Поза межами болю

Турянський Осип Васильевич

Після паузи Вер додала:

– Я ходжу в кіно, я роблю це, щоб бачити потім сни. Ви, Корвине, певно, не вмієте настроювати себе на сни. Ні? А я вмію! У мене є цікавий задум для повісті: описати не сам роман, перипетії кохання, а лише ті сни,

що їх бачать закохані. Сни повторюються. Вони лейтмотивні, й мотиви снів заступають зміни й подробиці любовних пригод. Це був би надзвичайно цікавий роман.

Корвин не зрозумів Вер: він не знав ніяких повторених снів, а ті сни, що повторювались, не мали жодного сенсу.

На відповідь Корвин зробив невиразний жест.

Проти них коло протилежної стінки фойє за столом сидів горбань у чорному сурдуті, з білим високим комірцем і чорною пишною, пов’язаною бантом з крепу краваткою. У нього було бліде, гостре обличчя рахітика й довгі вчепливі руки мавпи. З чорного паперу, наклеюючи на біле паспарту, він вирізав силуети.

Корвин запропонував Вер замовити горбаневі вирізати її силует. Вирізуючи з паперу силуетний портрет Вер, оперуючи ножицями, папером і швидкими, довгими пальцями, горбань говорив:

– Ножиці слухняні, як олівець. Вони досконаліші від олівця й пензля. Я волію користуватись краще з ножиць, як з олівця. Ножиці психологічніші, вони як продовження пальців: це скульптура поєднана з малюнком. Вирізати з паперу силуетний профіль жіночого обличчя – це відчувати насолоду. В профілях деяких

жінок є дивовижна гармонійність. Я здобуваю фізичну втіху, коли мої пальці повторюють з м’якою й лагідною рівністю вигин підборіддя, губ, носа, чола й голови. Мистецтво силуету, мистецтво єдиної цільної лінії – умовне й обмежене. Воно легке й разом з тим важке. Але, перемагаючи його умовну обмеженість, іноді відчуваєш радісну сподіванку, що створено шедевр.

Горбань наклеїв на біле паспарту темний силует Вер і, підвівшися, з глибоким уклоном, в який були вкладені нині вже забуті форми поваги, він з особливо вишуканою чемністю простяг Вер зроблений портрет. Од грошей митець відмовився.

– Я мав приємність вирізати ваш профіль. Я відчув од того втіху. Я вдячний вам. Дозвольте ж мені, як митцеві, цю маленьку примху та прийміть від мене невеличкий подарунок.

Розділ 7

Корвин і Вер стрівались на пляжі. Вони приходили в другій половині дня і повертались надвечір, коли вже заходило сонце й спека поволі спадала. З минулого року мода на засмаленість тіла почала зникати. Вер задовольнялась тепер із кількох годин перебування на сонці замість того, щоб, як давніше, просиджувати й пролежувати на пляжі цілий день з ранку до ночі і почувати себе після цих соняшних божевіль в’ялою, виснаженою, втомленою.