з Джейн Портер виявилося так само важко домовитися в Лондоні, як і у Балтіморі. Вона знаходила щоразу інший привід, і коли врешті лорд Тенінгтон запросив усе товариство у подорож довкола Африки на його яхті, вона була в захваті від цього плану й категорично відмовилася виходити заміж до повернення в Лондон. Оскільки це плавання вимагало щонайменше року (вони мали б зупинятися на невизначений час у всіх цікавих місцях), то Клейтон подумки послав Тенінгтона під три чорти за його ідіотську пропозицію.
Лорд Тенінгтон сподівався пройти через Середземне море в Індійський океан, а звідти на південь уздовж східного узбережжя, зупиняючись у всіх більш-менш цікавих портах.
Сталося так, що одного чудового дня обидва кораблі про йшли Гібралтарською протокою. Менший з них, ошатний білий вітрильник, тримав курс на південь, а на його палубі сиділа молода жінка, сумно дивлячись на медальйон, оздоблений діамантами, її думки були далеко, у густих нетрях тропічних джунглів, і серце її теж було там, де й думки.
Вона думала про чоловіка, що подарував їй цю гарну забавку. Де він? Чи повернувся до свого пралісу? А на палубі великого корабля — це був пасажирський пароплав, який вирушав на Схід, — цей чоловік сидів з іншою молодою дівчиною, і обоє неквапливо обмінювалися здогадами щодо доволі зграбного вітрильника, який граціозно плив хвилями спокійного моря.
Коли яхта зникла з очей, чоловік поновив розмову, яка урвалась із появою яхти.
— Так, — мовив він. — Я дуже люблю Америку, отже й американців, оскільки держава — це витвір самого народу.
Коли я
— Джейн Портер! — вигукнула дівчина. — Ви хочете сказати, що знаєте Джейн Портер?
Таж це моя найкраща подруга. Ми разом виросли.
— Та невже? — всміхнувся він. — Той, хто хоч раз бачив вас або її, навряд чи в це повірить.
— Добре, я доведу вам, — засміялася вона. — Ми прожили разом два життя — її і моє. Справді, ми любили одна одну, як сестри, а тепер, на думку, що я її втрачу, мені дуже гірко.
— Втратите її? — вигукнув Тарзан. — Що це має означати? А, розумію. Себто ви будете тепер не часто її бачити, відколи вона вийшла заміж і живе в Англії.
— Так, — відповіла вона. — Але найважче те, що вона виходить заміж за людину, яку не любить. Це жахливо! Виходити заміж з почуття обов’язку! Мені здається, це просто обурливо, я саме так їй і сказала. Мені було так прикро, що я відмовилася від запрошення на весілля, хоча повинна була на ньому бути, одна серед їхніх родичів. Я не хотіла бути свідком цієї жахливої пародії на щастя. Але Джейн Портер трохи дивачка. Вона переконала себе в тому. що не може вчинити інакше, тому що порушить слово честі, і ніщо в світі не перешкодить їй вийти заміж за Грейстока, окрім нього самого або смерті.
— Шкода її, - сказав Тарзан.
— А мені шкода того, кого вона любить, — сказала дівчина, — бо й він її любить. Я ніколи його не бачила, але за словами Джейн, він повинен бути дивовижною людиною. Виявляється, він народився у африканських джунглях і був вихований злими людиноподібними мавпами. Він вперше побачив білу людину, коли професора Портер з товаришами було викинуто на берег мало не до порога його хатини. Він рятував їх від різних хижаків, здійснював незвичайні подвмги та ще й закохався у Джейн, а вона в нього, хоча Джейн усвідомила це лише після того, як дала слово лордові Грейстоку.
— Дивовижно, — пробурмотів Тарзан, гарячкове думаючи, як би змінити тему розмови.
Він дуже любив слухати, як Гейзел Стронг розповідає про Джейн, але коли мова заходила про нього, йому ставало нудно й незатишно. Але невдовзі він отримав жаданий перепочинок. Підійшла мати Гейзел, і розмова стала спільною.
Наступні дні минули без якихось пригод. Корабель впевнено просувався на південь, ніде не зупиняючись. Тарзан проводив довгі години разом із міс Стронг та її матір’ю. Вони читали, розмовляли, робили знімки міс Стронг. Після того, як сідало сонце, вони гуляли.
Одного разу Тарзан побачив, як міс Стронг розмовляє з незнайомим паном, якого він доти на пароплаві не бачив.
Коли він підійшов, незнайомий уклонився дівчині і повернувся з наміром піти.
— Стривайте, мосьє Тюран. — сказала міс Стронг. — Я хочу познайомити вас із містером Колдуелом, Ми всі на сажири одного корабля і повинні знати одне одного.
Чоловіки привіталися. Тарзан подивився в очі Тюранові і здивувався їхньому напрочуд знайомому виразу.
— Я переконаний, що вже мав нагоду бачитися з паном Тюраном, — сказав Тарзан. — Хоча не пригадую, за яких обставин.