Повiтряна лiнза (на украинском языке)
Шрифт:
– Нi.
Кирило сидiв засмучений, їсти не хотiв, тiльки водив ложкою по тарiлцi.
– Слухай, вiн багато тобi грошей давав?
– Нiяких грошей вiн не давав.
– Бач, ти кажеш менi неправду. Ти поганий, нечемний хлопчисько!
Кирило зiщулився, наче його шмагали. А вона продовжувала:
– Ану ж пiди, чи зараз принесеш що-небудь?
– Не хочу. Нащо тобi стiльки речей?
– Е, якби без грошей, то сходив би!
Кирило ображено зиркнув на маму, мовчки встав i пiшов по алеї до "повiтряної лiнзи". Лайтi уважно дивилась йому вслiд i бачила, як вiн розтанув у сонячному маревi.
"Ховайся, ховайся, малий хитрун, - думала, сидячи за столом i знiчев'я покусуючи бутерброд з маслом.
– Все одно сьогоднi в тебе нiчого не вийде".
Кирило довгенько не з'являвся.
"Може, вiн подався на пляж, а я тут сиджу, як дурна".
– Лайтi вже хотiла йти, коли раптом побачила сина. Кирило вигулькнув з "повiтряної лiнзи", поклав щось на асфальт i знову зник. "Розiгрує... Ну, зажди..." Лайтi зiйшла з веранди i попрямувала в кiнець алеї. Там бiля великої коробки лежала записка. Пальцi в Лайтi чомусь затремтiли, коли вона читала:
"Ось, мамочко, маєш iще дещо. А я залишусь тут, аж поки не здобуду освiту. Можеш втiшатися
Першу мить Лайтi стояла як укопана. Потiм схопила коробку i кинулась в кущi, гукаючи на весь парк:
– Кириле-е! Вилазь, дурненький!
Кирило зник. I нiхто не бачив, щоб вiн кудись iшов. Обшукали всю територiю - хлопця нiде не було. Нiякi розшуки нiчого не дали.
...Через рiк Лайтi приїхала в цей же будинок вiдпочинку вже з новим чоловiком - директором великого галантерейного магазину. Сидiли за тим самим столом на верандi. Лайтi в обiд завжди поглядала в кiнець алеї, та нiчого незвичайного не помiчала. Та одного разу... на тому самому мiсцi з'явився Кирило!
Лайтi шарпнулася з-за столу, тарiлка з борщем перекинулась директоровi на колiна, той щось засичав, але вона не дослухалася - за мить уже була в кiнцi алеї.
– Де ти пропадав, шибенику?!
– скрикнула, хапаючи Кирила за плечi.
Хлопець якось зачудовано озирався навколо, нiби впiзнаючи мiсцевiсть.
– Ну, кажи, де блукав?
– трясла його за плечi Лайтi.
– Я... був у нашому Майбутньому, - тихо промовив хлопець.
– Де?
– не второпала схвильована Лайтi.
– Де ти був?
– Тут ось, поруч, у нашому Майбутньому!
I Кирило радiсно засмiявся.